Інша річ — птахи, які гніздяться на землі чи скелях. Мартини, кайри, буревісники, кулики мають відкладати великі яйця. Що більше яйце відповідно до маси тіла — то розвинутіше пташеня з нього може вилупитися. Але великих яєць одна самка не може виробити багато. От ми й бачимо малодітні сім’ї: одне яйце у гнізді альбатроса чи кайри, два-три яйця у мартинів, чотири — у куликів. Такі яйця також одразу потребують значно більше поживних речовин для вилуплення пташеняти-вундеркінда. Отож і кількість жовтка у виводкових видів значно більша, ніж у нагніздних. Наприклад, у качки жовтка в яйці — 40 %, а у синиці блакитної — близько 20 %. Але чемпіон жовтка в пташиному царстві — ківі (Apteryx sp.), що має єдине яйце і цілком самостійних малюків. У нього жовток складає 70 % від маси яйця. Приблизно такий самий великий жовток і в яйцях великоногів.
Зате нагніздні види, з маленькими яйцями, малою кількістю жовтка й безпорадними пташенятами, можуть гнучко регулювати кількість яєць у кладці залежно від умов середовища, кількості їжі — і так, батьківських якостей свого «чоловіка».
Діти бувають дуже різні. Але вони — головне у сім’ї. Так принаймні вважає значна частина тваринного світу. З дітьми багато клопоту, і світ загалом жорстокий до них. Вони малі, недосвідчені й безпорадні, їх треба годувати, охороняти, навчати, захищати від паразитів, канібалів і хижаків, забезпечувати їм укриття, тепло, вологу і навіть правильний рН. Комахи, ракоподібні, молюски, риби, жаби й рептилії, не кажучи вже про ссавців і птахів, вкладають у потомство купу сил, часу та здоров’я. Найцікавіше, що ми й досі не знаємо: як це сталося? Як виникла та еволюціонувала батьківська турбота? Чому ми любимо своїх дітей?
Птахи не пишуть книжок і не ставлять таких дурних — або світоглядних, кому що більше подобається, — питань. Вони зайняті. Вони будують гнізда, відкладають яйця, насиджують і вигодовують дітей. І роблять це дуже по-різному.
Султани та амазонки
Щороку в другій половині травня ми з напарником бовтаємося в байдарці серед хвиль на просторах Канівського водосховища. Навколо вода, береги далеко, а попереду — велика острівна мілина, яка давно вже заросла здоровенними товстими стовбурами. Старий очерет, який вимахує до шести метрів заввшишки, — надійний прихисток для гнізд цілої купи водних птахів. Конкретно цей острів з очерету вже десять років приховує в собі велику колонію красивих білих птахів — чепур великих (Ardea alba), а також чапель сірих (Ardea cinerea). Це постійне місце орнітологічного моніторингу і моя ціль, тож ми з напарником налягаємо на весла. Розігнавшись байдаркою до максимальної швидкості, ми з диким тріскотом на повному скаку врубаємося «носом» в очерет. Крутячись у байдарці, що надійно застрягла в заростях, я складаю в гумовий мішок приладдя та фотокамеру й одягаю дорогі французькі «вейдерси» — гумовий комбінезон з чоботами, що доходять до грудей. Біля острова — велика глибина, але з байдарки можна висадитися просто в зарості й дібратися до перших гнізд із пташенятами. Я вивчаю живлення чепури білої, і те, що мене зараз цікавить, — пташенячі відриги. Багато-багато смердючих відригів з напівперетравлених ящірок, бичків і жуків. Краса! Я казала, що всі зоологи — трохи крейзі?
Ходити старим очеретом — справа непроста. Він на диво міцний, утворює щільні хащі, через які доводиться проламуватися. Треба бути максимально обережним — глибина тут чималенька, провалитися — не варіант. Очерет, що впав, утворює справжні міцні стіни з величезних «заломів» — вони найкраще тримають великі й важкі гнізда чапель. Я хапаюся за товсті очеретини, балансуючи в заростях у незграбному гумовому костюмі, і потроху просуваюсь всередину. На елегантних чапель, які, легко вимахуючи крилами, ніби танцюють посеред високих гичок, я геть не схожа. От хіба що довгий ніс…
В очеретах вирує життя. Моє обличчя, окуляри, одяг і спорядження вмить обліплюють юрми комарів, мух, мошки, веслокрилок і ще якогось дрібного непотребу. Попри вологу спеку, що панує в заростях, я замотана у тканину, як жінка у країнах шаріату — сорочка з довгим рукавом, хустки на вухах і шиї, капелюх на голові. Це не рятує — малих дрібноживців усіх видів та форм в очеретах так багато, що вони миттю набиваються в ніс, за пазуху та у волосся. Лаючись, відпльовуючись від чергових двокрилих, з гумовим гермомішком на загривку, я з грацією слона стрибаю з купини на купину. У якийсь момент зачіпаю рукою невеличке гніздо, схоже на глибокий капшук для тютюну, звите навколо чотирьох стебел. Усередині порожньо. Ага, очеретянка велика (Acrocephalus arundinaceus). Такого добра тут багато.
Справжнє пекло для небажаного гостя, очеретяного дослідника, є раєм для місцевих мешканців, очеретяних аборигенів. Купа набридливих комах — це передусім їжа для низки комахоїдних птахів. Для них водні важкодоступні зарості й куртини — це багатий стіл і дім одночасно. Назва найчисельніших представників цієї пташиної когорти — очеретянки — красномовно на це натякає. Саме якість гніздових територій, зокрема й кількість комах як основного харчу визначає, наскільки гарними в цій групі батьками буде той чи інший вид133.
Пам’ятаємо найрідкіснішу очеретянку України та Європи, з якою ми познайомились у першому розділі, — очеретянку прудку? Ця розпусна пташка практикує безладні статеві стосунки, і батько не бере участі у вигодовуванні дітей. Осоково-чагарникові мозаїчні зарості, де мешкає цей птах, дуже продуктивні, там повно їжі. У таких умовах мати цілком здатна прогодувати й поставити виводок на крило самотужки. Очерети з кущами й купою комах — теж непогана їдальня. Види, які мешкають тут, турбуються про потомство, хоч і трохи специфічно. Наприклад, самці, що зайняли гарну територію, можуть дозволити собі такий підсилювач репродуктивного успіху, як гарем.
Пристрасті в гаремі
Прогуляйтеся колись берегом річки чи ставка зі щільними й високими заростями очерету. Пташиний хор навесні та влітку тут не такий різноманітний, як у лісі, але інколи не поступається своєю гучністю. Очерети «скриплять», «риплять», «цвірінькають», «тріщать» і «верещать» десятками голосів головних прибережних солістів — очеретянок.
Познайомимося з найбільшим представником цієї групи — очеретянкою великою. Ось вона, в охряно-бурого кольору, завбільшки зі шпака, розхитується на верхівці найбільшої та найміцнішої очеретини, смішно підіймає пера на голові, аби видаватися грізною, та, як фельдфебель на плацу, гучно видає на весь став щось схоже на «Лінь-лінь! Кар-рась-Кар-рась! Р-рак-к-Р-рак-к!». Коротку пісеньку виконують одружені хлопці, які не просто зайняли гарну гніздову територію, а вже вдало привернули до неї увагу самки, і навіть не однієї. Такі крики — повідомлення сусідам і суперникам про шлюбні та майнові права щасливого власника території й гарему. Довга пісенька — рекламна, вона має залучити до гніздової території майбутніх жінок.
Більшість очеретянок великих будують традиційну сім’ю «мати-батько-пташенята» та вигодовують дітей разом. Але на якісну й багату поживою територію, як і її власника, може покласти око не одна самка. Гарем очеретянок великих скромний — найчастіше дві, зрідка три самки. Самець запліднює кожну з них, але вигодовувати пташенят допомагає тільки «улюбленій дружині» — тій самці, яка перша відкладе яйця. Решта вигодовуватимуть дітей самотужки, бо багата на корми територія дозволить їм це зробити. Але якщо з якихось причин «перша жінка» втратить свою кладку, то самець одразу призначить «улюбленою дружиною» другу за порядком яйцевідкладання самку і перерозподілить батьківські зусилля на користь її дітей.
З «Роксолани» Павла Загребельного ми знаємо, як інтригували дружини султанів у гаремі на користь своїх дітей та їхнього спадку і як намагалися позбутися дітей суперниць. Самки очеретянок великих у гаремах так само не цураються вбивства дітей суперниці. Спеціальні дослідження шведських учених засвідчили, що смертність перших кладок на територіях самців з гаремами значно вища, ніж на територіях самців з традиційною сім’єю або порівняно з кладками «других дружин». Науковці з’ясували, що мешканки гарему шукають гніздо «першої дружини» і намагаються проштрикнути її яйця своїми міцними дзьобами. Таким чином вони змагаються за статус «першої дружини» та допомогу з виводком і часом досягають успіху134.
