Дев’ять!

Алію охопило почуття найвищого піднесення. Атакуюче вістря й ціль розмазалися, зробилися плямами поміж плям. Вона відчувала, що клинок у її руці наче живий. Став антипристроєм. Не вона орудувала клинком — це він орудував нею.

Десять!

Одинадцять!

Щось зблиснуло за її плечем, сповільнилося в ореолі щита, пробилося крізь нього й ударило в кнопку дезактивації. Вогники потьмяніли. Призми й ціль крутнулися та завмерли.

Алія обернулася, розлючена вторгненням, але її реакція стрімко перетворилася на захоплення високим талантом того, хто метнув цього ножа. Був це досконало гарний кидок, точно розрахований, достатньо швидкий, щоб пролетіти крізь щит, але не настільки швидкий, щоб щит міг його відбити.

І торкнутися одноміліметрової кнопки на цільовому пристрої з одинадцятьма вогниками.

Алія відчула, як її емоції та напруження гаснуть подібно до вогників цільового манекена. За мить вона перестала дивуватися, побачивши, хто метнув ножа.

За дверима тренувальної кімнати стояв Пол, а за три кроки позаду нього — Стілґар. Очі її брата примружилися від гніву.

Усвідомивши свою наготу, Алія хотіла було щось на себе накинути, а тоді вирішила, що це смішно. Побачене очима з пам’яті не зітреш. Вона повільно вклала крис-ніж у піхви на грудях.

— Я мала здогадатися.

— Гадаю, ти знаєш, наскільки небезпечним це було, — сказав Пол. Він не поспішав, читаючи реакцію на її обличчі й тілі: барву почервонілої від напруження шкіри, вологу пишність губ. То була хвилююча жіночність, якої він досі не помічав у сестрі. Дивно було дивитися на людину, настільки йому близьку, і більше не впізнавати в ній тих її рис, які здавалися такими усталеними й звичними.

— Це було божевіллям, — прохрипів Стілґар, підходячи до Пола.

За гнівними словами приховувалося захоплення, Алія помітила це і в очах Стілґара.

— Одинадцять вогників! — промовив Пол, хитаючи головою.

— Я б і до дванадцяти дійшла, якби ти не втрутився, — відповіла вона. Під його пильним поглядом вона почала повертатися до нормального стану. — А навіщо в цій клятій штуці стільки вогників, якщо їх не можна випробувати?

— Бене-ґессеритка не знає причин використання відкритих необмежених систем? — спитав Пол.

— Ти, мабуть, ніколи не пробував більше, ніж сім! — промовила вона, знову розсердившись. Його уважна турботливість почала її дратувати.

— Лише раз, — сказав Пол. — Ґурні Галлек застукав мене на десяти. Покарання достатньо мене присоромило, тож я навіть зараз не скажу тобі, що він зробив. Якщо вже зайшла мова про сором…

— Наступного разу ти, можливо, постукаєш, — відрізала вона. Пройшовши повз Пола до спальні, Алія знайшла вільну сіру одежину, прослизнула в неї й узялася розчісувати волосся перед дзеркалом на стіні. Уся спітніла, вона відчула раптом сум, наче після коїтусу. А за якийсь час їй захотілося лише ще раз скупатися… і спати.

— Чого ви прийшли? — спитала вона.

— Мілорде, — озвався Стілґар, і в його голосі з’явилася якась дивна нотка, що змусила Алію обернутися й ще раз на нього глянути.

— Ірулан натякнула нам, що варто сюди піти, — сказав Пол, — хоча це й може здатися дивним. Вона вірить, а здобута Стілом інформація начебто підтверджує, що наші вороги невдовзі спробують…

— Мілорде! — повторив Стілґар, цього разу різкіше.

Коли її брат запитально повернув голову, Алія далі дивилася на старого фрименського наїба. Щось у ньому змусило її усвідомити, наскільки він первісний. Стілґар вірив, що надприродний світ поряд, по сусідству. Цей світ розмовляв із ним простою поганською мовою, розвіюючи всі сумніви. Натомість природний Всесвіт, у якому він перебував, був шаленим, нестриманим, далеким від загальноприйнятої в Імперії моралі.

— Так, Стіле, — сказав Пол. — Хочеш розповісти їй, чому ми прийшли?

— Зараз не слушна пора для таких розмов, — відповів Стілґар.

— Що не так, Стіле?

Стілґар продовжував дивитися на Алію.

— Володарю, чи ти осліп?

Пол обернувся до сестри, відчуваючи, що переповнює його бентега. Зі всіх його радників лише Стілґар смів розмовляти з ним подібним тоном, але навіть Стілґар зважав на ситуацію.

— Їй потрібен чоловік! — бовкнув Стілґар. — Якщо не вийде заміж, і то якомога швидше, матимемо з нею клопоти.

Алія різко повернулася, її обличчя запаленіло. «Як він сміє мене зачіпати?» — подумала вона. Бене-ґессеритський самоконтроль був не досить сильним, щоб запобігти її реакції. Як Стілґар це зробив? Він же не володів Голосом. Вона відчувала сум’яття й гнів.

— Слухайте великого Стілґара! — сказала вона, відвернувшись від співрозмовників і помітивши у своєму голосі сварливу ноту, якої не могла приховати. — Поради для дів від фримена Стілґара!

— Я люблю вас обох, тому й кажу, — відповів він із глибокою гідністю в голосі. — Я не став би вождем фрименів, якби не знав, що зводить разом чоловіків і жінок. Для цього не потрібні жодні таємничі сили.

Пол обмірковував Стілґарові слова, подумки ще раз прокручував побачене, аналізував свою власну, безперечно чоловічу реакцію на рідну сестру. Так, довкола Алії витав якийсь сексуальний неспокій, щось дике й свавільне. Що змусило її ввійти до тренувальної зали оголеною? І так нерозважливо ризикувати життям! Одинадцять вогників у фехтувальних призмах! Позбавлений розуму автомат постав у його думках зі всіма атрибутами древнього страховища. У цьому столітті подібні пристрої вважали допустимими, позаяк на них усе ще зоставався слід давньої аморальності. Колись ними керував штучний розум, комп’ютерний інтелект. Батлеріанський Джигад покінчив із цим, але не зміг розвіяти аури аристократичного пороку, притаманної таким речам.

Очевидно, Стілґар мав рацію. Треба шукати чоловіка, гідного Алії.

— Я про це подбаю, — запевнив Пол. — Ми порозмовляємо про це з Алією наодинці.

Алія повернулася, пильно глянула на Пола й зосередилася. Знаючи, як працює його розум, усвідомила, що рішення стосовно неї прийняв ментат — цей людський комп’ютер, який, зібравши докупи незліченні клаптики інформації, зробив свій аналіз. Цей процес був неуникним і таким же закономірним, як рух планет. Було в ньому щось від устрою Всесвіту — неминуче й вражаюче.

— Володарю, — промовив Стілґар, — можливо, ми…

— Не зараз, — буркнув Пол. — Зараз маємо інші проблеми.

Розуміючи, що її логічному мисленню не дорівнятися до мислення Пола, Алія на бене-ґессеритський лад змусила себе відволіктися від того, що трапилося за останні кілька хвилин.

— Вас прислала Ірулан? — запитала вона, відчуваючи приховану небезпеку вже в самій цій думці.

— Непрямо, — відповів Пол. — Інформація, яку вона нам передала, підтверджує наші підозри, що Гільдія має намір спробувати вкрасти хробака.

— Вони планують викрасти малого й запустити цикл створення прянощів в іншому світі, — сказав Стілґар. — Це означає, що вони знайшли планету, яку вважають годящою.

— Це означає, що вони мають спільників серед фрименів! — зауважила Алія. — Жоден чужосвітянин не впіймає хробака.

— Це зрозуміло й без слів, — заявив Стілґар.

— Ні, зовсім ні, — промовила Алія, обурена такою нездогадливістю. — Поле, ти, звичайно…

— Щось іде під укіс, — сказав Пол. — Ми це не відучора знаємо. Я ніколи не бачив цієї іншої планети, і це мене непокоїть. Якщо вони…

— Це тебе непокоїть? — спитала Алія. — Воно означає тільки те, що її розташування маскує Лоцман, як і їхні святині та притулки.

Стілґар розкрив було рота, а відтак не промовивши навіть слова, закрив його, приголомшений тим, що обоє його кумирів піддалися блюзнірській слабкості.

Пол, відчувши Стілґарів неспокій, промовив:

— Маємо невідкладну проблему! Аліє, я хотів би почути твою думку. Стілґар пропонує розширити наше патрулювання у відкритих бледах і посилити охорону січей. Можливо, тоді нам вдасться викрити групу висадки й запобігти…

— Ними керуватиме Стерновий? — спитала Алія.

— Вони доведені до розпачу, хіба ні? — згодився Пол. — Тому я тут.