Чи означає це, що якщо біля будинку росте групка ясенів з багатим урожаєм «сережок», то взимку варто видивлятися й чекати на північних гостей? На жаль, це нічого не гарантує, бо снігурі — ще ті гурмани. Неправильно посолена страва — і ось вони вже ідуть з вашого ресторану й більше ніколи там не з’являться. Снігурі обирають насіння з певним вмістом жирів та співвідношенням фенольних сполук, не кожне дерево їм до смаку228.
Натомість інший зимовий гість стає дедалі помітнішим і звичнішим птахом у наших парках, скверах і садах. Омелюх — ще один цікавий північний мешканець. Попри скромне вбрання, він значно більше привертає до себе увагу. Снігурі часто переміщуються невеличкими сімейними групками або просто вдвох із сіренькою непоказною самкою. Омелюхи ж тусуються великими компаніями, і, як і мешканців однієї північної країни на турецьких курортах all inclusive, їх дуже добре видно й чутно.
Якщо снігур, крім ягід, узимку ласує насінням ясеню, коноплі, кропиви, а також бруньками фруктових дерев і ялин, омелюх віддає перевагу винятково ягодам і плодам із соковитою м’якоттю. У наших краях, окрім надважливої для птахів горобини, це терен, глід, шипшина, ялівець, яблука і, звісно ж, омела. А от калину омелюх не дуже любить (одразу видно, що немісцевий!).
Зграя омелюхів у 20–100 особин з’являється ніби нізвідки, щільно обсідає обране дерево й береться до роботи. У такій компанії молоді та дорослі, самці та самки — усі подорожують і харчуються разом. Цей вайлуватий птах із чубчиком на голові та короткими ногами на диво спритний, коли справа доходить до того, аби швидко обібрати все, що можна з’їсти із землі чи з найтонших гілочок. Не залишивши на дереві чи кущі омели нічого, зграя, перегукуючись тоненькими срібними трельками, як єдине ціле, піднімається і миттєво рушає геть.
Омелюх — мешканець старих ялинових лісів Європи. Його чисельність на батьківщині, у Скандинавії, хай як дивно, останніми десятиліттями зростає, і можливо, саме тому омелюхи-туристи взимку дедалі частіше зазирають на українські ягідні курорти. Однією з найважливіших принад наших зимівок є велика кількість усім відомої рослини — омели.
Битва за врожаї
Омела біла (Viscum album) — напівпаразит сотні видів культурних і диких рослин. Її ненавидять як комунальні служби, так і арбористи й садівники. Але для птахів це прекрасний зимовий стіл, а навесні — ще й надійний дім229. Білі ягоди омели неїстівні для людини, але важливе джерело їжі не лише для північних зайд, а й для тих українських любителів фруктів, які залишаються зимувати вдома. І перший серед них, звичайно, — дрізд-омелюх (Turdus viscivorus).
Латинська назва цього виду viscivorus, так і перекладається — «пожирач омели». Цей найбільший серед дроздів птах, з пузом, укритим коричневими цяточками, — другий, після дрозда чорного, «сумний» співак наших лісів і лісопарків. На відміну від інших дроздів, омелюх гніздує високо в кронах і спускатися вниз не любить. Як і багато птахів, які воліють не залишати домівок і територій через таку дрібничку, як зима та морози, самці омелюха часто не відлітають на міграцію, а залишаються неподалік від гніздових ділянок. А забезпечує їм таку можливість омела.
«Ти — мені, я — тобі!» — такі стосунки дуже поширені в дикій природі. Омела та птахи підтримують існування одне одного мільйонами років. Адже омелу ширять садами й парками саме ті птахи, які її їдять. Деякі види, поснідавши ягодами, просто гадять неперетравленим насінням на ще не заражене дерево і таким чином люб’язно доставляють паразита до його нової жертви. Інші, наприклад, кропив’янка чорноголова, з’їдає суто м’який вміст ягоди омели, а потім охайно витирає свого маленького дзьобика об найближчу гілку, позбуваючись таким чином непотрібного насіння — і липкий вміст ягоди омели приклеює насінини до кори. Не дивно, що на одному дереві одночасно росте декілька штук, а буває, і декілька десятків зелених «куль» напівпаразита. Часто зараженими виявляються кілька дерев, що ростуть поруч. Така купка дерев-невдах у пташиному світі є аналогом жаданої зимової комори із закрутками, яких, між іншим, не треба готувати й запасати — тільки вберегти від суперників.
Наприкінці осені дрозди-омелюхи займають своє «харчове» дерево чи групу дерев і боронять від інших омелюхів і взагалі всіх, хто пролітає поруч. Поїдаючи ягоди, гадячи та перелітаючи туди-сюди серед гілок і на сусідні дерева, дрозди насаджують свій садок омеловий коло хати, тобто сприяють поширенню й розростанню ще більшого врожаю омелових кущів серед купки своїх «господарських» дерев. Але омеловому садочку дрозда загрожують не лише сусіди, які сидять по таких самих зимових хуторах і стережуть власні надбання.
Тепер, як у бойових екшн-сценах голлівудських блокбастерів Майкла Бея, дуже важливо розібратися, хто кого б’є і де герої, а де вороги. Адже якщо різні пташині любителі омели українською називаються логічно й просто — омелюхи, то заплутатись у цій драмі дуже легко! Отже…
Галасливі непосидющі омелюхи (ті, що з чубчиками та у зграях), на відміну від ліберальних західних цінностей, — справжня закордонна загроза для українських господарів хаток і садків — дроздів-омелюхів (без чубчиків, але зі власною виплеканою омелятнею). Якщо снігурів великий та агресивний дрізд-омелюх (це наш хлопець) легко прожене геть, то дуже важко протистояти постійній навалі великих зграй омелюхів (а це вороги). Суворими й сніжними зимами до них можуть додаватися кочові й мігруючі зграї інших дроздів, наприклад, білобровика (Turdus iliacus) чи чорного (це теж вороги!). У такому випадку дрізд-омелюх (усе ще наш хлопець, тільки вже трішки подзьобаний) опиняється в становищі одинокого хуторянина, який має боронити хату від татарського набігу (лунає драматична музика). І якщо омели на деревах зазвичай буває дуже багато і її може вистачити всім, то дрозди-омелюхи (не здаються до останнього!) — господарі таких ягідних дерев і кущів, як глід, жостер чи тис, — у суворі зими можуть утратити всі запаси за добу чи дві (сумний кінець — грає тужлива сопілка). Тоді їм, як середньовічним селянам у роки неврожаїв, залишається тільки гуртуватися в розбійні ватаги та доєднатися до пограбування щасливіших сусідів (герой перетворився на поганця — лунає зловісна музика, серіал продовжили на другий сезон)230.
Зима — час кохання
Природа благословила Київ та інші міста й містечка України величним Дніпром. Навіть неподалік від тих міст і селищ, де велика ріка відсутня, часто є водосховища чи інші водойми. А це означає, що любителі птахів можуть милуватися не тільки лебедями, а й безліччю інших водоплавних і коловодних видів, що залишаються в нас зимувати і для успішного виживання потребують тільки одного — великих площ незамерзлої води.
У Києві Дніпро, якщо не брати до уваги останніх аномально теплих років, повністю вкривається міцним льодом у другій половині січня чи на початку лютого. На засніжену крижану поверхню виходять любителі підльодного лову й орнітологи. Серед по вуха закутаних фігур останніх упізнати легко: на відміну від рибалок, вони не сидять, а постійно рухаються і сунуть до ополонок — єдиних не замерзлих площ великої води. Саме тут концентруються та скупчуються в морози всі водоплавні, яких до того було тонким шаром «розмазано» гігантською площею великої річки та її приток, і птахів стає, нарешті, легко порахувати.
Ополонки зазвичай утворюються на місцях скидів теплої води з ТЕЦ і ГРЕС, під дамбовими шлюзами, у місцях впадіння каналів з теплою водою від станцій аерації та каналізаційних колекторів. Запах у таких місцях може і не дуже приємний, але саме тут можна легко побачити рідкісних качок гоголя та креха великого, залітних гостей з півночі — лебедя-кликуна (Cygnus cygnus) і мартинів морського (Larus marinus), сріблястого й сизого (Larus canus), а також елегантних білосніжних самців креха малого (Mergellus albellus). На краю ополонок непорушно чатують темні хижі постаті — молоді та дорослі орлани-білохвости (Haliaeetus albicilla). Для цих найбільших орлів України ополонка з натовпом водоплавних птахів — прекрасна їдальня, де завжди можна поласувати падлом або ослабленою чи хворою здобиччю. А от для качок такі ополонки й натовп, який вони створюють, — можливість познайомитися та закрутити любов.
