Як завжди, своїм окремим, особливим шляхом пішли австралійські птахи. На цьому континенті існує десять паразитичних видів зозуль, і, подібно до нашої зозулі, вони спеціалізуються на окремих видах-­усиновлювачах. Але ці види підробляють не яйце, а пташеня. Хоча пташеня зозулі звичайної величезне й геть несхоже на своїх усиновлювачів, ті ніколи не відмовляться його годувати. А от ціла низка австралійських видів-«господарів» розпі­знають не яйця, а саме пташенят паразита і просто викидають їх або залишають «заражене» гніздо. Аби така система спрацювала, рівень паразитизму має бути справді високий, а система розпізнавання яєць з якихось причин неефективна.

Уже вкотре повернімося до моєї улюбленої австралійської пташки — малюра сапфірового. У нього є все, відповідно, і власний гніздовий паразит — зозуля дідрик рудохвостий (Chrysococcyx basalis). Малюр сапфіровий залишає свої виводки, якщо в них присутнє пташеня дідрика, у 40 % випадків174. Дослідження довели, що ще в яйці самки малюра вчать своїх дітей кричати спеціальні звуки-­паролі, за якими в подальшому відрізняють своїх дітей від підкинутих175. Існує припущення, що розпізнавання яєць у малюрів неефективне через їхні закриті темні гнізда, де яйця легко сплутати, тому довелося розробити систему «пароль-­відгук» для пташенят. Зозулі-­дідрики підкидають яйця вже після того, як рідні діти малюра у шкаралупі вивчили секретний пароль, і підкидьки не можуть його підслухати. Також у малюрів є спеціальний тривожний крик, щось типу «Всі до бою, паразит на горизонті!». На це гукання злітається сімейна група, — а ми пам’ятаємо, що у малюра на гніздовій території пари мешкає купа «помічників», — і починає активно відганяти дідрика. Великі групи малюрів логічно пораються із захистом краще, ніж малі, тож учені припустили, що кооперативне розмноження птахів дуже вигідне ще й з погляду захисту гнізд від паразитів176.

Інші види роблять своїх пташенят дуже схожими на дітей господарів не для того, аби їх не викинули, а для того, аби їх годували так само доб­ре, як і своїх. Особливо високого рівня такого маскування досягли африканські паразитичні птахи Vidua, пташеня якого імітують дуже складний малюнок відкритої пащеки дітей ткачиків-­астрильдів (Estrilda sp.).

Як підкинути яйце: тактика і стратегія

Коли розумієш, скільки розрахунку, зусиль, часу й енергії зозуля витрачає на правильне та ефективне підкидання, поволі приходить думка, що вирос­тити пташенят власноруч вийшло би дешевше.

Зазвичай самка зозулі звичайної заздалегідь зауважує гніздо потенційного усиновлювача. У цьому, до речі, їй часто допомагають хижаки чи люди, які можуть наполохати жертв і змусити їх викрити заховане гніздо. Зозуля не звертає уваги на інші гнізда поруч, її цікавить тільки «господар» її «раси», наприклад, плиска біла чи очеретянка велика. Остання, ми пам’ятаємо, як і інші очеретянки-«гос­подарі», мешкає в щільних високих заростях очерету та рогозу, отже, у цьому випадку зозуля забирається вище на дерева, що ростуть недалеко від очеретів і з яких утворюється добрий оглядовий майданчик майбутнього театру воєнних дій.

Своє спостереження над гніздом зозуля, як снайпер із засідки, починає ще з моменту будування. Вона мусить правильно обрати час для підкидання — початок кладки у «господарів», коли у гнізді з’являться перші два-три яйця. Зозуля постійно потайки перевіряє гніздо усиновлювачів і ніколи не плутає порожнього та з якихось причин покинутого гнізда з тим, у якому ось-ось з’являться діти.

За сезон зозуля відкладає від трьох до десяти яєць, а отже, має забезпечити домівкою кожне з них і тримати в голові кілька гнізд потенційних усиновлювачів. Якщо «господарів» і зозуль у певній місцевості багато, буває так, що у гнізді можуть опинитися два і навіть три яйця від різних самок-­паразиток, і тут уже кому пощастить вилупитися першим. Нещасливе яйце буде викинуто разом з яйцями «господарів».

Акт відкладання зазвичай відбувається у другій половині дня, коли шанси зустрітися з власниками гнізда найменші. У зозулі він займає менше хвилини, часто — кілька секунд. Відклавши своє яйце в неповну кладку «господарів» зозуля забирає одне з яєць усиновлювачів — фактично підміняє дітей. Учені вважають, що зозуля забирає яйце не абияке, а за певними критеріями, що не розпізнаються людським оком; вона впізнає й позбувається найпершого яйця у кладці усиновлювачів. Адже їй потрібно, аби саме її малий вилупився найперший і встиг позбутися всіх конкурентів, які ще перебувають у шкаралупі. Ось чому пташеня зозулі, як і діти інших паразитів, сидить у яйці дуже недовго і поспішає народитися — треба встигнути залишитися єдиним володарем усієї уваги названих батьків.

Зозулі вкрай важливо синхронізувати свою кладку із циклом розмноження виду-жертви. Але відомий дослідник гніздового паразитизму Олександр Нумеров вважає, що, можливо, зозуля здатна активно втручатися в цикл розмноження «господарів», винищуючи першу кладку і таким чином стимулюючи їх робити друге гніздо, у яке вже можна підкласти яйце. На користь цього свідчить те, що зозулі активно і масово розорюють гнізда видів-­усиновлювачів. Руйнаторками виступають тільки самки, і багато з них не поїдають яйця, а тільки розбивають і викидають їх.

Вашеру буроголовому й зозулі чубатій властива ще негідніша поведінка. Однією з причин, чому багато видів-«господарів» не відмовляються виховувати приймака і не викидають яйця паразитів, дослідники вважають мафіозну вдачу останніх. Зозуля чубата фактично примушує сороку звичайну приймати й вирощувати свої яйця під загрозою розорення сорочого гнізда у випадку, якщо яйце паразита буде викинуте. Дослідники спеціально маніпулювали яйцями паразитів у гніздах сорок, викидаючи чи залишаючи їх, і виявили — за викинуте яйце гнізду та його власникам одразу мстилася зозуля-мати177. Так само поводиться і вашер буроголовий. У тих птахів, що покірно приймали й вигодовували паразита, успіх розмноження був на 60 % більшим, ніж у тих, хто через маніпуляції дослідників, відмовляв рекетирам. Вашери примушують приймати їхні яйця, розорюючи домівки тих, хто чинить опір. Учені вважають, що пташина мафія розвинулася саме як спосіб примусити «господаря» зробити другу кладку замість розореної, а отже — надати паразиту змогу на підкидання ще одного яйця178.

Птахи-паразити, ці неприємні створіння, доволі непогано дбають про своїх дітей, звісно, на свій, гангстерський, манер.

* * *

Отже, якщо саме пташине яйце — штука доволі універсальна, то методи піклування про нього і майбутніх дітей — найрізноманітніші. Гареми чоловічі й жіночі, великі матріархальні клани качок та очеретянок, шведські і ЛГБТ-родини, весела хіпі-комуна австралійських малюрів, похмура мафія птахів-­паразитів — усе це існує з єдиною метою: забезпечити найкращі можливості для виживання, зростання та розвитку дітей. Так, пташенята гинуть від хижаків, хвороб, несприятливих умов середовища та просто злої долі. Але для тих, хто вижив і в якийсь момент опинився на краю гнізда, готовий до польоту, попереду відкривається цілий світ. І в цьому світі треба вчитися мігрувати, залицятися, кохати й вирощувати вже власних дітей. Що малі роблять після того, як стають на крило, як вони вчаться пізнавати навколишній світ і жити в ньому? Про це — у наступному розділі.

124 Griffith S. C. Cooperation and Coordination in Socially Monogamous Birds: Moving Away From a Focus on Sexual Conflict. Front Ecol Evol. 2019. 7. frontiersin.org/articles/10.3389/fevo.2019.00455/full

125 Groothuis T. G.G, Müller W., von Engelhardt N., Carere C., Eising C. Maternal hormones as a tool to adjust offspring phenotype in avian species. Neurosci Biobehav Rev. 2005; 29(2): 329–52.

126 Hemmings N, Birkhead TR. Polyspermy in birds: sperm numbers and embryo survival. Proc R Soc B Biol Sci. 07/ 11/ 2015;282(1818):20151682.

127 Horváthová T., Nakagawa S., Uller T. Strategic female reproductive investment in response to male attractiveness in birds. Proc R Soc B Biol Sci. 07/ 01/ 2012;279(1726):163–70.