Подивіться на дати, наведені нижче, і постарайтеся запам’ятати якомога більше. Історичні події вигадані. Ви повинні завчити, якого року що відбулося. На сторінці 159 ви знайдете ті самі події, але в іншому порядку й без зазначення року. Після запам’ятовування вам потрібно подивитися на цю сторінку і вказати правильні дати. Ви отримуєте один бал за кожний правильний рік, що стоїть на своєму місці.

Час на запам’ятовування: 2 хвилини

Кількість правильних відповідей: _________________________

Я не намагаюся вказати вам «ваш рівень» і порівняти з «нормальним» результатом. Протягом багатьох років роботи професійним мнемоніком я дізнався, що багато людей мають добру пам’ять, коли добре зосередяться. Проте найважливіше те, що кожен може стати ще кращим. Прочитавши книжку й виконавши вправи, слід скористатися цим тестом, щоб перевірити, чи ефективніше ви почали запам’ятовувати.

Єдине, що я хочу додати: якщо на початковий тест ви надали всі відповіді правильні, то або ви знаєте теорію активних методів пам’яті, або маєте від природи відмінну пам’ять. Решту можу втішити тим, що вони обов’язково дадуть правильні відповіді на всі завдання, як тільки перегорнуть останню сторінку книжки й виконають останні вправи.

На www.zogaj.se ви можете знайти такий самий тест. Якщо вам здається, що не вдалося показати все, на що ви здатні, або якщо ви попередньо переглянули його не пройшовши, то можете завантажити та пройти інший. Це також добре тренування!

Перед тим як поринути у вивчення технологій запам’ятовування й почати тренуватися, я хочу пояснити, що таке активна пам’ять. А також часто можна зустріти людей з хорошою природною пам’яттю, яку можна назвати природною суперпам’яттю. Її мають звичайні люди, які так добре здатні запам’ятовувати інформацію, що це аж дратує. Але чому вони пам’ятають так добре? Їх відповіді на це запитання надихнули мене розпочати роботу з дітьми. Стає очевидним, що дещо незвичайне відбувається в ранньому віці.

Усі ми, напевне, зустрічали або знаємо людей, що мають хорошу пам’ять. Їм диктують номер телефону, вони його запам’ятовують і в майбутньому, коли захочуть, не розшукуючи його в контактах і не записуючи номер на папірці, можуть набрати абонента. Часто ці люди мають різні види хорошої пам’яті. Хтось добре пам’ятає тільки імена й прізвища, хтось – номери телефонів, а інші – просто неймовірно ерудовані. Їх просять назвати номер телефону, історичну дату або ще якийсь факт, і вони, раз! – і відповідають. Це вражає й справді дещо дратує. Чому для них це так легко?

Як професіонал у царині пам’яті, я давно звик запитувати: як їм це вдається. Зазвичай відповідь така: «Я не знаю, просто пам’ятаю це». Якщо поставити ширше запитання: «Що ж відбувається у вашому мозку, коли я називаю номер телефону, наприклад, 0734-320010?», то можна почути цікаві пояснення. Люди раптом починають говорити: «так, я думаю в кольорах», «я сприймаю цифри як різні звуки високих і низьких тонів» або: «я бачу їх як пейзаж». Чисто професійно я одразу розумію, що у них природна суперпам’ять. Таких людей можна тільки привітати, і навіть ті, котрі мають натреновану суперпам’ять, їм заздрять. Вони від природи здатні робити те, чого ми досягаємо наполегливими тренуваннями.

Коли застосовують активні технології пам’яті, людина прагне в процесі запам’ятовування увімкнути максимально більшу частину головного мозку. Вважається, що його ліва півкуля відповідає за логіку, сприйняття деталей, мови й хотіла б навести у всьому порядок, а права – хоче бачити загальну картину, думати в кольорі, зображенні та звуці. Абсолютно ясно, що людина з природною суперпам’яттю залучає більше відділів мозку й автоматично приєднує відчуття.

Ліва півкуля детально сприймає числа і впорядковує їх, тоді як права півкуля переглядає інформацію в кольорі, звуці або як пейзаж, що розгортається перед очима. У результаті отримуємо просту й логічну картину, яку набагато простіше запам’ятати, ніж десять холодних чисел, які бачить більшість людей просто як послідовність цифр.

Ці люди автоматично застосовують активну пам’ять, часто не усвідомлюючи цього. Вони не замислюються, як це відбувається, ймовірно тому, що усвідомили свій дар у дуже юному віці й не підозрювали, що інші люди його не мають. Ніхто не спромігся їх ретельно розпитати, як вони це роблять. Коли я говорю про вік, я маю на увазі дошкільні роки.

Моя теорія полягає в тому, що чим раніше дітей навчать активних методів пам’яті й навчання, тим кращим буде результат. Люди з природною суперпам’яттю – мій доказ. Крім того, саме з цієї причини я хочу працювати з дітьми. Якщо рано навчити думати правильно, то у їх розпорядженні для тренувань буде все життя – причому безплатно! Крім того, це набагато складніше педагогічне завдання – навчити п’ятирічну дитину всього, що може дорослий, а непрості завдання викликають у мене особистий інтерес. Хоча точніше було б сказати, що ці люди нічого не вчилися. Просто в ранньому віці вони зрозуміли таке: якщо міркувати певним чином, то запам’ятати інформацію стає набагато простіше.

Немовлята і діти протягом перших років життя використовують свої відчуття, щоб розпізнати все навколо, навчитися інтерпретувати й розуміти світ. Тому вони хочуть доторкнутися і відчути все, що трапляється на їхньому шляху. Їхній мозок одразу ж береться за створення асоціацій і зв’язків. Оскільки вони користуються тільки відчуттями, вся інформація від зовнішнього світу складається зі звуків, зображень, запахів, тактильних контактів і смаків. Через враження й асоціації, які вони створюють, формується їх Я.

Діти навчаються за допомогою повторення. Батьки, які в одинадцяте підіймають скинутий кухоль із підлоги, – у розпалі процесу навчання дитини. Дитячий мозок хоче знати, що відбувається, що це за звуки, як усі навколо реагують, та й взагалі все найцікавіше. На жаль, більшість батьків реагують рефлекторно й часто повторюють дітям, щоб ті дали їм спокій. Зазвичай – твердо, голосно і чітко.

Замість цього варто пояснити, як «працюють» речі, що можна і що не можна робити. Найкраще було б просто кинути щось на підлогу, щоб дитина про все дізнавалася набагато швидше і під контролем. І добре було б зробити це у грі. Проте таких батьків, на жаль, дуже мало. У будь-якому разі я не можу втриматися, щоб не закликати виявляти трохи більше терпіння й поваги до дітей. Повторення є одним із ключових компонентів запам’ятовування, і ми ще побачимо це.

Мірою того як немовля росте, воно все краще усвідомлює навколишнє середовище. Дитина починає спілкуватися за допомогою мови й збирає інформацію, ставлячи запитання. Вона намагається робити висновки: якщо іграшка падає, то і тарілка падає, і чашка, і все, що я кидав, просто падає, а дорослі кожен раз однаково зляться. Більшості людей знайомий вік, коли діти питають про все! Навіть у самому слові «чому» вони сумніваються. «Чому все падає?», «Чому небо блакитне?», «Чому я бачу себе в дзеркалі?», «Чому ти живеш?» Однак діти змінюються. Мозок дитини стає «ледачим». Ця лінь повністю сформується в зрілому віці, і людина перестає цікавитися.

У цьому один із сенсів вислову, що ми зазвичай вживаємо: «перестав бути дитиною». Ми вже не так багато граємося, ми менше фантазуємо й мало чим цікавимося. Ми віримо – станеться ось те і те, і припускаємо, що знаємо більшу частину нам потрібного. Крім того, мірою дорослішання ми втрачаємо здатність підвищити природну суперпам’ять.