Заплющивши очі, Пол дозволив давнім видінням просочитися крізь його свідомість. І нараз духи любові та ненависті почали фонтаном вистрілювали з глибин схвильованого моря — і жодна скеля не височіла над цим хаосом, і жодного тобі надійного місця, з якого можна б роззирнутися посеред буремних вод.

«Чому жодне видіння не показало мені цього нового Дункана Айдаго? — питав він себе. — Хто приховує Час від ясновидця? Очевидно, інші ясновидці».

Пол розплющив очі й запитав:

— Гайте, ти маєш здібності провидця?

— Ні, мілорде.

У його голосі звучала щирість. Звичайно, гхола міг і не знати, що володіє цими здібностями. Але це заважало б йому виконувати обов’язки ментата. Яким же був прихований задум?

Давні візії кружляли довкола Пола. Чи доведеться йому вибрати страшний шлях? Спотворений Час натякав на роль гхоли в цьому жахливому майбутньому. Невже це безвихідь, хай що б він зробив?

Розлучися… розлучися… розлучися…

Ця думка забриніла йому в голові.

Алія сиділа вгорі у своїй схованці, спершись підборіддям на ліву руку й дивлячись на гхолу. Магічна привабливість Гайта вразила і її. Тлейлаксанська реставрація дала йому юність і виразну невинність, що промовляли до неї. Вона зрозуміла безсловесне благання Пола. Коли оракул підводить, удаються до послуг справжніх шпигунів і фізичних сил. Однак вона задумувалася, звідки взялося в неї бажання прийняти цей виклик. Вона відчувала прагнення бути поруч із цим новим чоловіком, може, навіть торкнутися його.

«Він небезпечний для нас обох», — подумала Алія.

— Превелебна Матір, я тремчу, побачивши вас за таких обставин, — сказала Ірулан.

Вона стояла у дверях камери, оцінюючи за методикою Бене Ґессерит різні аспекти приміщення. То був триметровий куб, спеціальними інструментами вирізаний у жилкуватій коричневій скелі під імператорською Твердинею. Що ж до вмеблювання, то воно зводилося до одного благенького плетеного крісла, зайнятого зараз Превелебною Матір’ю Ґаєм Єленою Могіям, ліжка з коричневим покривалом, на якому було розкладено нову колоду карт Таро Дюни, та ще крана з лічильником води над умивальником і влаштованого по-фрименському туалету з ущільнювачами для утримування вологи. Усе було скромним і примітивним. Чотири заґратовані світлокулі, прикріплені на стелі по кутках камери, випромінювали жовте сяйво

— Ти послала звістку леді Джессіці? — спитала Превелебна Матір.

— Так, хоча я не сподіваюся, що вона бодай пальцем ворухне проти свого первістка, — відповіла Ірулан, а відтак глянула на карти. Вони сповіщали, що вищі сили повернулися до прохачів спиною. Карта Великого Хробака лежала під Безлюдними Пісками. Карти радили набратися терпіння. «Невже потрібне аж Таро, щоб це зрозуміти?» — спитала вона себе.

Охоронець стояв зовні, заглядаючи крізь метаскляне віконце у дверях. Ірулан знала, що були там ще й інші спостерігачі. Вона довго все обдумувала й планувала, перш ніж зважилася прийти сюди. Однак вирішила, що в тому, аби залишитися осторонь, крилася своя небезпека.

Превелебна Матір занурилася в праджня-медитацію[13], водночас розкладаючи й аналізуючи Таро. Завдяки цьому заспокоїлася, хоча й відчувала, що не залишить Арракіс живою. Може, її провидчі сили невеликі, але каламутна вода — це каламутна вода. Окрім того, завжди зоставалася літанія проти страху.

Вона все ще обдумувала послідовності дій, що привели її до цієї камери. У свідомості клубочилися темні підозри (а Таро натякало на їхню обґрунтованість). Невже це все запланувала Гільдія?

У приймальному приміщенні гайлайнера її чекав Квізара: жовта риза, на голомозій голові тюрбан, цілковито сині очі-намистини, улесливе кругле обличчя, видублене вітром і сонцем Арракіса. Він глянув із-над цибулеподібного кухлика накритої стюардом пряної кави, якусь мить придивлявся до неї, а тоді поклав кухлик із кавою.

— Ви Превелебна Матір Ґай Єлена Могіям?

Повторивши подумки ці слова, вона оживила ту мить у своїй пам’яті. Горло їй стис неприємний спазм страху. Як один з улюбленців Імператора довідався про її присутність на гайлайнері?

— Дійшло до нашого відома, що ви на борту корабля, — сказав Квізара. — Невже ви забули, що вам заборонено ступити ногою на святу планету?

— Я не на Арракісі, — відповіла вона. — Я пасажирка гайлайнера Гільдії у вільному космосі.

— Мадам, такого поняття, як вільний космос, не існує.

Вона читала в його голосі ненависть, змішану з глибокою підозрою.

— Муад’Діб править усюди, — сказав він.

— Але ж моя мета не Арракіс, — заперечила вона.

— Арракіс — це мета всіх, — відповів Квізара. На якусь мить вона злякалася, що зараз він почне декламувати їй містичний путівник пілігрима, призначений для прочан (на цьому кораблі їх було кілька тисяч).

Але Квізара витяг з-під ризи золотий амулет, поцілував його, торкнувся ним свого чола й підніс до правого вуха, слухаючи. Потім знову сховав амулет у давньому місці.

— Вам наказано зібрати ваш багаж і супроводжувати мене на Арракіс.

— Але ж у мене справи деінде!

Вона вже запідозрила підступи Гільдії… чи, може, усе відкрилося завдяки якимсь трансцендентним силам Імператора або його сестри. Можливо, Стерновий усе-таки не зумів приховати змову. Алія, ота гидь, безперечно мала здібності Превелебної Матері Бене Ґессерит. Що відбувається, коли ці здібності поєднуються із силами, які працюють у її братові?

— Негайно! — гримнув Квізара.

Усе в ній аж кричало, забороняючи робити бодай крок на цю кляту пустельну планету. Саме тут леді Джессіка повстала проти Сестринства. Тут вони втратили Пола Атріда, Квізац Хадераха, якого намагалися створити впродовж багатьох віків ретельної селекції.

— Негайно, — погодилася вона.

— Часу обмаль, — сказав Квізара. — Коли Імператор наказує, усі його підданці підкоряються.

Отже, наказ віддав Пол!

Подумала, чи не варто поскаржитися Лоцману-Командирові Гільдії, але її стримала даремність цього жесту. Що може вдіяти Гільдія?

— Імператор проголосив, що я повинна померти, ступивши на Дюну, — спромоглася вона на останнє відчайдушне зусилля. — Ви самі про це згадували. Прирікаєте мене на смерть, забираючи туди.

— Не кажіть більше нічого, — наказав Квізара. — Усе передвизначено.

Знала, що так вони завжди говорять про імператорські накази. Передвизначено! Так сказав святий правитель, чиї очі прозрівають майбутнє. Буде те, що мусить бути. Адже він бачив це, хіба ні?

З почуттям, наче вона заплуталася у власноручно сплетеній сіті, підкорилася.

А ця сіть стала камерою, яку змогла відвідати Ірулан. Превелебна Матір побачила, що Ірулан дещо постаріла з часу їхньої зустрічі на Валасі ІХ. Від куточків її очей бігли нові лінії смутку. Ну що ж… час глянути, чи ця сестра Бене Ґессерит зуміє виконати свої обітниці.

— Мені доводилося мешкати й у гірших квартирах, — сказала Превелебна Матір. — Ти прийшла від імені Імператора? — Вона дозволила своїм пальцям рухатися, наче від хвилювання.

Ірулан прочитала рух тих пальців, і її власні пальці стрепенулися, відповідаючи, а натомість уголос вона сказала:

— Ні, я прийшла, тільки-но почула, що ви тут.

— Імператор не розсердиться? — спитала Превелебна Матір. Її пальці знову рухалися — владно, наполегливо, вимогливо.

— Нехай гнівається. Ви були моєю вчителькою в Сестринстві, як і вчителькою його власної матері. Невже він вважає, що я відвернуся від вас, як це зробила вона?

Ірулан продовжила розмову пальців, перепрошуючи й благаючи.

Превелебна Матір зітхнула. Зовні це виглядало як зітхання бранки, котра оплакує свою долю, але насправді стосувалося Ірулан. Марно було сподіватися, що це знаряддя зуміє зберегти дорогоцінний генотип Імператора Атріда. Попри свою вроду, принцеса була програшним варіантом. Під маскою сексуальної привабливості ховалася плаксива скандалістка, котра більше переймалася словами, ніж діями. Усе-таки Ірулан зоставалася бене-ґессериткою, а Сестринство тримало в резерві деякі технології, що дозволяли використовувати навіть не надто вдалі свої знаряддя як страхування під час реалізації життєво важливих планів.