(Не)доброзичливі сусіди

Завзяття під час захисту своїх гнізд виявляють не тільки воронові. Сови й інші пернаті хижаки можуть бути хоч і небезпечним, але досить корисним сусідом для тих сміливців, які розташують свою домівку на їхній гніздовій території.

Познайомимося зі ще одним частим гостем укра­їнських міст, звичайним мешканцем садів та лісопарків — великим голубом припутнем (Colum­ba palumbus). Він має не надто надійне гніздо. Купа доволі безладно розміщених гілочок і мирна вдача — чи зможе такий тюхтій захистити виводок? Та можна оселитися поруч з тим, хто зможе, — невеликим спритним хижаком, підсоколиком великим (Falco subbuteo). Цей елегантний сокіл не будує власних осель, а займає воронячі чи сорочині гнізда. Таке гніздо може бути оточене цілим кільцем із гнізд припутня, з радіусом близько 40 метрів. Експерименти італійських учених довели, що виживання кладок припутня прямо залежить від рівня агресивності пари підсоколиків по сусідству104. Але за все треба платити. Раціон «добрих сусідів» підсоколиків на 14 % складається саме з дорослих припутнів.

Схожа картина спостерігається серед невеличких рідкісних гусей — казарок червоноволих (Branta ruficollis). В Україні ця надзвичайно красива гуска тільки зимує, а гніздує на далекій півночі Сибіру. У тундрі їхні кладки розташовані навколо гнізд великого та агресивного сокола — сапсана — на оптимальній відстані від нього, щоб, з одного боку, бути на охоронюваній території захищеним від песця, а з другого — аби самому не потрапити на зуб, тобто у дзьоб доброго хазяїна. Радіус відносної безпеки, так само як і у випадку підсоколика, коливається в межах 40 метрів — просто якесь коло Хоми Брута в проклятій церкві — і залежить від загального ризику хижацтва кожного окремого року105.

Значно корисніше й безпечніше сусідство спостерігається на іншій половині земної кулі — у Флориді. Тут у заповіднику «Еверглейдс», серед боліт і водних протоків, — справжній рай для водно-­болотних птахів. Щоправда, процвітанню великих колоній чапель загрожують такі наземні хижаки, як опосуми і єноти. Тому чаплі почали влаштовувати колонії просто над поселеннями алігаторів міссісіпських (Alligator mississippiensis). Алігатори не здатні залізти на дерево по гніздо, і літати вони не вміють — навіть низенько-­низенько, хоч і непогано стрибають. Натомість вони риють цілу систему басейнів і запруд, у яких посушливими роками концентрується риба й інший поживний ресурс. Це справжні благодійники місцевої екосистеми. Від сусідства з пташиними гніздами вони отримують неабияку користь. Під колоніями набагато більше риби й органічних залишків. Крім того, велика кількість пташенят чапель гине, падаючи з гнізд у воду, до алігаторів. Чаплі на колоніях агресивні, вони часто викидають з гнізд своїх та чужих пташенят. Дослідження засвідчили, що самки алігаторів кругліші й здоровіші, коли мають по сусідству колонію чапель, і навіть у голодні вологі роки, коли затоплення знижує кількість їжі в алігаторних «садках», ті завжди покращують свої справи за рахунок небажаних дітей пташиних поселень106.

Історії хитрих взаємозв’язків у природі іноді можуть нагадувати трохи моторошний трилер. Але політика, тобто виживання й репродуктивний успіх, вкладає в одне ліжко ще й не таких дивних партнерів. Ось, наприклад, птахи й мурахи. Ці організми — не палкі прихильники одне одного. Багато птахів залюбки ласують мурахами та їхніми лялечками, мурахи натомість можуть дошкуляти малим і голим пташенятам у гніздах. Але в тропіках, де в окремі роки до 100 % всіх виводків певного виду може бути винищено мавпами-­капуцинами, сусідство з отруйними комахами та їхніми колонія­ми може надати останній шанс на розмноження. На щастя, у лісах помірного клімату все не так погано. Наприклад, різні види дуплогніздних синиць загалом намагаються уникати селитися в деревах, зайнятих лісовими мурахами. Але якщо це узлісся, де рівень хижацтва ворон, дятлів, білок і котів набагато вищий, ніж у гущавині лісу, синиці голосують на користь дерев з неприємними, але несмертельними мурахами-­сусідами107.

Отже, навіть від дивних і небезпечних сусідів буває користь. Хоча якщо ви проживаєте в сучасному мегаполісі, вам, певно, здається, що найкращий сусід — це неіснуючий сусід. Наївно сподіватися, що сусід знизу, який об 11 ночі починає слухати гучну музику, колись урятує вас при пожежі, а сусід за стіною, який реве своїм перфоратором щонеділі, відіб’є від маньяка. Але, у принципі, можна почати просто з привітання в ліфті. Може, їм стане соромно.

Як могутні велетні програли спритним мародерам

Чи добрими батьками були динозаври? Чи будували вони справжні гнізда, чи охороняли території та малечу? Здається, поки що ці запитання залишаються серед вічних. Зважаючи, як масштабно поширені серед птахів гніздобудування й сумісна турбота про нащадків, учені доволі довго були переконані, що саме остання є предковою для всіх видів птахів. А батьки-­одинаки — це, можливо, не наслідок статевої розпусти, кінця часів і нехтування традиційними сімейними цінностями, а щонайменше вторинне явище. І тому, коли найвідоміший з польських орнітологів Томаш Весоловський у 1994 році сформулював гіпотезу про найдавнішу форму турботи про потомство серед птахів — одноосібне піклування саме батька108, у наукових колах вона викликала несприйняття.

Двобатьківське піклування про нащадків серед птахів ученими сприймалося як само собою зрозуміле. Не було навіть спроб розібратися, як воно виникло. Вважалося, що двобатьківська турбота — це найбільш ранній етап еволюції перших архозаврів, великої систематичної групи, до якої належать сучасні птахи, а також їхні прямі предки — динозаври. Усі зусилля зосереджували на тому, аби пояснити, як батьки-­одинаки «докотилися до такого життя», тобто як однобатьківська турбота еволюціонувала з «нормальної», двобатьківської.

Зокрема, знахідки кладок динозаврів овірапторів та троодонів у 1990-х спонукали дослідників до висновків, що ці тварини відкладали й обігрівали яйця абсолютно подібно до того, як це роблять сучасні птахи109. Опоненти Весоловського вважали, що двобатьківська турбота — це дуже давня ознака, яка виникла ще у спільного пращура крокодилів і динозаврів з птахами110. Інші постулювали, що турбота про потомство первинно була суто жіночою справою111.

Однак поступово гіпотеза «турботи батька-­одинака» отримувала дедалі більше підтверджень. По-перше, співвідношення маси кладки до маси тіла дорослої особини в деяких динозаврів свідчить, що воно подібне до того, яке є в сучасних птахів з батьківським типом турботи. По-друге, у 58 видів з 60 найпримітивніших в еволюційному сенсі сучасних птахів — тінаму та страусів — про дітей дбає винятково батько. Гіпотеза «суто батьківської турботи» стверджує, що жінки занадто багато енергії витрачали на продукування та відкладання яєць, аби ще й брати участь у турботі про них112. Водночас хлопці здатні поєднувати корисне і приємне — захист яєць із залученням нових партнерів, як це відбувається, наприклад, у деяких видів риб.

Гіпотеза «турботи батька-­одинака» посту­лює, що піклування обох членів родини постало з погіршенням умов навколишнього середовища подібно до того, як у птахів суворі умови приводять до появи кооперативного розмноження й інституту «помічників», про що ми дізнаємося в наступному розділі. Сучасні батьки-­одинаки — це, отже, не вторинне, а третинне явище. До нього повернулися, коли багате й поживне середовище дозволило одноосібно вирощувати дітей або коли основна функція батьків у родині — це суто захист дітей, а із цим краще пораються самці.

Тож дискусія навколо походження батьківської турботи серед птахів запальна і триває досі. Особ­ливий інтерес при цьому звісно, викликають багаточисельні знахідки яєць динозаврів і різні здогадки про те, як у них відбувалося яйцевідкладання, побудова гнізд чи захист малечі.

Мезозойські традиції гніздування

Навколо питання динозаврів, їхніх гнізд і способу інкубації яєць у різних групах існує багато загадок. Наприклад, знахідка у 1995 році скелета дорослого овіраптора на гнізді з яйцями переконала багатьох дослідників, що динозаври не просто відкладали яйця подібно до птахів, а й мали пташину гніздову поведінку, зокрема насиджування113. Але подальші дослідження засвідчили, що знахідка динозавра безпосередньо на гнізді жодним чином не означає, що овіраптори висиджували яйця114. Було висунуто припущення, що, подібно до крокодилів, динозаври закопували кладки.