Уміння зозулі маскувати яйця та вміння видів-«господарів» розпізнавати й викидати з гнізда чужі — це еволюційний двобій, який відбувається безперервно. Існує купа видів, на яких зозуля не паразитує, однак які прекрасно розпізнають і викидають з гнізд чужі яйця чи муляжі, підкладені дослідниками, — хоч як добре замасковані. Схоже, це види, які вже стикалися із зозулею в далекому минулому й виграли у неї еволюційні перегони — паразитка була змушена перемкнутися на нових усиновлювачів. Щойно зозуля знаходить новий вид-жертву — війна починається знову. Усиновлювачі вчаться позбавлятися зозулиних яєць, зозулі вдосконалюють систему маскування, утворюючи нову «расу».
«Треба просто припинити стріляти»
«Триває війна вже сімдесят років…» — щось таке співав про радянські покоління колись знаменитий співак Борис Гребенщиков. «Ха, шмаркачі!» — презирливо відповідає на це зозуля звичайна, випльовуючи зуби, якби вони в неї були. Її війна з «господарями» триває 60 мільйонів років166. Однак приклад іншого гніздового паразита — північноамериканського птаха вашера буроголового, показує, що можна влаштуватися інакше.
На відміну від зозуль, у яких паразитами є близько 50 видів, паразитичних видів вашерів тільки п’ять. Вони експлуатують велику кількість видів, але яєць не маскують і, відповідно, не утворюють ніяких спеціалізованих «рас». Більшість видів-«господарів» не робить нічого, аби розпізнати й позбутися паразита у гнізді. Дослідники вважають, що їхня еволюційна «холодна війна» ще не перейшла в гарячу фазу, адже їхня система, на відміну від зозулиної, молода — якісь нещасні 2,8–3,8 мільйона років167. Але, можливо, справедлива так звана гіпотеза «еволюційної рівноваги». Згідно з нею, птахи за океаном просто вирішили, що війна — це дуже дорого. Витрати, потрібні, аби навчитися ефективно розпізнавати й викидати яйця вашерів, в еволюційній перспективі занадто великі порівняно з перспективою виховувати чужих дітей168.
Деякі з видів-паразитів, наприклад, зозулі чубаті (Clamator glandarius) та 19 видів паразитичних ткачиків-вдовичок роду Vidua не вбивають пташенят «господаря». У випадку вашера буроголового цей вид викидає яйця своїх жертв, але не завжди, і буває, його пташеня виявляє толерантність до дітей «господаря». Їхня наявність у гнізді вигідна. Батьки-усиновлювачі приносять значно більше корму у гніздо, де, крім вашера, є власні діти, а пташеня-підкидьок вдало монополізує більшість харчів169.
Неспеціалізовані відносно різних «господарів» паразити особливо небезпечні, бо навіть якщо з якихось причин чисельність виду-«господаря» впаде, це не призведе до відповідного скорочення кількості паразитів. На відміну від «расистів», ті легко перемикаються на іншу жертву. Наприклад, вашер буроголовий паразитує на 227 видах північноамериканських птахів. Види відкритих просторів — основного помешкання вашерів — доволі успішно з ним співіснують, певною мірою навчившись захищатися та викидати його яйця зі своїх гнізд170.
А от з лісовими видами все дуже сумно, вони не вміють розпізнавати й позбуватися вашера. Великі яйця паразита з товстою твердою шкаралупою при відкладанні часто розбивають яйця господарів (див. посилання). Толерантність до паразитів загалом не доводить до добра. Про це свідчить історія північноамериканського рідкісного птаха — горихвісткового пісняра Кіртланда (Setophaga kirtlandii). Цей лісовий вид зазнав великих втрат через поступове зникнення його гніздових біотопів — молодих лісів, не старіших за 22 роки. На їхнє місце прийшли великі розчищені від лісу ділянки, а разом з ними — поселенець, вашер буроголовий, який почав стрімко розширювати свій ареал. Бідолашні піснярі не мали жодних еволюційних механізмів захисту від цього паразита. Вид вдалося врятувати, коли залишилося всього 167 співочих самця.
Як саме? Фізичним знищенням вашерів у місцях існування піснярів. Ця програма почалася в 1972 році і триває досі. Щороку в США спеціальними пастками відловлюється і знищується близько 4000 вашерів буроголових. З погляду птахів, які живуть, розвиваються й еволюціонують десятки мільйонів років, ми, певно, дуже дивні створіння. Спочатку вирубуємо ліси й розводимо вашерів, що майже повністю знищує певні види, а потім гарячково насаджуємо ліси та вбиваємо вашерів, аби врятувати ці види, витрачаючи на це мільйони доларів щорічно.
«Холодна війна» та гонка озброєнь
Подивіться на нашу європейську зозулю. Жовте око, смугаста «тільняшка» на грудях і пузі, довгий хвіст і гострі крила — все це прекрасно імітує грозу маленьких співочих птахів, денного хижака яструба малого. Можливо, мета зозулі — налякати й відволікти господарів гнізда, коли прийде час Х і розпочнеться складна та розрахована по секундах операція підкидання яйця. Навіть крик самки зозулі — «кіі-кііі-кііі, квіі-кііі-квііі», на відміну від чоловічого «ку-ку», імітує крик яструба й ефективно відволікає від гнізд таких поширених «господарів», як очеретянки ставкові171.
Звісно, маскування не ідеальне. Наприклад, очеретянки великі з близької відстані прекрасно відрізняють зозулю від яструба. Саме тому для більшої плутанини самки зозуль бувають різні за відтінком забарвлення — є більш руді птахи, а є більш сірі. У тому місці, де домінує якийсь один відтінок, самки в незвичайному вбранні мають більше шансів обдурити потенційних жертв. Кросдресинг практикує також і зозульчак африканський (Anomalospiza imberbis), що маскується під свого сусіда — нешкідливого ткачика вайдага вогнистого (Euplectes orix).
Співочі птахи, зауваживши зозулю звичайну, здіймають ґвалт і намагаються відігнати її від гнізда. Але загалом їй, а також іншим значним за розмірам зозулям нічого страшного не загрожує. На Африканському континенті, де мешкає близько 50 видів-паразитів, звичаї не такі ванільні. Якщо види-«господарі» помітять чи розпізнають замаскованого паразита — наслідки для нього будуть сумні. Африканські птахи практикують украй жорсткий колективний захист гнізд, і їх можна зрозуміти. Обскубані пера, травми й навіть смерть — ось що чекає самок невеликих за розмірами паразитів — зозульчаків африканських або воскоїдів малих (Indicator minor), якщо вони «попадуться» на спробі підкидання своїм жертвам — ткачикам, прініям або лібії чорношиїй (Lybius torquatus). Крім того, голосні крики й гамір потенційних усиновлювачів ефективно приваблюють справжніх хижаків, які не проти поласувати паразитом.
Системи маскування яєць і розпізнавання замаскованих у випадку зозуль — найдивовижніший приклад гонки озброєнь. Аби ускладнити паразитам завдання підробки яєць, деякі види-«господарі» забезпечують свої яйця цілою системою «водяних знаків», спеціальних позначок та інших примочок, яким позаздрить будь-який монетний двір. Складні візерунки й патерни у забарвленні яєць багатьох потенційних жертв зроблять честь захищеній банкноті. Зозулі й інші паразити активно грають у цю гру — що різноманітніші й різнобарвніші яйця у певного виду, то різноманітніші та схожі на нього яйця зозуль. Наприклад, у війні африканського птаха прінії (Prinia subflava) проти зозульчака принія нещодавно викинула на ринок озброєнь свою новітню розробку — зелені яйця, і поки що зозульчак не подолав цього виклику172.
Якщо всі ці охоронні системи не спрацюють і пташеня нашої зозулі звичайної вилупиться, воно викине яйця та пташенят господарів із гнізда (див. посилання). Але бувають і страшніші речі. Сліпе, голе й безпомічне пташеня ще одних гніздових паразитів — воскоїдів великих (Indicator indicator) уже при вилупленні озброєне страхітливим і дуже гострим гачком на кінці дзьоба. Цим «кинджалом» маленький убивця безжально завдає смертельних ударів малечі господаря гнізда та проколює шкаралупу їхніх яєць173. Цей процес було зафільмовано дослідниками у 2011 році, і він зробить честь будь-якому представнику жанру горрор.
