Джонатанові наче заціпило.

— Прошу розписатись ось тут, — показав пристав, простягнувши йому квитанцію і ручку.

Ґарі ледь не здригнувся, помітивши бежевий конвертик у поштовій скриньці. Це єдине сьогоднішнє відправлення. Уважно глянув крізь скло на проспект, зітхнув. Перетинаючи крамничку, кинув своїм шибеникам, які снідали за столом:

— Швидше ворушіться, нам скоро відкривати!

Вийшов на подвір’я, старанно зачинивши за собою двері. Потім розірвав конверт і вийняв аркушик.

Такий самий бежевий і м’який на дотик.

Твої прадідусі і прабабусі любили твоїх

дідусів і бабусь, але не вміли цього сказати.

Ґарі довго вдивлявся у текст, машинально перечитав його кілька разів. Чорт забирай, що їм від нього треба? Хто, бісова душа, міг підкидати йому таку дурню? Що таке відбувається у цей момент у його житті?

Реймонд почувався страшенно нещасним. Для нього не знайшлося місця в «Стеллі». Все забито. І це наважувалися казати йому, йому, який за сорок років став частиною вмеблювання. Йому вперше завдали такої образи, і приниження пекло обличчя, він просто не тямився від злості. Був готовий заплакати.

Глибоко роздратований, він дістався до бару, що був трішки далі, на околиці тутешньої місцини. Бар, у який beautiful рeople ні ногою. Він почувався начебто налитим свинцем, немовби в його сумку замість камери поклали каменюку завважки у дві тонни.

Штовхнув двері, зайшов і вмостився біля стійки, не знімаючи окулярів від сонця.

— «Будвайзер».

Він пив доти, доки алкоголь не почав розсіювати його ганьбу.

Тоді глибоко зітхнув і трішки розслабився. Такі фінти — для серця труба.

Нарешті обернувся й окинув поглядом зал.

Те, що побачив, прицвяхнуло його на місці.

Остінів тренер Воррен обідав зі спонсором його головного суперника, Джека Волша, який єдиний міг видерти в нього титул. Його заклятого ворога. Раймонд не міг отямитися.

Мені немає до цього діла, але тут щось не так.

Те, що вони забрались у бар, де, цілком певно, не зустрінуть знайомих, було не випадковим.

Так-так…

Тепер усе прояснюється, стає зрозумілим.

Воррен продався.

Осінь заполонила Сан-Франциско своїми таємничими сутінками. З тераси свого будиночка на вершині пагорба Анжела дивилась на мерехтіння міських вогників удалині.

За останні дні місяць настільки потоншав, що став схожим на нитку Аріадни, небо було всіяне зорями.

Клое спала без задніх ніг, цього вечора Анжелі нічого не хотілося. Ні дивитися фільм по телевізору, ні книжку розгорнути. Тож вона машинально залізла в імейли.

Нічого особливого. Давня подружка з ліцею, з якою давно не бачилися, трохи листувалася з нею, відколи вона натрапила на неї у фейсбуці. Надісланий цього вечора імейл навіть не був адресований їй особисто. Анжела входила до численних адресантів.

LOL!

www.minneapolischronicles.com/thekingofidiots.html

Цілую, Джулія.

Ще один лінк на якийсь більш-менш прикольний трюк поганого, безумовно, смаку, що їх Джулія час від часу надсилає.

І натисла на посилання.

Помилка.

Напевно, Джулія погано скопіювала лінк. Анжела набрала назву сайту без продовження й потрапила на стартову сторінку.

Набір відео під заманливими заголовками, що вказували на комічні сценки.

Вона клікнула на першу, недовгу і дуже смішну. Далі переглянула ще кілька, досить прикольних, навіть якщо насмішкуваті заголовки їй не зовсім подобалися. Переглядаючи одну з них, вона несподівано відчула якесь дивне враження, якому не було пояснення. Щось схоже на необґрунтовану тривогу, тим більше, що зафільмована сценка була нецікавою — розмова двох жінок за столом, одна з них розповідала, що споживає квіти зі свого саду. Це відчуття було таким дивним, що вона змусила себе подивитись його вдруге, сподіваючись з’ясувати, звідки це сум’яття. Не з’ясувала, хоча надалі відчувала ту особливу емоцію.

Їй захотілось покинути сайт якнайшвидше, однак щось втримувало її від цього, спонукаючи залишатись на ньому, хоч і не знала навіщо.

Вона клікала далі й натрапила на кілька досить комічних ситуацій. Нічого такого, щоб вшанувати «Оскаром» за гумор, та все-таки кумедних. Вона розслабилась і перегорнула кілька сторінок, відкриваючи щоразу обличчя нової жертви, яка демонструвала комічні міркування або поведінку.

Коли на екрані виникло обличчя Джонатана, вона не могла стриматись.

Яким чином він потрапив на цей блог??? Хроніки Міннеаполіса… У нього не було жодної прив’язки до Середнього Заходу.

Її одразу ж охопила цікавість: завдяки якій дурні він міг заробити місце на сайті? Вона квапливо клікнула на відео.

Фільм, де Джонатан навкарачки по стеблині виполює конюшину на своєму газоні, викликав у неї сміх і водночас здивування: звідки, чорт забирай, така можливість зняти його ось так удома, в саду!!! Те, що будь-хто може фільмувати своїх сусідів і публікувати зняте на цьому блозі, завдавало все-таки прикрості…

Коментарі відвідувачів сайту відзначалися злою насмішкуватістю. Втім, в інтернеті це трохи важкувато оминути…

Однак те, що Джонатан опинився на цьому блозі і що фільмували без його відома, було чимось немислимим. Який збіг, що Джулія надіслала їй цей лінк, вона ж бо її колишнього не знала, тож упізнати його не могла. Втім, так, можливо, на краще…

Вона натисла на кнопку «Продовження», з’явилась інша сторінка. Знову відео про Джонатана!

Вона побачила, як він посилає якійсь жінці каву, себе не розкриваючи. На блозі люди насміхалися з такого недолугого залицяння, але Анжела одразу зрозуміла, що вони помилялися. Ця жінка належала до тих, що її колишньому не подобалися, вона могла б присягти. Тим паче, що він діяв би не так, вона досить його знала, щоб це твердити.

Відео змінювались, їх було багато. Джонатан примножував свої анонімні подаруночки в супроводі насмішок інтернавтів. Попри її бажання, таке відкрите лінчування спонукало Анжелу виступити на його захист. Чим більше випусків вона дивилась, тим більше передчувала намір, яким міг керуватись їх автор. Той шляхетний намір страшенно контрастував із насмішками, що викликали його вчинки.

Коментарі з’являлися сотнями, зневажливі, непристойні, принизливі. Погляд Анжели зрештою затуманився, очі поволі наливалися слізьми, коли вона дивилася на ті гидкі тексти.

Далі йшли відео, де Джонатан висловлював незнайомим людям різні компліменти, а тоді йшов геть, швидко, як і прийшов, не чекаючи на слова вдячності. Безоплатні вчинки. На обличчях тих людей розцвітали усмішки, і коли вони рухалися далі з сяючими очима радісних душ, відчувалося, що їхній день триватиме весело.

Сльози перлинами скочувались по щоках Анжели, тоді як очі ледве чи наважувалися зупинятись на потоці образ під відео.

Побачивши, як на вулиці Джонатан звертається до молодої незнайомки й зі зворушливою щирістю каже «Ви така гарна», Анжела зіщулилася. Молода жінка на екрані дякувала йому чудовою усмішкою якраз перед тим, як він зник у натовпі; фільм зупинився, зберігши погляд, у якому неоднозначно прочитувалося, що чоловік, який до неї звернувся, цій жінці не байдужий.

Під відео мерзенні коментарі, вкрай жовчні й різкі. Оскільки жінка була гарненькою, ті нікчеми вочевидь переносили на Джонатана фрустрації козлів, які самі лажанулись. Вони не могли пробачити йому змарновану нагоду, яка ніколи їм не випадала.

Охоплена різноманітними невиразними й змішаними почуттями, Анжела кинулася до комп’ютера, наділила себе першим-ліпшим псевдо, що спало їй на думку, і вихлюпнула все, що мала на серці.

Ви нічого не зрозуміли, він ні до кого не підбиває клинці, він нікому не намагається сподобатися, його дії — це вчинки великодушності, альтруїзму, людяності. Джонатану притаманна…

Похопилась і стерла ім’я.