Прочитайте книжку і вступайте до наших лав. У нас є печивко, подорожі та прогулянки на свіжому повітрі, красиві фотки й добрий настрій.

Розділ 1 Обери мене! Чому прекрасна стать у птахів — самці

«Щоразу, коли в око впадає перо павича, мене починає нудити», — писав видатний Чарльз Дарвін у листі до свого колеги, британського ботаніка Грея1. Дивна реакція, зважаючи на те, що прекрасне блискуче оперення й розкішний хвіст захоплює людей так само, як і самиць павича, (Pavo cristatus). І ніби яскравих кольорів не досить, самець ще й трясе своїм пишним хвостом під час шлюбних демонстрацій на частоті 25 Гц, а це, на хвилиночку, 25 разів за секунду2. Хвіст важить третину кілограма, і трусити ним самець може понад 25 хвилин — справа не для слабаків (див. посилання). При цьому на розгорнутому віялом хвості всі плями рухаються синхронно, як одна, і до того ще й виходить гучний звук. Що довший і важчий хвіст, то швидше самець ним трусить. Звісно, від споглядання такого в кого завгодно може запаморочитися голова, і суперечність павичевого хвоста з теорією природного добору, яка так засмучувала видатного вченого, тут ні до чого.

Навіщо павич це робить? Адже великий важкий і яскравий хвіст наражає самців на небезпеку, так само як і голосна пісня, і запальний танок. Дослідження 28 видів північноамериканських птахів, у яких самці й самиці чітко відрізнялися яскравіс­тю оперення, довели, що велика та яскрава стать справді помирає від пазурів хижаків частіше, ніж маленька і тьмяна3. До того ж співи й барвисте оперення — штука енергетично коштовна. Усе це — заради прекрасної дами й перемоги у шлюбних перегонах. Але чому дама обирає найяскравішого та найзатятішого?

Яке дивне питання — зауважите ви. Дівчата люб­лять крутих хлопців на останній моделі «Ауді» та з голлівудською усмішкою на всі тридцять два, це всі знають! Вони просто йдуть за покликом природи.

Аби не повторювати тут стереотипів, які трап­ляються щодо стосунків чоловіків і жінок на просторах світової мережі, спробуємо спочатку розібратися, що ж це за «поклик природи» такий і як насправді відбувається формування пари у птахів.

Жінкам подобаються рокмузиканти

Багато десятиліть учені, причому переважно чоловіки, вважали, що добре знають, чого хоче пташина жінка від свого обранця — звісно ж, здорових генів для найкращого можливого потомства. Ця думка була й залишається такою поширеною, що перекочувала в побутове уявлення про взаємодію між статями і серед людей. Звісно, а як іще пояснити, що жінки весь час обирають засмаглих високих мускулястих красенів? Насправді все значно хитріше. Звичайно, якщо самка — мати-одиначка, яка «підніматиме» свій виводок одноосібно, батьківські якості обранця не грають жодної ролі. Запліднення — ось і весь внесок самця в майбутнє дітей. У таких умовах його здоров’я та генетичні якості — справді «хороші гени», які можуть успадкувати нащадки, дуже важливі.

Ніде правди діти, приблизно такими критерія­ми керувалася і я, коли вирішувала народжувати сина й виховувати його самотужки. Той факт, що його батько хоча б розумний, а розумові здібності в людей принаймні частково успадковуються, зіграв неабияку роль у моєму рішенні.

А от серед птахів одинокі батьки чи матері трап­ляються не так уже й часто. На користь гіпотези «хороших генів» свідчить низка фактів і з-поміж видів з подвійним, тобто традиційним, батьківством. Наукові дослідження засвідчили, що яскраві, рухливі та співучі самці краще харчувалися й менше хворіли в дитинстві, що є показником здоров’я. Видається цілком логічним, що здоровий самець, здатний утримувати більшу й кращу гніздову територію, допоможе вигодувати та вирос­тити здорових дітей.

Але деякі вчені вважають гіпотезу «хороших генів» переускладненою. Усе набагато простіше, міркують вони. Найяскравіше оперення, найгучніший і складний спів, яскраві демонстрації просто найкраще сприяють завданню звернути увагу самки на конкретного виконавця. Самець ніби кричить: «Я! Я! Я!!! Ось він — Я! Готовий на все!» — і самка просто обирає найголоснішого, бо решту вже не чує. Ця ідея називається «гіпотеза яскравих маяків». Вона дуже добре пояснює, чому в багатьох видів, особливо тих, де самець виконує суто роль запліднювача, він вдається одночасно і до яскравого оперення, і до складних танців чи демонстрацій, і до голосних звуків. Така поведінка властива багатьом видам колібрі, райським птахам, а серед українських птахів — глушцям (Tetrao urogallus) і тетерукам (Tetrao tetrix). Вважається, що самці просто перевантажують слухові й зорові канали сприйняття самки, і той, хто найкраще перехопить її увагу, — зірве банк.

Найекзотичнішою наразі є гіпотеза, яку висунув дослідник Річард Прум, багато років вивчаючи маленьких яскравих тропічних пташок — манакінів. Думаю, складно знайти людину, яка цікавиться живою природою і не бачила би при цьому на ютубі роликів з неймовірними танцями різних видів манакінів — «місячна хода» по гілці манакіна червоноголового (Pipra rubrocapilla) (див. посилання), смішні стрибки й розпушена «борода» манакіна-­короткокрила бразильського (Manacus candei) (див. посилання), стрибки через голови цілої вервички манакінів-­червононогів синіх (Chiroxiphia caudata) (див. посилання). Прум стверджує, що пояснювати такі поведінкові дива адаптивністю — логічно, але неправильно. Природа не завжди буває холодною раціоналісткою. Не кожна ознака — свідчення її користі. Не завжди краса — це показник здоров’я, якості чи конкурентної переваги. Іноді краса — це просто краса. Вона — річ у собі, ні для чого. І птахи її люблять та цінують. Просто так. Річард Прум написав про це цілу книжку4. У ній він стверджує, що птахи мають певні особисті вподобання, які формуються випадковим чином. Вони обирають красивий і складний спів, яскраве оперення чи «місячну ходу» іншої половини не тому, що ті якимось чином інформативні, а тому, що вони приємні. Вибір красивих і голосистих — це процес, що організовується сам і підтримує себе, формуючи певний стандарт. «Краса просто буває», — стенає плечима Прум.

Ба більше, дослідник вважає ідеї краси як корисної адаптації небезпечними для людей, адже вони пронизують усю людську культуру й суспільні відносини. Тобто якщо симпатична дівчина обрала не пивний животик, неголену пику й багатий внутрішній світ, а міцні м’язи, упаковані в гарний піджак, не варто заспокоювати себе жіночою меркантильністю та «біологічним підґрунтям». Можливо, варто просто почати ходити в спортзал і випрасувати штани.

Але якщо ви вважаєте, що прасування штанів — це вже занадто, то до ваших послуг є й інші гіпотези щодо вибору самок, які активно циркулюють у науковому товаристві. Наприклад, гіпотеза «генетичної сумісності», яка постулює, що самки обирають самців, чиї гени доповнюють їхні5.

Але повернімося до популярної теорії «хороших генів». Якщо такі зрозумілі й корисні речі, як охорона гніздової території, допомога у вигодовуванні пташенят, зроблений у хаті ремонт і сумісна поїздка на Мальдіви, оцінити надзвичайно просто, то яскраве оперення й танці як маркер «хороших генів» — гіпотеза, складна у доведенні. Як же пов’язані «хороші гени», міцне здоров’я та пташині демонстрації?

Що таке пташина пісня

У будь-якому великому міському парку чи лісопарку від п’ятої до сьомої ранку можна натрапити на справжній пташиний концерт. Уміння відрізнити й визначити серед голосного хору окремі пташині голоси — мистецтво, якого має навчитися кожен орнітолог. Мені особисто в цьому дуже допомагала любов до класичної симфонічної музики, де кожен концерт чи симфонія розбиралися на окремі партії — ось скрипки, ось кларнети, а ось заграла арфа.

Першу скрипку в типовому міському парку грають дрозди — чорний (Turdus merula) і співочий (Turdus philomelos). На відміну від багатьох видів, вони залюбки співають не тільки вранці, але й у вечірніх сутінках. Пісня невеличкого коричневого, з поцяткованими грудьми дрозда співочого — це дзвінка фраза, у якій, дослухавшись, можна розібрати веселе запрошення: «Чай-п’ють, чай-п’ють! А м-мені, а м-мені? З цук-кор-ром, з цук-кор-ром!». Звісно, дрізд не розмовляє людською мовою; подібні фразочки, схожі на звуки, які видає птах, часто конструюють студенти-­орнітологи, аби вивчити й запам’ятати звучання найпоширеніших лісових голосів. На відміну від веселуна співочого, дрізд чорний — співак «сумний». Це не схоже на скрипку, радше гобой, мелодійний і меланхолійний. Дрізд чорний неймовірно красивий. Вугільний самець з яскраво-­жовтим дзьобом і жовтим обідком навколо очей. Його можна побачити в будь-якому київському сквері, а взимку — у великих лісопарках.