Як кажуть дослідники, це трохи схоже на хобі. Який у цьому біологічний сенс — досі не дуже зрозуміло. Можливо, таким чином птахи зміцнюють соціальні зв’язки, заводять друзів, отримують доступ до різних ніштяків чи вибудовують вертикаль влади161.

Існує також гіпотеза, що самці, які практикують гомосексуальні залицяння, просто «тренуються на кішках», тобто на хлопцях, перш ніж почати відповідальну справу завоювання дами серця й майбутньої матері своїх дітей. Це припущення вчені спробували перевірити на папужках хвилястих, що, як відомо, у природі мешкають у великих зграях, час від часу практикують гомосексуальні залицяння, але міцні родини врешті-решт формують із самками. Ідея була в тому, що папуги, які більше залицялися до хлопців, у подальшому мали бути досвідченішими у справах кохання і продемонструвати більший успіх у жінок. Але сталося навпаки. Ті папужки, які залицялися до чоловіків, не мали успіху серед дам — оце так сюрприз! Дослідники припустили, що такі залицяння — це геть не про кохання, а радше про владу. Взаємодіючи таким чином з представниками своєї статі, папуги-­чоловіки оцінюють лідерські здібнос­ті товаришів у зграї, що надзвичайно важливо для цих соціальних птахів162.

Ті, хто перейшов на темний бік

Від райдуг, єдинорогів і мімімішності родинних стосунків різних видів час перейти в найтемніший куток пташиного життя і згадати, що серед нуклеарних сімей, гаремів, самотності і споріднених кланів існує ще одна стратегія розмноження. Гніздовий паразитизм, а саме підкладання яєць у гнізда того самого чи іншого виду — дуже рідкісна штука у тваринному світі. Вона невідома серед рептилій і ссавців, хоча трапляється в комах. Гніздовий паразитизм птахів буває міжвидовий і внутрішньовидовий. Перший часто є постійним, так званим облігатним, коли він — єдиний спосіб розмноження певного виду. Але багато видів практикують ситуативний, або факультативний, паразитизм і при цьому підкладають яйця особинам свого виду. Що це за види і навіщо вони це роблять?

(Не)свідомі качині матусі

Завітаймо з біноклем на озеро Вирлиця чи на Святошинські стави в Києві. Любителям птахів ці місця відомі тим, що тут розташовані колонії найбільш поширеного мартина України — звичайного, або ж річкового. Цей світлий птах із чорною головою утворює щільні галасливі поселення серед заростей рогозу, комишу та їжачої голівки на ставах, водосховищах, озерах, затоплених кар’єрах — будь-де по всій Україні. Його колонії стають центром притягування для великої кількості водоплавних видів, які починають гніздувати безпосередньо серед кубел мартинів чи поблизу — адже великий крикливий натовп забезпечує гарний захист від хижаків. Серед мартинових сусідів — пірникози велика та чорношия (Podiceps nigricollis), лиска (Fulica atra), курочка водяна (Gallinula chloropus), а також качки — попелюх (Aythya ferina) та чернь чубата (Aythya fuligula). Усі ці види практикують підкидання яєць особинам свого виду. Це ніби велика комуналка, де для мешканців нормально постійно залишати дітей у сусідки.

У попелюха й черні чубатої кількість несвідомих матусь значно зростає в мартинових коло­ніях порівняно з випадками, коли птахи гніздують окре­мо. Дослідники пов’язали це явище з надвисокою щільністю гніздування в колоніях качок. Що більше народу товчеться одне в одного на головах, то вищий рівень підкидання яєць. На жаль, діти зі змішаних кладок не так гарно вилуплюються, аніж ті, які належать одній матері, бо насиджування й обігрів великих кладок відбувається нерівномірно.

Але гніздувати окремо — теж поганий варіант. За межами колоній мартинів на качок чигають хижаки. Птахи існують певною мірою «в лещатах» між двома альтернативами — або твоїх дітей з’їдять, або доведеться, крім своїх, ще й висиджувати чужих — чи підкидати самому163.

У попередньому розділі ми вже познайомилися з дуплогніздною качкою — крехом великим і його родичами, що постійно підкидають дітей одне одному внаслідок житлової кризи. Тиск хижаків теж змушує такі дуплогніздні види шукати квартири, захищені краще, і підкладати яйця в них. Особ­ливо часто це роблять ті самки, які вже втратили через хижаків першу кладку. Зокрема це практикує рідкісна дуплогніздна качка України — гоголь (Bucephala clangula). Як і креха великого, цю красиву чорно-білу качку можна легко побачити в морози на ополонках, біля морських узбереж і на великих ставах у зимових скупченнях. У різних популя­ціях гоголя підкидання яєць досягає розмаху від 30 до 90 %! Навіщо самки гоголів узагалі возяться з нерідними пташенятами? Адже це невигідно: через підкладання знижується кількість здорових і щасливих власних дітей.

Шведські дослідники місцевої популяції звичайного гоголя знайшли відповідь на це запитання. Виявляється, що птахи-­усиновлювачі та пта­хи-­під­кидачі — родичі одне одному, найчастіше — кузени. Ба більше, птахи якимось чином розпізнають родичів і намагаються вибірково підкладати яйця саме їм. Таким чином, паразитизм перетворюється на сімейну справу, а турбота про чужі гени — на турботу про рідну кров164.

Серед гусеподібних — качок, гусей і лебедів — такий паразитизм трапляється в третини відомих видів, хоча ці птахи складають тільки 2 % від усієї пташиної фауни. Гіпотеза «родинної справи» дозволяє пояснити такий великий відсоток. Адже у водоплавних птахів саме «жінки» демонструють вірність рідній хаті й щороку повертаються на місце, де народилися, для розмноження. Це пояснює, яким чином качки розпізнають родичок по материнській лінії — вони сусідки і просто тусуються разом постійно в тому самому місці. Похмуре явище паразитизму таким чином перетворюється на родинну справу дуже-дуже великого матріархального клану, турбота всередині якого підтримується природним добором, незважаючи на втрати й неприємності165.

…на виснаження

Але повернімося до інших паразитів — справжніх, у яких нема і не може бути нічого спільного з тими, кому вони підкидають своїх дітей. На відміну від внутрішньовидового, міжвидовий паразитизм — жорстока справа, тут не може бути добросусідства й посиденьок із чаєм у родичів. Це справжня війна, не на життя, а на смерть. Лише 1 % птахів використовує таку зловісну практику, це приблизно 100 видів птахів. Цей тип розмноження з’являвся в еволюційній історії птахів декілька разів: незалежно серед качок, воскоїдів (Indicator sp.), вашерів або волових птахів (Molothrus sp.), паразитичних ткачиків-­вдовичок роду Vidua та незалежно тричі в різних зозуль, як Старого, так і Нового Світу.

З усіх птахів-­паразитів найкраще вивченими, певно, є вашер буроголовий (Molothrus ater) Північної Америки та наша, всім відома європейська зозуля звичайна. Знаменитий Едвард Дженнер, відкривач і «батько» вакцинації, якого пам’ятає та шанує весь світ через його боротьбу з дитячою віспою, починав свій науковий шлях з вивчення паразитизму зозулі звичайної. Саме ця робота здобула йому визнання в наукових колах та принесла стипендію Лондонського королівського товариства. Едвард Дженнер побачив, що яйця господарів гнізда видаляє з домівки не зозуля-мати і не усиновлювачі, а мале зозуленя. Він докладно описав моторошний процес і спеціально наголосив, що птахи — господарі гнізда нічого не роблять, аби врятувати власних дітей, і в подальшому спокійно годують єдине нерідне пташеня. Чому це відбувається?

Зозуля звичайна — дуже поширений птах, здатний паразитувати більш ніж на сотні різних видів птахів. Але в кожному окремому місці зозулі найчастіше «спеціалізуються» на якомусь одному, конкретному виді — очеретянці ставковій, горихвістці звичайній (Phoenicurus phoenicurus), кропив’янці чорноголовій і так далі. Такі спеціалізовані локальні спільноти зозуль називаються «расами».

Звісно, вид-«господар» зозулі не буде із цим миритися. Птахи захищають гнізда й викидають яйця зозулі геть. Саме тому більша частина зозуль-«расистів» уміють робити свої яйця напрочуд подібними до яєць виду-«господаря». Яким чином це відбувається, досі точно невідомо. Найпоширенішою гіпотезою є та, згідно з якою підробка яйця під усиновлювачів наслідується в зозуль по материнській лінії і пов’язана з імпринтингом, тобто здатністю молодої самки ще у гнізді запам’ятовувати батьків, які її вигодували.