— Отож великий Пол Атрід зволить бачити ту, котру прирік на вигнання.

Пол криво посміхнувся, подумавши: «Вона знає, що я чогось від неї хочу». Враховуючи, що вона та, ким є, інакше й бути не могло. Він визнавав її силу. Бене-ґессеритки не випадково стають Превелебними Матерями.

— Може, відмовимося від словесного фехтування? — запропонував він.

«То це так легко?» — здивувалася вона. А вголос сказала:

— Чого ти хочеш?

Стілґар ворухнувся, кинувши на Пола гострий погляд. Імператорському лакеєві не подобався її тон.

— Стілґар хоче, щоб я тебе вислав, — промовив Пол.

— А не вбити мене? — запитала вона. — Я сподівалася чогось відвертішого від фрименського наїба.

Стілґар глянув з-під лоба й сказав:

— Я часто мушу казати не те, що думаю. Це зветься дипломатією.

— То слід відмовитися й від дипломатії, — промовила вона. — Конче було змушувати мене йти так далеко? Я вже стара жінка.

— Треба було показати, яким безсердечним я можу бути, — відповів Пол. — Так ти краще оціниш мою великодушність.

— Ти відважуєшся на такі грубощі з Бене Ґессерит? — запитала вона.

— Так, бо грубі вчинки теж несуть певні повідомлення, — промовив Пол.

Вона завагалася, обдумуючи його слова. То він іще може обійтися без неї… грубо, неприховано, якщо вона… що вона? Відтак пробурмотіла:

— Скажи, чого ти хочеш від мене?

Алія глянула на брата й кивнула в бік завіси позаду трону. Вона знала аргументи Пола в цій справі, але їй усе це не подобалося. Це можна було назвати диким пророцтвом: вона не бажала бути співучасницею цих торгів.

— Будь обережною з тим, що кажеш мені, стара, — сказав Пол.

«Він називав мене старою, коли сам іще був шмаркачем, — думала Превелебна Матір. — Нагадує мені про мою роль у його минулому? Я тоді вирішила, то чому зараз мушу змінювати своє рішення?» Вона фізично відчувала відповідальність моменту: коліна її тремтіли, м’язи хапали корчі.

— Прогулянка була довгою, — промовив Пол, — і я бачу, що ти втомлена. Перейдімо до моєї приватної кімнати за троном. Там ти зможеш сісти.

Він зробив рукою знак Стілґару й підвівся.

Стілґар і гхола наблизилися до неї, допомогли їй піднятися й перейти вслід за Полом крізь схований за портьєрою перехід. Вона здогадалася, чого він прийняв її в залі: пантоміма для охоронців і наїбів. То він їх побоювався. А тепер — тепер проявляє дружню доброзичливість, зважуючись на такі штучки з Бене Ґессерит. Чи це справді відвага? Вона відчула ще чиюсь присутність, озирнулася й побачила Алію. Очі молодої жінки дивилися зловісно. Превелебна Матір здригнулася.

Приватна кімната в кінці переходу виявилася двадцятиметровим пласталевим кубом, освітленим жовтими світлокулями; довкола стін висіли густооранжеві завіси з пустельного диститенту. Усередині були дивани, м’які подушки, відчувався слабкий запах меланжу, на низькому столику — кришталеві флакони з водою. Порівняно із залою кімната виглядала малою й тісною.

Пол посадив її на диван, став над нею, вивчаючи її старече обличчя — сталеві зуби, очі, що приховували більше, ніж виявляли, поорану зморшками шкіру. Відтак він указав на флакон із водою. Вона заперечно хитнула головою, відкинувши пасмо сивого волосся.

Тихим голосом Пол промовив:

— Я хочу поторгуватися з тобою за життя моєї коханої.

Стілґар прочистив горло.

Алія торкнулася пальцем руків’я схованого на грудях крис-ножа.

Гхола зостався біля дверей: безпристрасне обличчя, металеві очі, спрямовані в простір над головою Превелебної Матері.

— Ти мав видіння про мою співучасть у її смерті? — спитала Превелебна Матір. Вона зосередила увагу на гхолі, який чомусь її непокоїв. Чому вона відчуває загрозу з його боку? Він же знаряддя змови.

— Знаю, чого ти від мене хочеш, — сказав Пол, уникаючи відповіді на її запитання.

«Себто лише підозрює», — подумала вона. Превелебна Матір опустила погляд на носаки своїх черевиків, що виступали з-під подолу сукні. Чорні… чорні… на взутті й одязі позначилося її ув’язнення: були вони поплямлені, пожмакані. Вона підняла підборіддя й зустрілася з гнівним поглядом Пола. Відчула піднесення, але сховала емоції за стиснутими губами й примруженими повіками.

— І яку ж ти ціну пропонуєш? — поцікавилася вона.

— Можете отримати моє сíм’я, але не мене, — відповів Пол. — Ірулан буде вигнано й штучно запліднено…

— Як ти смієш! — спалахнула Превелебна Матір, завмерши від жаху.

Стілґар ступив на півкроку вперед.

Гхола безтурботно посміхнувся. Тепер Алія пильно на нього глянула.

— Ми не обговорюватимемо речей, заборонених вашим Сестринством, — промовив Пол. — Я не збираюся слухати жодних розмов про гріхи, мерзоту чи вірування, що вціліли після минулих джигадів. Можете отримати моє сíм’я для ваших планів, але жодна народжена Ірулан дитина не посяде мій трон.

— Твій трон, — глузливо сказала вона.

— Мій трон.

— То хто ж народить спадкоємця Імперії?

— Чані.

— Вона безплідна.

— Вона при надії.

Мимовільне зітхання видало її шок.

— Брешеш! — відрізала вона.

Стілґар рвонувся вперед. Пол застережливо підняв руку.

— Ми вже два дні знаємо, що вона носить мою дитину.

— Але Ірулан…

— Лише штучним методом. Така моя пропозиція.

Превелебна Матір заплющила очі, щоб не бачити його обличчя. Проклятий! Так забавлятися з генетикою! У її грудях кипіла відраза. Наука Бене Ґессерит, повчання Батлеріанського Джигаду — усі забороняли такий акт. Не слід принижувати найвищі поривання людства. Жодна машина не може функціонувати, як людський мозок. Жодне слово, жоден учинок не повинні навіть натякати, що людей можна розводити, наче тварин.

— Твоє рішення? — запитав Пол.

Вона струснула головою. Гени, многоцінні гени Атрідів — лише вони істотні. Але ж для Сестринства любовне поєднання значить більше, ніж сперма та яйцеклітина. Бене Ґессерит намагалися вловити душу.

Тепер Превелебна Матір зрозуміла витончену глибину пропозиції Пола. Він змусив би Сестринство до співучасті в акті, що викликав би загальний гнів… якби колись перестав бути таємницею. Вони не могли б проголосити такого батьківства, якщо Імператор заперечить. Така монета врятує гени Атрідів для Сестринства, але ніколи не купить трону.

Вона пройшлася поглядом по кімнаті, придивляючись до кожного обличчя: Стілґар бездіяльно чекає, гхола застиг у якомусь своєму внутрішньому сховку, Алія не зводить погляду з гхоли… і Пол — утілення гніву під напівпрозорою маскою стриманості.

— Це твоя єдина пропозиція? — спитала вона.

— Моя єдина пропозиція.

Вона глянула на гхолу, зауваживши легке посмикування м’язів на його щоках. Емоція?

— Ти, гхоло, — сказала. — Чи така пропозиція може бути зроблена? А якщо вже зроблена, то чи слід її приймати? Виконай для нас функцію ментата.

Металеві очі гхоли повернулися в бік Пола.

— Відповідай, якщо хочеш, — промовив Пол.

Гхола знову звернув свій блискучий погляд на Превелебну Матір і ще раз вразив її, посміхнувшись:

— Пропозиція варта рівно стільки, скільки й купована за неї річ, — сказав він. — Тут пропонують обмін життя за життя. І ціна висока.

Алія відкинула з чола пасмо мідяного волосся й мовила:

— А що ще ховається за цим торгом?

Превелебна Матір не хотіла й дивитися на Алію, проте ці слова запали їй у мозок. Так, тут ховалися значно глибші наслідки. Ця сестра, звісно, гидь, але годі заперечити її статус Превелебної Матері зі всіма наслідками цього. У цю мить Ґай Єлена Могіям відчула: вона стала не одною особою, а всіма іншими, громадкою малих істот у її пам’яті. Вони були насторожі — кожна Матір, яку вона ввібрала, ставши Настоятелькою Сестринства. Алія потрапила в таку ж ситуацію.

— Що ще? — спитав гхола. — Можна задуматися, чому відьми з Бене Ґессерит не вдаються до методів тлейлаксу.

Ґай Єлена Могіям і всі Превелебні Матері всередині неї здригнулися. Так, тлейлаксу робили огидні речі. Якщо хтось зніме бар’єр перед штучним заплідненням, то що тоді стане наступним кроком тлейлаксу — може, контрольована мутація?