— Тлейлаксу продадуть сюди силу-силенну очей, — буркнув хтось поблизу Пола. — А тепер заткнись і чекай!

Вони чекали.

Пол мовчав, обмірковуючи можливості цієї зброї. Якщо виявиться надто багато атомного палива, воно розплавить ядро планети. Зовнішнє ядро Дюни залягало глибоко, але тим більша небезпека. Якщо розплавлена порода вирветься назовні, її неконтрольований натиск може розірвати планету, розкидавши в космосі мертві уламки.

— Здається, потроху втишується, — сказав хтось.

— Просто йде глибше, — перестеріг Пол. — Усім лежати. Стілґар вишле допомогу.

— Стілґар вислизнув?

— Стілґар вислизнув.

— Земля гаряча, — нарікав хтось.

— Вони посміли використати атомну зброю, — обурювався солдат поблизу Пола.

— Звук стихає, — сказав хтось у глибині вулиці.

Пол пропустив ці слова повз вуха, зосередившись на подушечках пальців, якими торкався вулиці. Він відчував тремтіння та гуркіт тієї речі — глибоко… глибоко…

— Мої очі! — закричав хтось. — Не бачу!

«Він був ближче, ніж я», — подумав Пол. Піднявши голову, він усе ще міг побачити кінець сліпої вулички, проте наче крізь туман. Замість дому Усайма, як і сусіднього, світилася лише жовто-червона заграва. Темні тіни прилеглих будинків одна за одною падали в розжарену яму.

Пол звівся на ноги, коли відчув, що каменепал згасає й втишується. Його тіло під слизьким дистикостом було мокрим від поту — надто рясного, щоб дистикост зумів його повністю ввібрати. У повітрі, яким він дихав, відчувалися жарінь і запах сірки.

Коли Пол глянув на солдатів, що почали підводитися довкола нього, туман у його очах перетворився на темряву. Він прикликав на допомогу свою пророчу візію цієї миті, повернувся й рушив уздовж дороги, яку викроїв для нього Час, так тісно ввійшовши в неї, що втекти від нього вона не могла. Він відчув, що знає це місце, бачив його вже безліч разів. Дійсність сплавилася з пророцтвом.

Довкола зойкали й стогнали солдати, зрозумівши, що вони осліпли.

— Тримайтеся! — крикнув Пол. — Допомога близько.

Оскільки скарги не затихали, він додав:

— Це Муад’Діб! Наказую вам триматися! Допомога надходить!

Тиша.

Відтак найближчий з охоронців, як це й було у видінні, промовив:

— Це справді Імператор? Хто з вас бачить? Скажіть мені.

— Ніхто з нас не має очей, — відповів Пол. — Мої очі вони теж забрали, але не змогли відібрати мого видіння. Я бачу, як ти там стоїш, біля брудної стіни, тримаючись за неї лівою рукою. Тепер чекай і не бійся. Стілґар повертається з нашими друзями.

Довкола все гучніше залунало ляскання крил численних ’топтерів. Почулися квапливі кроки. Пол дивився, як наближаються його друзі — бачив у видінні й чув насправді.

— Стілґаре! — гукнув Пол, змахнувши рукою. — Сюди!

— Слава Шай-Хулудові, — скрикнув Стілґар, підбігаючи до Пола. — Ти не…

У раптовій тиші видіння показало йому Стілґара, котрий із жахом вдивлявся у випалені очі свого друга й Імператора.

— Ох, мілорде, — зойкнув Стілґар. — Усулю… Усулю… Усулю…

— Що з каменепалом? — закричав один із новоприбулих.

— Видихся, — голосно відповів Пол. Він указав жестом: — Рушайте туди й рятуйте тих, котрі були найближче. Оточіть це місце. Швидко!

Він знову повернувся до Стілґара.

— Ти бачиш, мілорде? — з подивом спитав Стілґар. — Як ти можеш бачити?

У відповідь Пол простягнув руку й торкнувшись щоки Стілґара під маскою дистикоста, відчув сльози.

— Не треба віддавати мені вологу, давній друже, — промовив він. — Я не мертвий.

— Але ж твої очі!

— Вони осліпили моє тіло, але не моє видіння, — відповів Пол. — Ах, Стіле, я живу в апокаліптичному сні. Мої кроки так точно відповідають усьому цьому, що мене скоро нудитиме через таке докладне повторне переживання.

— Усулю, я не…

— Не намагайся це зрозуміти. Просто прийми. Я в іншому світі, поза нашим. Для мене вони тотожні. Я не потребую поводиря. Бачу кожен рух довкола. Бачу вираз твого обличчя. Не маю очей, але бачу.

Стілґар різко смикнув головою.

— Володарю, мусимо приховати твою недугу від…

— Ні від кого не приховуватимемо.

— Але ж закон…

— Тепер ми живемо за Законом Атрідів, Стіле. Фрименський Закон, за яким сліпий повинен бути покинутий у пустелі, стосується лише сліпих. Я не сліпий. Я живу в циклі буття, у якому протистояння добра й зла має свою арену. Ми потрапили в екстремальну поворотну точку на зламі епох і мусимо зіграти свою роль.

Запала тиша, і в цій тиші Пол почув, як мимо нього провели одного з поранених.

— Це було жахливо, — простогнав чоловік. — Який страхітний і лютий вогонь!

— Нікого з цих людей не покинуть у пустелі, — мовив Пол. — Чуєш мене, Стіле?

— Чую, мілорде.

— Усім їм придбати нові очі за мій кошт.

— Так і буде, мілорде.

Пол, відчувши все сильніший трепет у голосі Стілґара, сказав:

— Я буду в командному ’топтері. Перебирай командування тут.

— Так, мілорде.

Пол обійшов Стілґара й рушив вулицею вниз. Видіння показувало йому кожен рух, кожну нерівність під ногами, кожне зустрічне обличчя. Ідучи, він віддавав накази, указуючи на людей зі свого найближчого оточення, називаючи імена, підкликав до себе тих, що були на високих урядових посадах. За його спиною наростав страх, чувся наляканий шепіт:

— Його очі!

— Але ж він глянув просто на тебе, назвав тебе на ім’я!

Біля командного ’топтера Пол деактивував свій щит, забрався в машину, узяв мікрофон із рук враженого офіцера зв’язку, віддав короткий наказ, а тоді знову вклав мікрофон у долоню офіцера. Відвернувшись, він викликав спеціаліста з озброєння, одного з амбітних і блискучих представників нового покоління, яке вже туманно пам’ятало січове життя.

— Вони використали каменепал, — сказав Пол.

Після короткої паузи чоловік промовив:

— І мені так доповіли, сір.

— Ти, очевидно, знаєш, що це означає.

— Паливо могло бути тільки ядерним.

Пол кивнув, думаючи, що мозок цього чоловіка в цю мить аж кипить від напруги. Атомна зброя, заборонена Великою Конвенцією. Викриття винуватця може викликати об’єднану каральну акцію Великих Домів. Давні суперечки підуть у забуття, витиснуті цією загрозою й старими страхами, пробудженими нею.

— Його не можна було виготовити, не залишивши слідів, — сказав Пол. — Зберіть потрібну апаратуру й відшукайте місце, де було зроблено каменепал.

— Негайно, сір. — Кинувши останній переляканий погляд, офіцер пішов геть.

— Мілорде, — зважився озватися офіцер зв’язку позаду Пола. — Ваші очі…

Пол обернувся, потягся до командної панелі ’топтера, перемкнув її на власну смугу частот.

— Викличте Чані, — наказав. — Скажіть їй… скажіть їй, що я живий і невдовзі буду з нею.

«Тепер сили збираються», — подумав Пол, відчуваючи, як сильно пахне страхом у просяклій потом кабіні.

Після семи днів гарячкової активності у Твердині запанував неприродний спокій. Цього ранку тут було чимало людей, але вони розмовляли пошепки, зблизивши голови, а ходили тихо. Дехто пробігав дивними скрадливими кроками. З переднього двору, тупочучи й побрязкуючи зброєю, увійшла щойно змінена варта, але зустрінуті осудливими поглядами та насупленими бровами, вартівники вмить притихли, як і всі довкола.

Довкола все ще велися розмови про каменепал:

— Казав, що полум’я було синьо-зеленим, а сморід — пекельним.

— Елпа — дурень! Каже, що вкоротить собі віку, а тлейлаксанських очей не прийме.

— Я волів би не розмовляти про очі.