Угорські дослідники, які протягом кількох сезонів досліджували зимування кажанів лиликів у печерах, були вельми здивовані, коли виявили, що місцеві синиці великі навчилися систематично полювати, вбивати та їсти кажанів. Учені навіть вмикали для синиць записи кажанячих голосів і спостерігали, як крилаті бандити завзято атакували динаміки. Відповідна наукова стаття прикрашена моторошними знімками нещасних кажанів з пробитими головами, що нагадують криміналістичні фото з місць злочину183. Ба більше, згадуються подібні випадки і для синичок, і для кажанів у печерах сусідньої Польщі. Виникає запитання: чи навчилися синиці двох різних країн полювати на кажанів незалежно, а чи мав місце культурний обмін інформацією між «братніми народами» про те, що в печерах існують цілі склади дармових «консервів», дуже помічні в холодні зими?
У кажанячому «гастрономічному» дослідженні вчені, перевіряючи гіпотезу, чи справді синиці вбивають лиликів задля харчування, пропонували птахам додаткові поживні корми. І — о, диво! — хижацькі нальоти на печеру з беззахисними сплячими кажанами припинилися. Отже, якщо вам шкода нещасних лиликів, мишок і будь-кого, хто може втрапити синиці на зуб, тобто дзьоб, запам’ятовуйте рецепт «пташиного пирога».
Ріжемо несолоне сало на тоненькі шматочки й розтоплюємо. Можна використати нутряний коров’ячий жир, тільки обов’язково не з тушкованого м’яса і не такий, що використовували для готування, адже він містить шкідливі для птахів речовини й багато солі. Далі засипаємо зернову суміш з насіння соняшника, проса, маленьких шматочків яблук і моркви, добре подрібненого насіння гарбуза, ячменю чи несолоного несмаженого арахісу до топленого сала. Вкладаємо отримане густе «тісто» в маленькі формочки для печива чи кексиків, можна використати також пластикові стаканчики з-під йогурту або обмазати сумішшю соснові шишки, а далі кладемо формочки в морозилку. Поки суміш застигає, треба потурбуватися про наскрізну дірочку для мотузки. Замість сала можна використати желатин, на ютубі багато відео з виготовлення саме таких «пташиних пирогів» (див. посилання). Але сало — патріотичніше, крім того, ми ж робимо пиріг для потенційних убивць, аби переконати їх відмовитися від кровожерливих задумів, отже, треба постаратися. Отриману смачну фігуру дістаємо з формочки, прив’язуємо мотузку й вішаємо на дерево чи підвіконня в сніжні морозні дні. Ласкаво просимо до столу, маленькі злі «бандерівці»! Смачніше за кров «русскоязычных младенцев», і вже точно — за мізки нещасних кажанчиків.
Якщо угорські та польські Оззі Озборни не навчили одне одного екстравагантного полювання на лиликів, як це, можливо, зробили британські синиці щодо молочних пляшок, то ми маємо справу з інноваційною поведінкою, якою птах оволодіває методом спроб і помилок. Такого роду прориви дозволяють йому винайти нове джерело корму чи спосіб його здобування. Учені помітили, що вони загалом частіше спостерігаються серед зимуючих птахів184. А ще вірні домосіди — птахи-резиденти, які залишаються зимувати, — загалом мають більші відносні розміри мозку. І це не дивно, адже вони мусять виживати в суворих холодних умовах, доводиться крутитися й бути винахідливими та безжальними. Така поведінка — не те, чого батьки навчають своїх дітей. Зрештою, серед синиць першу зиму переживає тільки 40–50 % молоді. Але ті, хто переміг, можуть навчатися важливого мистецтва виживання у змішаних зграях у досвідченіших і доросліших особин.
Отже, повертаючись до наших синиць-приймаків, яких виростили особини іншого виду і які через це змінили харчові вподобання, спитаймо себе: «Чи насправді такі синиці навчаються, спостерігаючи за прийомами та фірмовими фішками кормодобування своїх усиновлювачів? Чи вони наслідують від них тільки мисливські ділянки, а вже на них відомим методом наукового тицяння засвоюють полювання на доступнішу здобич, якою виявляються комахи “проміжного” між видовими уподобаннями, тобто середнього, розміру?». Здається, кляте запитання: «Що є головним на гастрономічній ниві — генетика й наслідування видових рис чи виховання?» — у випадку наших прекрасних, хоч і трохи кровожерливих, сусідів-синиць не має однозначної відповіді.
Або, можливо, у природі все побудовано простіше? Безжальна логіка природного добору каже: «Потурбуйся про себе сам, виживає найбільш пристосований, горе переможеним». А соціальні навички й мистецтво підгледіти корисне вміння в дорослих і досвідчених — це просто якісь новомодні витівки? Ні, певні українські птахи не погодяться з таким твердженням. Наставники, колектив і взаємодопомога — важливі елементи навчання та дорослішання.
Молодіжні клуби за інтересами
На будь-якій достатньо великій зарослій водоймі — дніпровських водосховищах, системах великих ставів, дельтах річок — можна спостерігати довгоногого й довгохвостого хижого птаха — луня очеретяного (Circus aeruginosus). Красень-самець хизується яскравим оперенням чорного, рудого та сірого кольорів, а трохи більша самка — темно-коричнева, зі світлою шапочкою на голові. Хай як дивно, лунь очеретяний гніздує саме в заростях очерету. Він полює на чимале товариство коловодних тварин і птахів: щурів водяних та ондатр, рибу, пташенят качок і лисок, хворих і слабких дорослих особин коловодних птахів. Самця та самку часто можна бачити, коли вони низько ширяють над заростями очеретів десь на Святошинських ставах у Києві.
Перед відльотом на зимівлю в Африку підрослі молоді особини лунів разом з дорослими тусуються й відпочивають невеличкими групами типу клубів. У молодих особин, які постійно перебувають у таких групах, значно кращі мисливські навички, ніж у тих, хто літає й полює наодинці. Одинаки-нонконформісти також частіше годуються падлом, ніж їхні соціальніші однолітки. У випадку лунів очеретяних важлива як вертикальна передача досвіду — від дорослих до «зеленої» молоді, так і горизонтальна — у компаніях птахів одного віку.
Молоді луні мають змогу стежити за мисливськими навичками досвідченіших «наставників», а також вивчати від них і запам’ятовувати найбільш цінні з гастрономічного погляду місця та ландшафти. Щось подібне спостерігається також і в молодих особин інших хижаків, зокрема серед яструбів малих (Accipiter nisus) і сапсанів185.
Але не тільки хижі птахи й британські джентльмени часів королеви Вікторії можуть похвалитися членством у клубах заради корисних зв’язків. Водоплавні теж не пасуть задніх. Ось, наприклад, звичайні птахи наших українських водойм — баклани. Ці птахи з блискучим чорним оперенням гніздують великими неохайними колоніями на землі, деревах, кущах, гідроспорудах — де завгодно, аби поруч були вода і риба, головна їжа бакланів.
Якби щоразу, коли працівник рибгоспу чи простий рибалка розповідає мені про «цих великих чорних мартинів, які в нас тут пожерли всю рибу», мені видавали би по долару, я, певно, вже була багата, як Білл Ґейтс. У якийсь момент у мене з’явилося негідне бажання хапати цих пташиних «знавців» за грудки, трусити й волати: «Чорні — то баклани, запам’ятайте вже, БАКЛАНИ! А мартини — білі!». Хоча ніде правди діти, рибку поважають і ті й інші. Але, на відміну від мартинів, баклан — вправний пірнальник, еволюційно «спроєктований» саме для ефективного полювання на живу рибу на глибині. В Україні мешкають три види бакланів, і якщо баклан великий (Phalacrocorax carbo) — поширений вид, то баклани чубатий (Phalacrocorax aristotelis) і малий (Microcarbo pygmeus) — рідкісні, що трапляються в небагатьох місцях на півдні України та в Криму.
У бакланів після оперення пташенят і виходу їх із гнізд теж формується щось типу клубів, але суто підліткових. Члени клубу зазвичай сидять на тому самому камені чи скельній поличці. Склад такої компанії постійний і не змінюється. Дорослі особини регулярно навідуються до своїх дітей у клуби, продовжуючи підгодовувати їх. Рибний промисел бакланів — це складна мисливська й соціальна навичка, адже вони часто полюють стабільною групою. Вважається, що підліткові тусовки, які вчені непоштиво називають «яслами», важливі для навчання та спільного набуття риболовних навичок. У молодих бакланчиків, як і в людських підлітків, у клубах існує ієрархія, визначена соціальними скілами молодої особини. Крім того, а де ж іще шукати майбутню супутницю життя, як не серед своїх186?
