Важливий також вплив погоди й умов навколишнього середовища. У багатьох арктичних видів, які мешкають у непривітних краях, можуть процвітати подружні зради, але розлучення — штука рідкісна. Нічого не нагадує у стосунках людей? Питання «Чого вона просто не піде від цього покидька?» дуже часто ставлять люди, які зеленого поняття не мають, у яких суворих умовах можуть виживати їхні сусіди по будинку, місту чи країні.
У пошуках кращих. Чи ні?
У низки видів самець і самка й на зимівлі тримаються разом, як одна родина. У таких птахів розлучення трапляються дуже рідко. Але все ж бувають. Бо найвагоміший привід розлучитися — це низькі «чоловічі» чи «жіночі» якості партнера, слабкий успіх розмноження чи безпліддя.
Зазирнімо в дупло або штучну дуплянку до синиць блакитних. Ці пташки зазвичай відкладають 8–12 невеличких яєць, але пташенята можуть вилупитися не з усіх. У попередніх параграфах ми вже добре зрозуміли, на що здатні синиці блакитні, аби продовжити себе в дітях. Вони досліджують і порівнюють тьмяність ультрафіолетових шапочок самців, вони оцінюють пісню потенційних коханців, вони потай прокрадаються на території «якісного» сусіда, щоб паруватися з ним і збільшити шанси виводка за рахунок наявності позашлюбних дітей. Але що, коли все це не допомогло, і частина яєць так і не перетворилася на повноцінних дітей? Катастрофа! Як же таке могло статися?
Річ у тому, що індивідуальні високі якості партнерів ще не гарантують, що потомство буде здорове. Гіпотеза «генетичної несумісності» каже, що вони можуть бути просто дуже близькі один до одного генетично, що й призводить до невдалого розмноження. Особливо часто таке трапляється у випадку інбридингу, коли члени подружжя є близькими родичами. Отже, вчені досліджують гіпотезу, що саме за наявності в гнізді яєць, які не вилупилися, батьки виявляють, що щось у них з генетикою зле, і розлучаються заради генетично різнорідних і здорових майбутніх дітей. Як результат, розлучення надалі сприяє успіху в розмноженні обох партнерів58.
Як ми побачимо в наступному розділі, територія, її якості та здатність її утримати грає таку саму величезну роль у виборі та створенні пари птахів, як і квартирне питання серед людей. Величезна кількість птахів намагається утримувати територію якомога довше, палко конкурує за неї та повертається на те саме місце з року в рік. У такої поведінки є свій похмурий бік. У деяких видів уже дорослі діти-самці не відлітають далеко, а займають ділянки по сусідству. І тоді в якийсь момент самка опиняється в ситуації, коли всі можливі претенденти на її руку, тобто крило, на певній території — сини або родичі. Тоді загроза інбридингу та генетично неякісного потомства стає реальною.
У птахів є певні механізми запобігання цьому. Деякі, наприклад, дуже добре запам’ятовують пісню своїх родичів ще в гнізді, а потім за звуками розпізнають і зволікають з паруванням з братами чи батьками. Але це допомагає не завжди. Познайомимося зі ще однією цікавою пташкою наших лісів — синицею довгохвостою (Aegithalos caudatus). Російською назва її звучить як «ополовник» і, на відміну від інших російських назв, влучно описує її зовнішність. Це абсолютно круглий комочок яскравого пір’я з маленьким дзьобом і дуже довгим хвостом, який нагадує ручку для черпака. Синиць довгохвостих невеличкими зграйками легко помітити, а їхнє ніжне, мелодійне цвірінькання можна почути в серпні чи восени. А от у гніздовий період вони ведуть потаємне життя. На відміну від інших лісових синиць, вони будують складне кулеподібне гніздо, ретельно замасковане мохом, лишайником і павутинням, часто «посаджене» десь біля стовбура дерева, на широкій гілці чи на міцному розгалуженні дерева (див. посилання).
Спеціальні дослідження довели, що у синиць довгохвостих 81 % розлучень припадає на успішні в розмноженні пари, а не навпаки, як можна було б очікувати. А от щодо невдалих пар, то тут розлучень було вдвічі менше. Дослідники припускають, що ймовірність парування із власними дітьми у синиць довгохвостих така висока, що аби запобігти цьому, птахи розлучаються та змінюють партнерів щосезону, навіть якщо партнер підходить за всіма параметрами і діти здорові. Розлучаючись, синиці довгохвості працюють на перспективу. А от розлучення у синиць-невдах містить ще одне пояснення — висока конкуренція за території та тиск більш «якісних» та сильних сусідів59. Складне в них подружнє життя, чи не так? Якщо ваше родинне життя іноді починає напружувати, можна завжди згадати про цих симпатичних пташок.
Найкраще — ворог кращого
Генетична несумісність, «якісніший» партнер з кращою територією, тиск конкурентів — усе це зрозумілі і, так би мовити, поважні причини для розлучення. Але буває, що все добре і чудово, але розлучення все одно відбулося. «Чого саме їй/йому не вистачало?» — питання, яке ставлять собі чоловіки й жінки по всьому світу. Чи є відповідь на нього у птахів?
Знайомтеся з нашими новими героями — невеличкими коловодними пташками пісочниками. Найпоширеніший вид в Україні — пісочник малий (Charadrius dubius), часто зустрічається на піщаних берегах лиманів і річок, наприклад, на Десні. Пісочники — це кулики, хоч і, на відміну від більшості родичів, мають коротенького дзьоба. У їхній кладці завжди 2–4 яйця, а за душею — неймовірна кількість різних сексуальних і сімейних стратегій. Серед куликів загалом є і суворі традиціоналісти, і легковажні розпусники, і віддані батьки-одинаки. Ось чому вчені, які вивчають еволюційні стратегії розмноження, так полюбляють цю групу загалом, і зокрема — пісочників.
Велике дослідження було проведене на восьми видах пісочників по всьому світу й опубліковане в журналі Nature. Воно засвідчило, що в цій групі самці й самки масово розлучаються після вдалого розмноження, але залишаються вірними партнеру, якщо розмноження невдале, роблячи одну нову спробу за іншою60. Загальний показник успішного розмноження у птахів — це кількість здорових пташенят, що вилупилися з яєць. У птахів, що розлучалися, він зростав і однозначно показував, що воно того варте. Чому так відбувається?
Бо кулики, зокрема пісочники, часто гинуть, наприклад, через хижаків (а як ми пам’ятаємо, види з високою смертністю загалом розлучаються частіше). Життя пісочників не таке тривале, часу не так уже й багато. Якщо шлюб виявився в прямому сенсі плідним, варто спробувати ще з іншим партнером, аби залишити якомога більше різноманітних нащадків протягом одного сезону. А от якщо парування невдале, то вигідною буде друга спроба з тим самим партнером, аби в умовах цейтноту не витрачати часу на пошук нового. У самців пісочників на рівень розлучень впливає також температура — холод і коливання температур заганяють птахів у ще більший цейтнот. У таких умовах вірність зростає, бо на пошуки нового кохання не залишається часу.
А ще у пісочників та інших куликів доволі самостійні та пристосовані до життя пташенята. Вони вилуплюються вже зрячими та в пуху. Деякий час малята потребують батьківського піклування, але для цього часто вистачає зусиль лише одного з батьків.
Усе це разом призводить до того, що в деяких видів самки втікають від виводка та чоловіка. Називається це явище у птахів дуже просто — дезертирство.
Як я полювала на дезертирів
Північне німецьке містечко Віллємсхафен відоме своїм військово-морським музеєм і заповідними пташиними територіями вздовж узбережжя Північного моря. Там вічний вітер, якій піднімає в повітря купу різнокольорових повітряних зміїв — узбережжя є популярним місцем для кайтсерфінгу. А ще там довжелезна срібляста літораль — нескінченний сірий муляка, перемішаний з водою, що є місцем відпочинку та живлення для тисячних зграй перелітних коловодних птахів. Отаким і є рай для орнітолога.
Не дивно, що тут розташовано відомий центр дослідження водних птахів, який на час мого перебування приймав велику міжнародну орнітологічну конференцію. На цій конференції я і познайомилась з Матеушем Ледвоном — моїм колегою з Польщі. Матеуш має розлогу рудувату бороду, окуляри, купу доброзичливості й просто безмір польового досвіду. Усе життя він вивчав не надто популярного серед дослідників птаха, крячка білощокого. Я ж тільки починала роботу із цим загадковим і складним видом, тож учепилася у Матеуша, як кліщ. Мішаючи польські, українські та англійські слова, ми швидко знайшли спільну мову. Уже за пів року я їхала в південну Польщу, де в долині Верхньої Вісли на численних риборозплідних ставах вирощують знаменитого польського коропа королівського. А ще всі ці території суворо охороняються, і це зробило їх раєм для птахів, зокрема для незліченних колоній крячка білощокого.