Пол, спостерігаючи гру емоцій довкола себе, раптом відчув, що не впізнає більше цих людей. Бачив тільки незнайомців. Навіть Алія видавалася чужою.
Алія сказала:
— Якщо ми пустимо гени Атрідів пливти рікою Бене Ґессерит, то хто знає, якими можуть бути наслідки?
Ґай Єлена Могіям різко мотнула головою й зустрілася поглядом із нею. На якусь мить вони стали двома Превелебними Матерями, поєднаними спільною думкою: «Що приховується за кожною акцією тлейлаксу? Гхола був тлейлаксанською річчю. Це він вклав той план у Полову голову? Чи Пол спробує перемовлятися безпосередньо з Бене Тлейлакс?»
Вона відвела погляд від Алії, відчувши власну амбівалентність і недосконалість та нагадавши собі, що небезпечна пастка бене-ґессеритської виучки полягає в здобутих завдяки їй силах: ці сили схиляли до марнославства та пихи. Але сила вводить в оману тих, котрі нею користувалися: вони вірили, що сила може подолати будь-який бар’єр… включно з їхньою власною некомпетентністю.
«Лише одна річ є тепер найважливішою для Бене Ґессерит», — сказала вона сама до себе. Ціла піраміда поколінь сягнула вершини в особі Пола Атріда… та його огидної сестри. Щойно вона зробить хибний вибір — і піраміду доведеться відбудовувати із самого низу… використовуючи паралельні лінії попередніх поколінь та селекційні екземпляри, позбавлені найцінніших рис.
«Контрольована мутація, — подумала вона. — Тлейлаксу справді її практикують? Як спокусливо!»
Вона труснула головою, щоб позбутися таких думок.
— Ти відкидаєш мою пропозицію? — спитав Пол.
— Я думаю, — відповіла вона.
І знову глянула на Полову сестру. Оптимальне схрещення для жінок-атрідок втрачене… що його убив Пол. Зостається, однак, інша можливість — така, що закріпила б у потомстві потрібну характеристику. Пол зважився запропонувати Бене Ґессерит тваринну селекцію! Скільки ж він насправді готовий був заплатити за життя своєї Чані? Погодиться на схрещення з власною сестрою?
Намагаючись виграти час, Превелебна Матір сказала:
— З’ясуй-но мені, о бездоганний взірцю всілякої чесноти, що скаже сама Ірулан про твою пропозицію?
— Ірулан зробить те, що ти їй накажеш, — гарикнув Пол.
«Теж правда», — подумала Могіям і, здійнявши підборіддя, запропонувала новий гамбіт:
— Атрідів двоє.
Пол, угадавши дещо із задумів старої відьми, почув, як кров приливає йому до обличчя.
— Будь обережною з тим, на що натякаєш, — сказав.
— Ти просто використаєш Ірулан для своїх власних цілей, так? — спитала вона.
— Хіба ж її навчали не для того, щоб використовувати? — відповів Пол.
«Він хотів сказати, що це ми її навчали, — подумала Могіям. — Ну що ж… Ірулан — це розмінна монета. Чи існує інший спосіб витратити цю монету?»
— Ти посадиш дитя Чані на трон? — спитала Превелебна Матір.
— На мій трон, — промовив Пол. Він глянув на Алію, раптом задумавшись, чи усвідомлює вона різні варіанти цього обміну. Алія стояла напрочуд нерухомо, із заплющеними очима. З якими внутрішніми силами вона спілкується? Побачивши свою сестру в такому стані, Пол зрозумів, що вони віддаляються одне від одного. Вона стоїть на березі, а його несе кудись течія.
Нарешті Превелебна Матір промовила:
— Це надто важливе рішення, надто складне для одної особи. Мушу проконсультуватися з моєю Радою на Валаху. Дозволиш послати звістку?
«Наче вона потребує мого дозволу!» — подумав Пол, а відтак промовив:
— Згода. Але не зволікайте надто довго. Я не сидітиму бездіяльно під час ваших перемовин.
— Домовлятиметесь із Бене Тлейлакс? — різким голосом спитав гхола.
Очі Алії розплющилися, вона вдивлялася в гхолу, наче розбуджена небезпечним пришельцем.
— Цього я ще не вирішив, — сказав Пол. — Ось що зроблю: за першої-ліпшої можливості відправлюся в пустелю. Наша дитина народиться на січі.
— Це мудре рішення, — прорік Стілґар.
Алія уникала погляду Стілґара. То було хибне рішення. Вона відчувала це кожною своєю клітиною. Пол мусив це знати. Чого він ухопився саме за це?
— Бене Тлейлакс пропонували свої послуги? — спитала Алія, зауваживши, з яким нетерпінням чекає відповіді Могіям.
Пол заперечно похитав головою.
— Ні. — Він поглянув на Стілґара. — Стіле, влаштуй, щоб повідомлення було вислано на Валах.
— Негайно, мілорде.
Пол відвернувся, почекав, доки Стілґар викличе вартових і вийде вслід за старою відьмою. Він відчував, що Алія вирішує, чи закидати його черговими запитаннями. Натомість вона звернулася до гхоли.
— Ментате, — сказала вона, — тепер тлейлаксу домагатимуться прихильності мого брата?
Гхола знизав плечима.
Пол відчув, що його увага розпорошується. Тлейлаксу? Ні… не це мала на увазі Алія. Але з її запитання зрозуміло, що вона не бачить альтернативи. Що ж… у кожного оракула свої видіння. Чому ж вони не можуть різнитися в брата й сестри? Думай… думай іще… Він прогнав власні думки, вловивши уривки довколишньої розмови.
… мусить знати, що тлейлаксу…
… повнота даних завжди…
… здорові сумніви, де…
Пол обернувся й глянув на сестру, привернувши до себе її увагу. Він знав, що вона побачить сльози на його обличчі та дивуватиметься з їхньої появи. Нехай дивується. Тепер можливість дивуватися є благостинею. Він поглянув на гхолу і, незважаючи на його металеві очі, побачив лише Дункана Айдаго. У Половій душі змагалися смуток і співчуття. Що бачать ті металеві очі?
«Існує багато ступенів зору й багато ступенів сліпоти», — подумав Пол. Спала йому на думку парафраза фрагмента з Оранжистської Католицької Біблії: «Яких чуттів бракує нам, що ми не бачимо світ довкола себе?»
Може, ці металеві очі мають інше чуття, крім зору?
Алія підійшла до брата, відчуваючи його глибокий смуток. З фрименським благоговінням вона торкнулася сльози на його щоці й промовила:
— Ми не повинні оплакувати наших близьких раніше, ніж вони покинули нас.
— Раніше, ніж вони покинули нас, — прошепотів Пол. — Скажи мені, сестричко, що таке раніше?
***
Я ситий по горло справами богів і їхніх служителів! Гадаєш, не бачу створення власного міфу? Перевір іще раз свої дані, Гайте. Я увів свої ритуали в найелементарніші людські вчинки. Люди їдять во ім’я Муад’Діба! Кохаються в моє ім’я, народжуються в моє ім’я, переходять вулицю в моє ім’я. Ніхто не встановить навіть крокву в найостаннішій халупі далекого Гангішрі без благословення Муад’Діба!
Книга діатриб. З хроніки Гайта
— Ти ризикуєш, покинувши свій пост і прийшовши зараз сюди, до мене, — сказав Едрік, дивлячись крізь стіни свого контейнера на лицепляса.
— Яке слабке й обмежене твоє мислення! — відповів Скителі. — І хто ж це прийшов тебе відвідати?
Едрік завагався, оглядаючи бочкоподібну постать, тяжкі повіки та тупе обличчя. День тільки-но почався, і Едріків метаболізм іще не перейшов від нічного спочинку до активного споживання меланжу.
— Сподіваюся, ти не в цій подобі йшов вулицями? — спитав Едрік.
— На деякі з моїх нинішніх подоб двічі й не глянеш, — запевнив Скителі.
«Хамелеон гадає, що зміна подоби приховає його від усіх», — подумав Едрік із рідкісною для нього проникливістю. Спитав себе, чи його співучасть у змові справді приховує їх усіх від провісницьких сил. Скажімо, сестра Імператора…
Едрік труснув головою, сколихнувши оранжевий газ у контейнері, і спитав:
— Чого ти тут?
— Дарунок слід підштовхнути до швидших дій.
— Це неможливо.
— Мусимо знайти можливість, — із притиском промовив Скителі.
— Чому?
— Мені не подобаються певні речі. Імператор намагається нас розділити. Він уже зробив пропозицію Бене Ґессерит.
— А, це…
— Це! Ти мусиш підштовхнути гхолу…