Згадуючи про «непотрібні» дослідження за державний кошт, я думаю про історію, яку прочитала в книжці Еули Бісс «Імунітет. Правда і міфи про щеплення». Є такий вірус папіломи людини (ВПЛ), який передається статевим шляхом та може спричиняти рак шийки матки. У 2000-х Американська асоціація щодо попередження та контролю захворювань видала рекомендації щодо необхідності вакцинувати проти цього вірусу дівчат у віці 11–12 років. Консервативні сили в американській політиці та соціумі здійняли бурю. Їхнім головним аргументом була не ефективність таких заходів чи медичні застереження (що було б цілком зрозумілим), а те, що вакцинування від ВПЛ — це «заохочення молодих дівчат до розпусти». Не питайте, що було в головах тих людей, але у 2012 році вийшло спеціальне дослідження щодо впливу вакцинації проти ВПЛ 11–12-річних дітей на їхню статеву активність. Дослідження довело, що вакцина не має такого побічного ефекту, як вплив на невпорядковані статеві стосунки у віці 11–12 років — яка несподіванка! Важко уявити безглуздіше витрачання грошей платників податків з метою заспокоїти купку ідіотів. Вочевидь, що не цим людям треба розповідати вченим про сенс витрачання грошей на дослідження качиних «пенісів».
Стрес і статеве життя
Статеве життя — це взагалі суцільний стрес! У качок, наприклад, де конкуренція за самок особливо жорстка, а статеві органи — складні й великі, існує ціла система подовження «пеніса» залежно від сезону й соціального статусу. Менші самці, які не витримують конкуренцї з дорослими та дужими, відрощують собі робочий інструмент ненадовго, наприклад, на 5 тижнів, одночасно з яскравим шлюбним оперенням. Гормони стресу, які виробляються у ворожому конкурентному середовищі, затримують утворення андрогенів та ріст «пеніса»40.
З можливістю кардинального подовження пеніса в людей, як відомо, не склалося. Натомість відсутність стресу позитивно впливає на якість статевого життя. Перевірено качками.
Нервове й стресоване життя позначається також і на якості сперматозоїдів. Їхня форма та розмір — важливий момент у забезпеченні успіху розмноження. Одночасно влада, ієрархія та соціальний статус у тварин безпосередньо впливають на те, яку стратегію обере самець для досягнення успіху у шлюбних перегонах. Як ми бачили на прикладі брижача в попередньому розділі, гормони грають у таких стратегіях не останню роль. «Понти» й відповідний гормональний стан важливі не просто так, а й для статевої функції. Тестостерон визначальний для вироблення сімені, у той час як кортикостерон, який часто називають гормоном стресу, діє протилежно. У деяких риб територіальний статус самців — латифундисти вони чи невдахи-безхатьки — впливає на розмір сперматозоїдів і якість сперми, і ці характеристики змінюються зі зміною розміру й статусу41. А як із цим справи у птахів?
Невеличкі декоративні пташки, яких часто тримають у клітках, — амадини Гульда, або ж папужники райдужні (Erythrura gouldiae), мають дві кольорові форми з геть різною вдачею (див. посилання). Агресивні червоноголові самці домінують над спокійнішими чорноголовими, і колір голови визначається генетично. Якщо щільність населення, а особливо червоноголовиків, на певній території зростає, агресивні самці реагують на це дуже нервово: значним підвищенням як «агресивного» гормона тестостерону, так і «стресового» кортикостерону. Це дуже схоже на корпоративних босів, які починають гримати і зриватися на підлеглих саме напередодні закриття великого проєкту. У той самий час пофігісти-чорноголовики абсолютно спокійно реагують на будь-які зміни щільності населення й конкуренції в середовищі, де вони живуть. В експерименті птахів з головами різного кольору дослідники утримували в середовищі з різним ступенем конкуренції. Виявилося, що рівень конкуренції та, відповідно, стресу змінює форму й характеристики сперматозоїдів у червоноголових мачо, але не у чорноголових хіпі42. Цікаві дослідження було проведено також на диких курах. Вони засвідчили, що в соціальних невдах сперматозоїди, навпаки, — ще ті живчики, а от зі зміною статусу й переходом на вищий щабель вони втрачають швидкість, а отже, шанси на запліднення43.
Отож не варто недооцінювати тих, хто видається соціальними лузерами. У них може виявитися багато прихованих талантів. Але не треба також думати, що самка під час шаленої конкуренції чоловічих статевих клітин — це просто посудина-приймач, що пасивно чекає на переможця. У самиць є безліч генетичних, фізіологічних і біохімічних інструментів, аби вплинути на перебіг шлюбних перегонів у власному тілі й досягти своїх цілей. Зокрема самки в різних групах організмів здатні викликати розщеплення білків сім’яної рідини, пришвидшити або, навпаки, «закапсулювати» сперматозоїди. У птахів (і не тільки) самки також здатні «допомогти» тим сперматозоїдам, що несуть у собі Х- чи Y-хромосому, і в такий спосіб безпосередньо регулювати стать майбутніх дітей.
Усі ці моменти, пов’язані з якістю сімені й чинниками, що на неї впливають, є надзвичайно важливими для розуміння і людських проблем із фертильністю, заплідненням і чоловічим здоров’ям44.
Підступність і кохання: зрадники та однолюби пташиного світу
Як ми вже згадували, сімейне життя у птахів буває різне. Лебеді, кондори каліфорнійські, альбатроси, журавлі, папуги ара й інші види практикують статеву моногамію. Це віддані партнери, які не ходять наліво і сповідують подружню вірність у шлюбі. Вони довго живуть, довго залицяються, надзвичайно сумлінно виховують невелику кількість пташенят — усе як у людей. Батьківські зусилля цих видів, потрібні, аби поставити на ноги одне-єдине велике дитя, такі значні, що мало хто ризикує втратити партнера через пригоди деінде.
Але величезна кількість видів зовсім не така. У більшості дрібних горобцеподібних птахів подружжя практикують соціальну моногамію, а саме утворення пари та виховання дітей, але і самець, і самка при цьому можуть паруватися й в іншому місці. У випадку зради з боку самки результатом може бути те, що самець виховуватиме в сімейному гнізді нерідних дітей.
Позашлюбні діти
Перші докази невірності самки було отримано за допомогою ДНК у 1987 році на прикладі нашого доброго знайомого — горобця хатнього. Від того моменту минуло багато часу, і на цю мить відомо, що походеньки наліво трапляються у 76 % з 255 видів із соціальною моногамією. При цьому позашлюбні діти в деяких видів можуть складати до половини всього потомства45. Якщо переваги розпусної поведінки для самців є зрозумілими — більше дітей без жодного клопоту й турботи про сім’ю, то чому зраджують самки — усе ще тема наукових дебатів. Зрада може коштувати дуже дорого. Втрати часу й енергії на пошук коханця, зменшення внеску в родину з боку «законного чоловіка» й шанси підчепити хворобу, що передається статевим шляхом, — ось неповний перелік таких ризиків. Словом, знову ж таки, все як у людей, а проте пташині жінки, як і людські, це роблять.
У низки видів коханець забезпечує самку й потомство додатковою їжею або охороняє гніздову територію від хижаків. Такий прямий зиск від наявності декількох батьків для одного гнізда спостерігається в деяких хижаків і папуг.
В інших птахів позашлюбні зв’язки забезпечують потомству «хороші гени», якщо коханцем є більш якісний та здоровий самець, ніж законний чоловік. Погляньмо, наприклад, на нашу знайому «бандерівку» — синицю блакитну. Ці пташки — ще ті розпусниці. Ми знаємо, що самка обирає чоловіка, орієнтуючись зокрема на його забарвлення, але що робити, якщо всіх молодиків уже розібрали щасливі суперниці, і хлопець тобі дістався не найкращий? «Сходити наліво», — відповідають на це самки синиць блакитних і нашорошують вуха. Як ми вже згадували в першому розділі, не тільки оперення, а й спів у птахів — важливий маркер якості та здоров’я пташиного самця. У синиць блакитних дорослі й досвідчені самці, на відміну від «зеленої», тобто, вибачте, «блакитної» молоді, починають співати ранкову пісню ще до сходу сонця. Спеціальні дослідження виявили, що саме такі самці користуються великим попитом у ролі коханців і батьків позашлюбних дітей. Успішними батьками поза шлюбом стають також самці з більшою довжиною пісенної строфи. Тобто самки обирають коханців саме за звуком46. Як результат, до 40–60 % дітей у цих птахів є позашлюбними.
