– Мінде дає газ. У нього 1705.

– У Роньє 1715.

– А скільки у Воронова? – запитували трибуни.

– Воронов методично веде корабель, маючи швидкість 1600.

– Чи збільшить він її?

– Він – не лихач.

І нервове вичікування охопило ясну Москву.

Володимир Красін, що брав гарячу участь у підготовці польоту, не потрапив до складу команди, хоч і страшенно бажав залишитись першим із перших у радянському стратосферному племені.

Красін за дорученням авіадідуся Луценка виконав багато робіт. Йому належала ідея польоту, і він перший проклав на велетенському глобусі в інституті ЦАГІ білу нитку маршруту. Володя згадує, як важко було йому, наклавши нитку на глобус, зв’язати її кінці. Тоді маршрут визначався трохи інакший, а саме: Москва – Берлін – Париж – Атлантика – Гвіана – Амазонка – Тихий океан – Кантон – Тянь-Шань – Урал – Москва.

За цією роботою застала його Інна. Ознайомившись з ідеєю польоту навколо Землі, вона поцілувала друга і покликала приголомшеного Луценка поглянути на справу рук свого товариша.

Разом вони обміркували політ і вирішили, що краще зсунути лінію польоту круто вниз, щоб дві третини шляху проходили над океаном.

– Правильно, – сказав Красін.

І, замислившись над властивостями стратосфери, повідомив, що, на його думку, на великих висотах панують могутні, ніким ще не вивчені повітропади і теплові вітри, дуже небезпечні при переході з суходолу на океан або навпаки.

– В екваторіальній смузі, за всіма відомостями, відбувається могутній обмін гарячого й холодного повітря. Краще вибрати стабільний маршрут – над океаном, і лише в міру необхідності – над суходолом. Повз Бразилію – найкращий маршрут.

Тверджень і порад Красіна ніхто не заперечував, у тому числі і його друг Воронов.

Пам’ятає Володя глобус ЦАГІ. З копією такого ж глобуса полетіли Воронов і Оксана, перші радянські пілоти суперавіації. Зараз вони ведуть корабель Володиним маршрутом. Автор польоту не летить.

Не летить. А це ж він винайшов самопишучий прилад – зоряний телензометр. Автоматично сполучений з годинником телензометр фотографував зірки і виміряв кути небесних сузір’їв коло зеніту. Його прилад контролює змагання пілотів суперавіації. Він не дозволить заблудити або, ще гірше, звернути вбік від маршруту і майнути, приміром, навпростець по п’ятдесятій паралелі через США, скоротивши політ з 40 000 кілометрів до якихсь 13 000, бо північні паралелі багато коротші від екватора.

Володин прилад, запечатаний і запломбований міжнародним журі на чолі з начальником повітряних сил Радянського Союзу Агаріним, повинен був у момент відльоту з Москви сфотографувати передню частину Великої Медведиці, її голову і лапи, що сьогодні, 18 серпня, стояли в зеніті над Москвою рівно о дванадцятій годині дня. Зоряний телензометр іще за годину мав зняти на плівку сузір’я Малого Лева, а переходячи через піски Сахари, стратонавти фотографують сонце, що сьогодні підкотилось до лапи Лева, до найяскравішої зірки цього сузір’я – до Регула.

Володя розробив для Інни Шевченко і для першого пілота Воронова зоряний маршрут, бо «Ленин», як і його суперники, мав змогу точно просуватись лише по зірках, тому що з висоти стратоплана земля зливалась у суцільний сіро-голубий фон. Перед тим, як сісти в кабіну, кожен учасник польоту добре вивчав сузір’я обох півкуль, звернувши особливу увагу на південну. Воронов знав, що на екваторі, не відстаючи від сонця, «Ленин» зустріне в зеніті Секстант, слабеньке сузір’я, не завжди відзначене на зоряних картах, далі пройде Гідру, залишивши праворуч Компас. А коло мису Горн (при умові, що швидкість «Ленина» дорівнюватиме швидкості планети) корабель «Ленин» стане під найширшим у всесвіті сузір’ям – Кораблем Арго.

Над Інною, Вороновим, Оксаною та Михайлом Лінецьким зависнуть 829 зірок Корабля. Пухнасті Золоті Паруси і зірчасті Щогли встануть над «Лениным» найкрасивішою панорамою світу зірок, а Південний Хрест і Центавр палатимуть поруч, розгортаючи світові простори невиданої краси. Усе це побачать радянські суперпілоти, побачить Інна і Воронов…

Вони побачать також, як сонце, не заходячи, не сходячи, зійде до зеніту і мандруватиме з півдня на північ, а далі з півночі на південь. Стратоплан ітиме нарівні з сонцем. Час зупиниться. Всюди, де пролітатимуть стратоплани, цілу добу вони матимуть лише дванадцяту годину дня.

Команда буде обідати – 12 година.

Команда піде вечеряти – 12 година за місцевим астрономічним часом.

Вахта зміниться, ляже спати, проспить вісім годин, і все не мине дванадцята й дванадцята година сонячного незгасаючого дня.

Володимир Красін радий, що його товариші зуміють зупинити час.

Він не потрапив до складу команди і тепер бентежився, що на першому етапі радянський корабель відставав од сусідів. Йому здавалось, що коли б він був на ньому, стратоплан летів би без затримок.

Красін увійшов до кабінету Марфи Миколаївни, де, хвилюючись за долю радянського корабля, сиділи: напружений як струна і зовнішньо спокійний Сергій Миколайович Агарін, майстер Алеї Велетнів Гайдар та Іннина мати.

З милуванням Красін зупинив погляд на постаті Агаріна, що сидів, спершись ліктями на коліна.

«Справжня людина. З робочих вийшов. Більшовик з молодих літ. На партійній роботі виріс Сергій. Визволений революцією з заслання, організовував він партизанські загони, бив ворога – імперіаліста, пана, куркуля. В період реконструкції широко розгорнув він свій будівничий хист. На звичайній роботі, щодня, щогодини бути героєм і збільшувати героїзм мас – таке завдання. От з кого треба і мені брати приклад», – думав Красін, дивлячись на Сергія Миколайовича.

Замислившись, він не сподівався, що його настрій помітить Агарін. Сергій Миколайович підвів голову й запитально подивився на повітроплавця.

– Чого сумуєш, друже?

– Нас випередили, а нам треба бути передовими!

Сергій Миколайович нахмурив брови і, глянувши на Марфу Миколаївну, відповів:

– Передовим завжди треба бути, це – основна риса нової людини. Все росте. Колгоспниця Оксана завоювала честь бути другим пілотом. Інна завідує науковою частиною на «Ленине». Всі ростуть. Воронов, і той, не зважаючи на свої роки, готується бути Героєм Радянського Союзу. Не турбуйся, наш стратоплан випередить усіх!

Сказавши це, старий більшовик устав; пройшовся по кабінету.

– Товариші, – сказав він, – наше завдання – стежити за льотом «Ленина»!

Старий майстер Гайдар, що сидів досі тихо, кинув репліку:

– Порядок льоту не змінився: американець попереду. Наші наздогнали його на півтори хвилини.

– Ось Гайдар каже, що наші наздогнали американця на півтори хвилини. Це значить, що вони виконують наші поради точно. Ми не дурно порадили Воронову не летіти швидше, ніж тисячу шістсот кілометрів. Хай побережуть резерви. Краще треба придивитись, щоб сусідів (розумієте?) вивчати з тилу. А в сусіда треба знати ходу, його темпи, перевірити серце. Ось Воронов і перевіряє. Він почав наздоганяти, бо не рвався і не метушився, як Роньє. Він знає закони ритму. Він, як добрий бігун, додержує рівного дихання. Він – дисциплінований.

– А це головне, – підвищив голос Сергій Миколайович. – І ти, Володимире, візьми з нього приклад.

Красін почервонів. Сергій Миколайович дав зрозуміти, чого треба бажати героєві.

– Погано, якщо у героя душа згасає; вона повинна завжди горіти, бо героїзм нагромаджується з порошинок, непомітних справ, з дрібниць. Зумійте бути бортмеханіком, коли треба, маючи звання першого пілота! Хай це не так яскраво, хай навіть здаватиметься зниженням. Тільки це не зниження – це все той самий бойовий ленінський невичерпний героїзм. Це відданість батьківщині. Це велика сталінська скромність. Хіба це погано?

Хвиля променистого воління облила молодого повітроплавця. Засяяло проміння в душі, і заясніли думки. Гайдар, сивий, нелисіючий старик, дивлячись на гру молодого обличчя, не стерпів і вигукнув: