Представники інтелектуальної пташиної еліти — воронові, зокрема круки (Corvus corax), значно більше зважають на приклад рідних і близьких, зокрема братів і сестер187. Вони набагато частіше цікавляться об’єктами, які вже привернули увагу їхніх родичів. А от галки, навпаки, не надто прагнуть учитися й повторювати за родичами чи за своїм партнером, але залюбки підгледять і запам’ятають новий тип здобичі або кормодобування в незнайомця. Адже партнер і так поділиться тим, що здобув, і взагалі в родині «все моє — твоє», зокрема знання та навички. А от у чужинця справді може бути щось нове та цікаве, що корисно засвоїти й використати188.
Навчаємося кохати і танцювати
Здобуття навичок шляхом підглядання й повторення за батьками чи однолітками у великій компанії називається соціальним навчанням, і воно, як ми вже зрозуміли, для птахів надзвичайно важливе. Молодь учиться розпізнавати добрі місця для годування, переймає технічні навички й харчові вподобання. Навіть найбезневинніші курчата можуть стати канібалами, якщо бачать поганий приклад189. Мимоволі згадується «Повелитель мух» Голдінга та сила громадського впливу на молоді незагартовані мізки. «Першу скрипку» соціальне навчання грає й у найважливішому аспекті життя — сексуальному.
Ще сидячи в гнізді, малі пташенята вивчають, що майбутній обранець має виглядати так само, як і батьки, які годують, охороняють і піклуються. Згадаймо вже знайомий нам експеримент з двома видами синичок, яйця яких учені підступно викрадали й міняли місцями. Синиці великі, яких виростили синиці блакитні, вважали себе справжніми «бандерівцями» — і навпаки. Вони намагалися паруватися з представниками виду, до якого належали всиновлювачі, та агресивно реагували на птахів свого, біологічно «рідного» виду190. Але коли вчені старалися повторити цей номер з пташенятами іншого дуплогніздного виду — мухоловки строкатої, пташенят якого виростили синиці великі та блакитні, нічого не вийшло. Мухоловки не плутали і не поспішали змінювати свою видову належність. Чітке усвідомлення свого «Я» у них, здається, закріплене генетично в статевих хромосомах191. Отже, не всі птахи потерпають від комплексу Едипа та Електри.
Ще один приклад вірності своєму виду — це птахи-паразити, зокрема наша зозуля звичайна. Яким чином зозуленя, вигодоване горихвістками чи очеретянками, знає, що кохатися-любитися треба не з цією пташиною «мілкотою», а з особинами свого виду, яких воно з дитинства в очі не бачило, — досі до кінця не зрозуміло. Найімовірніше, і тут «винна» її величність генетика.
Справи співочі
Якщо пізнання свого коханого у птахів може бути викарбуване в мізках там само залізно, як віра в чипування людства Біллом Ґейтсом на антивакцинаторських форумах, то зі «стандартним набором молодого мачо» (шлюбними танцями, співами, демонстраціями) все геть по-іншому. Мухоловки строкаті, усиновлені синичками внаслідок втручання злої долі в обличчі науковців, не плутали своїх майбутніх коханих з «бандерівським» народом, але додавали до своєї шлюбної пісні елементи співів нерідних батьків192. Невідомо, чи оцінили мухоловки-дівчата таке розширення репертуару своїх кавалерів. Але загалом можна сказати, зміни у плейлісті, «діалекти» пісень, процес навчання співів, мозкові структури, у цьому задіяні, — це те, що у птахів вивчено дуже добре.
Як ми вже побіжно згадували на початку книжки, молоді особини навчаються співати в гнізді подібно до того, як малі діти вчаться говорити. Деякі птахи можуть розширювати та відшліфовувати репертуар, навчаючись усе життя. Інші мають певне «вікно пізнання» у ранньому віці, під час якого надзвичайно важливо слухати свою видову пісню, переймаючи досвід найчастіше від батька чи від інших дорослих самців. Спочатку молоді птахи слухають і запам’ятовують батьківську пісню, яка зберігається в спеціальному слуховому центрі у пташиному мозку. Далі юнак починає «пробувати голос» — самостійно видавати окремі ноти і фрази, які в подальшому формуються в «протопісню». Пташеня постійно коригує свої спроби співати, аж поки не досягне ідеалу, звіряючи власні вокальні вправи з батьківським шаблоном, захованим у «центрі управління піснею» — спеціальному мозковому ядрі із загадковою назвою HVC. Крім того, у ядрі HVC створюється та зберігається інформація про нові пісні, що вивчає птах, зокрема кодуються нові фрази й склади, які під час виконання мають бути відтворені точно і послідовно193. Також у пташиних підлітків, які навчаються співати, потужно грають гормони. Видову пісню неможливо точно відтворити й правильно зберігати в мозку без певного рівня тестостерону.
Вічне питання, від якого лихоманить батьківські форуми та реформаторські кабінети міністрів освіти — як краще навчати дітей? Здається, птахи у випадку співу голосують за стару добру систему «вчитель — учень»: поважний лектор розказує чи показує, а учень чи студент стежить, слухає, занотовує. А як же модний метод спроб і помилок, коли від дитини вимагають раз за разом спробувати щось робити самостійно: шкільні проєкти, сумісна групова робота в класі, дискусії та експерименти? Виявляється, опановуючи спів, птахи нічого не обирають — вони застосовують обидва методи, але для різних цілей.
Погляньмо, приміром, на класичного мученика науки, на прикладі якого зазвичай вивчають пташиний спів, — діамантника зебрового. Саме на цій декоративній пташці здійснено більшість експериментів, що розкрили нам таємниці пташиного співу й тонкощі його засвоєння.
Швейцарські вчені пропонували птахам навчитися відрізняти два типи співу — довгий і короткий. Без будь-якої підготовки загалом птахам знадобилося 4700 повторень, аби розв’язати цю задачу. Але якщо діамантники мали змогу спостерігати, як це роблять їхні колеги, то вони засвоювали різницю у п’ять разів швидше.
Але потім дослідники зробили ось що. Тим самим птахам запропонували друге завдання: навчитися розрізняти різні пісні різної довжини. І тут з’ясувалося, що «повільні» птахи, які розв’язали першу задачу самостійно, методом спроб і помилок, не маючи прикладу перед очима, можуть вирішити друге завдання моментально. А от «швидким» птахам, які впоралися з першим завданням за допомогою спостережень, часу знадобилося втричі більше.
Комп’ютерне моделювання підказало, чому так відбувається. Під час спостереження в мозку птахів задіяна велика кількість нейронів, але зв’язки між ними відносно слабкі. Під час самостійного навчання в роботі менше нейронів, але зв’язки сильніші, що, на думку вчених, сприяє розвитку здатності до узагальнень194.
Отже, навчання через спостереження швидше. Навчання через спроби й помилки та набивання власних ґуль на лобі — надійніше. Якщо ми хоч трохи схожі на птахів, то для ефективного засвоєння знань нам потрібне і те й інше.
Як зробити кар’єру в шоу-бізнесі та коханні
Звісно, споглядаючи в телевізорі новорічні співочі естрадні шоу, можна вирішити, що «співак ротом і танцюрист ногами» — це останнє, що потребує навичок і зусиль. Але птахи відповідають на такі закиди рішучим «ні».
Ми пам’ятаємо, як важливо для самця правильно виконати складний танок чи пісню, обійти суперників, завоювати таким чином прихильність самки й отримати шанс на розмноження. До того ж самки багатьох видів не задовольняються чимось одним — вони вимагають цілий бродвейський мюзикл, і всі танцювальні й співочі номери мають бути виконані бездоганно. І ніби цього замало, у певних птахів самці та самки під час шлюбних перегонів ще й співають хором. Точність та ідеальна синхронність шлюбних дуетів, як і танцювальних номерів — о, тут є чого вчитися, це вам не «співочі труси» пострадянської естради. Наприклад, самці красивих птахів лірохвостів австралійських (Menura novaehollandiae) мають виконати перед самкою одну за одною чотири різні пісні, і кожна з них повинна супроводжуватись окремим танком195.
Але якщо значущість соціального навчання для співу давно доведена й докладно вивчена, то зазирнути в танцювальну школу птахів удалося щодо вкрай небагатьох видів. І тут на допомогу науковцям знову приходять пташки, задля яких не треба долати кілометри вологого тропічного лісу, відмахуючись від москітів і жовтої лихоманки. Рисівка яванська (Lonchura oryzivora) — дуже красива та поширена декоративна пташка, яку навчилися утримувати на розводити в неволі ще в давньому Китаї за часів династії Мін. Особливу популярність вона здобула як декоративний птах у вишуканих японців у XVII–XVIII століттях. Тендітні самці та самки перед паруванням танцюють щось типу парного шлюбного танцю — певно, аристократи, які у ХІХ столітті вважали вальс непристойним, не здогадувалися про танці рисівки яванської.
