Птах має виконувати складний ритуал зі стрибків, співу й особливого «витирання дзьоба». Учитися правильно стрибати та дзьобати він починає в ранньому віці, коли до залицянь і серенад ще лишається купа часу. Молодий птах «танцює» до родичів і сусідів по вольєру, і що старший він стає, то краще у нього виходить. Підлітки вже утворюють майже повноцінні танцювальні дуети, постійно тренуючись і відточуючи майстерність один перед одним, і поступово додають до танцю спів. Сусіди, звісно, частіше тренуються один з одним196.

У тропічних птахів манакінів система навчання ще складніша й нагадує роботу учня-­підмайстра в цехового ремісника у сиву давнину. У манакінів-­червононогів північних (Chiroxiphia linearis) на шлюбних танцювальних майданчиках перед перебірливою прекрасною дамою виступають двоє самців. Вони виконують складний скоординований спільний танок і пісню, але шанс на парування є лише в одного — старшого й досвідченішого. Інший — молодий помічник на підтанцьовці, і він тільки вчиться (див. посилання). Пісня та всі рухи під час танцю суворо стандартизовані, жодного відхилення та імпровізації — самка такого не оцінить. Молоді манакіни вчаться повторювати рухи й частоти пісні, досягаючи ідеально точного звуку та скоординованості, близько трьох-­чотирьох років, і спільні виступи з наставником допомагають цьому. Успішний і компетентний учень, що досяг статевої зрілості, успадкує «майстерню», тобто, вибачте, танцювальний майданчик свого старого майстра197.

На відміну від манакінів роду Chiroxiphia, у салтаринів — представників роду Lepidothrix sp. інші самці приєднуються до шлюбних танців потенційного нареченого на майданчиках тільки час від часу. Але це можуть бути не лише молоді недосвідчені юнаки, а й допитливі сусіди — дорослі чоловіки зі своїми територіями та танцмайданчиками. Здається, вони, як гості на весіллі, заходять просто потеревенити, показати себе, поздоровити молодого та обмінятися останньою інформацією про наявність поблизу фруктових дерев зі смачними та стиглими плодами198.

Якщо з далеких лісів Південної Америки полинути до наших рідних осик, то перші танцюристи, які спадають на думку, серед птахів нашої фауни — це, звісно журавлі. Неможливо уявити собі настання весни чи холодної осені без тужливих криків мігруючих журавлиних ключів високо в повітрі. В Україні гніздують два види цих величних птахів — журавель сірий (Grus grus) на півночі та в лісостепу та менший, напрочуд елегантний журавель степовий (Grus virgo) — на півдні та в Криму. Мені особисто не довелося бачити журавлиних парних танців, але пара журавлів, які непоквапом походжають рано-вранці на певній відстані від входу в намет у ніжному ранковому серпанку, — одне з найпрекрасніших видовищ у моєму орнітологічному житті.

Танець властивий усім видам журавлів світу, і він надихав не тільки орнітологів, а й наших далеких пращурів кам’яної доби на зображення його на камені. Найвідомішим є парний танок журавлів під час залицянь, але танцюють і молоді нестатевозрілі птахи, і дорослі птахи наодинці (див. посилання). Вважається, що у великих скупченнях одиночні танці дорослих особин — це спосіб познайомитися та влитись у колектив. А от стабільні пари, які давно перебувають у міцному шлюбі, танцюють рідко — так само, як і багато чоловіків у людей, журавлі-­самці не вважають за потрібне тішити дружину спонтанними букетами квітів та іншою романтикою.

Молоді птахи починають танцювати вже на першому році життя. Здається очевидним, що це спосіб підготуватися до майбутніх шлюбних демонстрацій перед нареченою. Але деякі дослідники вважають, що молоді журавлі танцюють просто тому, що їм це подобається. Це радше гра й пустощі, аніж ритуалізована чи стандартизована обов’язкова поведінка. І, чесно кажучи, таке пояснення мені здається дуже симпатичним199.

Рай у наметі

Деяким птахам особливо не пощастило. Їхнім примхливим самкам не просто подавай пісні й танці. Вони вимагають від своїх обранців неабиякого дизайнерського хисту. Мова, звісно, про знаменитих наметників — невеликих птахів Австра­лії, Нової Ґвінеї та сусідніх островів. Вони відомі тим, що будують спеціальні намети — дивовижні альтанки для виконання пісень, танців та парування.

Ці альтанки в різних видів наметників дуже відрізняються. Деякі види будують з купи гілочок конструкції типу башти, деякі — справжні халабуди з дахом і стінами неабияких розмірів. Зазвичай перед входом і довкола намету дбайливо розчищений майданчик, який різні види наметників прикрашають камінцями, мушлями, квітами, ягодами й іншими кольоровими предметами, розташовуючи їх у певному порядку та формуючи купки, доріжки, патерни та інші декоративні елементи.

Важливою вимогою до таких прикрас у багатьох видів наметників є рідкісність декору та складність його здобування. Лицарі, які повинні принести до башти прекрасної дами голову чудовиська, відпочивають поруч з тими звитягами, на які здатен наметник у шалі кохання. Так, наметник Арчбольда, або паркетник (Archboldia papuensis), має прикрашати майданчик не абичимось, а декоративними перами-­вимпелами дивоптаха двовимпельного (Pteridophora alberti), що мешкає в тих самих тропічних вологих лісах. Як можна зрозуміти з промовистої назви дивоптаха, він не тільки рідкісний, але й потрібних пер у нього тільки два, і втрачає під час линяння він їх нечасто. Отже, наметнику Арчбольда доводиться побігати за цією дивовижею лісом.

Наметники, які мешкають високо в горах, наприклад, садороб буроголовий (Amblyornis inornata), часто прикрашають свої майданчики білими камінцями, які можна знайти тільки в руслах пересохлих річок і струмків. До таких річок з тропічного лісу летіти далеко, камінці важкі, а донести їх треба багато. Отже, будь-яка самка садороба, побачивши біля намету площу, по-королівськи вимощену білим мармуром, одразу оцінить не тільки силу, вдачу й витривалість, але й кмітливість власника. Адже матеріали можна не тільки чесно здобути у природі, а й вкрасти у невдахи-­сусіда.

Звідки ж наметник знає, що саме полонить даму його серця? Існує цікавий випадок, коли одинокий самець наметника ойсеї плямистої (Chlamydera maculata) невідомим чином опинився далеко від власного ареалу на території, що належала іншому виду — наметнику фіолетовому (Ptilonorhynchus violaceus). Певно, як Дороті з Канзасу в країну Оз, мандрівника занесла далеко від дому сильна буря. Опинившись у незнайомих місцях, серед дивних тубільців, прибулець не розгубився. Він одразу збудував намет, але от цікаво: прикраси на майданчику були зовсім не такі, які властиві його виду, — вони були блакитні, а це є фірмовою фішкою саме господарів території — наметників фіолетових. Певно, мандрівник вирішив, що зі своїм уставом до чужого монастиря не пхаються, і почав робити так, як його сусіди, — прикрашати будівлю синеньким. Судячи з того, як фіолетові наметники-­сусіди одразу почали набіги на його майданчик з метою поцупити декор, він непогано впорався з натуралізацією в новому місці. На жаль, залишилося нез’ясованим, чи оцінили його зусилля фіолетові дами.

Доволі поширені в Австралії наметники ойсеї великої (Chlamydera nuchalis) часто використовують предмети й прикраси, які в них під крилом. Хлопці, що живуть поруч зі цвинтарями, не гребують грабунком могил, тож їхні майданчики прикрашають пластикові квіти з могильних вінків. Наметники студентських кампусів демонструють жагу до знань, ручок, олівців, скріпок і канцелярських кнопок. Мілітарізовані наметники в околицях військових баз мають в арсеналі залицяльника цілі розсипи стріляних гільз. Отже, молоді наметники дивляться і вчаться у сусідів, які саме тренди користуються увагою та попитом серед місцевих дам.

Багато видів наметників — непогані співаки й танцюристи. Деякі з них здатні прекрасно імітувати голоси інших видів птахів, які живуть навколо. Така пісня-­імітація, на кшталт модного кавера, так само обов’язкова для завоювання серця самки, як і правильно прикрашений намет. Самці багато тренуються, і з віком приходять вокальна слава та матримоніальний успіх. Молоді наметники можуть навідуватися до наметів старих досвідчених мачо, аби спостерігати й переймати досвід. Молодь деяких видів також може відшліфовувати шлюбний танок, тренуючись один з одним.