Сотні автомобілів найновіших марок мчали вулицями столиці.

Відкриті й закриті, великі й малі, всіх кольорів, летіли вони на північ і на північ – у вогкі ліси Тушино, де сьогодні, 18 серпня, мало відбутися свято авіації.

Похід авто був величний. «Електрозавод», МОГЕС, Метро, «Шарикопідшипник» послали на свято ешелони машин, і перед ними по обидва боки шосе мерехтіли ясні квартали нової Москви – рівні, чисті, рожеві, сині, зелені квартали, дружні з зеленню, з квітами.

Це була ясна Москва, найкрасивіше і найорганізованіше місто в світі. Воно вставало гострим конусом Палацу Рад, увінчаного могутньою фігурою Леніна. Палац підводився знизу, де гриміли авто, трамваї, і рівнявся на висоту повітряних машин, що літали навколо велетня. Весь у статуях та скульптурних групах, що відбивали історію перемоги робітничого класу, Ленінський Палац був винятковим витвором епохи. Його створили ті, хто з рушницею в руках ішов на штурм Зимового палацу, хто рубав чорні верстви вугілля, хто свердлив алмазними свердлами гірські надра.

І не було в світі більш величного будинку, як Ленінський Палац. Пірамідальна лінія Палацу бігла круто вгору уступами, символізуючи невтримне зростання робітничої держави. Це давало очам поштовх, і погляд зводився по терасах Палацу все вище й вище – до легкої хмарки, що іноді гостювала коло статуї Леніна. В геніальному розрахунку будови Палац здавався однією спільною лінією зльоту.

Це була ясна Москва.

І сьогодні мешканці сонячної Москви мчали машинами до ланів і лісів зеленого кільця. Вся Москва поспішала до Тушино, де готувалась одна з найбільших подій в СРСР і в цілому світі – міжнародне змагання нових авіамашин. Сотні аеропланів і стратопланів прибули вчора до Москви на її численні аеродроми. Автомобілі вибігали на широку автостраду, облямовану лісом і квітниками. Автострада, пофарбована в шаховому порядку білим і синім, оздоблена червоними стрілами, круто завертала недалеко від Тушино, і прибулі вигукували від захвату.

Попереду блищало зелене поле, схоже на величезний стадіон, з трибунами для численної публіки. А на полі стояло двадцять сім сферичних малих і великих стратостатів, наготовлених для польоту. Вони похитувались від легенького вітру.

Двадцять сім повітряних куль вистроїлись в одну лінію. Її починали дрібні кулі місткістю від 100 кубічних метрів, жовті, як осіннє листя. Її продовжували більші аеростати від 500 і до 2-3 тисяч кубометрів. Вони зростали в напрямі до обрію і сяяли під промінням ранкового сонця, захованого в легку «туманну сорочку». Жовті, сірі, голубі відблиски пересувались по верхах аеростатів і примарно вигравали. Остання куля – найбільша – закінчувала на третьому кілометрі висхідну лінію, через що вся низка повітряних куль нагадувала поставлених в один ряд головатих велетнів-гулліверів.

А далі на фоні неба завис туман. Він пом’якшував яскравість фарб, створював дивну глибінь простору та відсував небо далеко, і багатьом здавалось, що ці кулі підуть угору по небесних поверхах та й стануть на хмарних балконах вартовими. Але небо ще було порожне. Жоден аероплан не порушував голубої тиші. Аероплани відступили далеко вглиб аеродрому, звідкіля тільки ясніли риски крил літаків. Скільки їх – було невідомо. Простори поглинули рахунок. Простори показували одне – сотні тисяч людей. Люди заполонили землю і трибуни, нескінченний рахунок трибунних квадратів лякав аматорів математики. Розпорядники свята нарахували в Тушино 600 тисяч чоловіка.

Прибулі дивились у біноклі і дивувались: нескінченні стрічки людей тяглись до зеленого Тушинського аеродрому і заповнювали його.

Колони автомашин прибували і розбігались на всі боки. Невиразний гул повз по землі. Початок свята призначений був на восьму годину.

Всі нетерпляче поглядали на годинники. Було вже пів на дев’яту. Нервове хвилювання йшло по трибунах і перекидалось на всі кінці: чекали, поки розійдеться туман. А туман, як важка газова хвиля, котився понад землею і обгортав ліси вогкою ватою.

Нарешті, на одному з небесних поверхів заясніло. В біло-голубому рельєфі з’явилось сліпуче сонце. Туман розходився. І ось гримнув давно жданий сигнал. Загриміли радіорепродуктори:

«Товариші! Журі міжнародного змагання розпочинає політ сферичних аеростатів. Польотами керує славетний вихованець партії і комсомолу Володимир Красін».

Гучні оплески прокотились по трибунах, як грозовий вітер. Вони наростали хвилями, і на трибуні, що затихла на хвилинку, люди слухали дивний гул сусідніх трибун – гул, підпорядкований законам ритму.

На полі здригнулися кулі. І ось перша (найменша) знялася вгору. Вона йшла тихо, не поспішаючи. І спочатку здавалась маленькою та нерішучою, але за хвилину вона вийшла на простір, і величезні літери піднеслись разом з нею. Знову гул пішов по трибунах. Куля піднеслась ще вище, і всі прочитали:

...Сьогодні...

За першою вислизнула друга куля, блідо-жовта, більша. Повільно підносячись, вона розгорнула нове слово:

...наша...

За другою третя – смугаста, як купол старовинного собору Василя Блаженного, підняла ще довше слово:

...радянська...

Далі знялись четверта і п’ята кулі:

...держава...

...бере участь...

...в змаганнях...

...навколо...

...планети...

Голубі та зелені кулі наздоганяли одна одну, і над Тушино розкривалась небачена панорама. Різнокольорові кулі в прозорому одязі зникаючого туману тримались на висоті від 100 до 200 метрів і висіли в недвижному повітрі. Нові слова йшли вгору:

...сьогодні...

...стратоплан...

...«Владимир Ленин»...

...летить разом...

...з шведським...

...і американським...

...стратопланами...

Новий аеростат підняв величезний глобус. І ось серед континентів, морів, океанів з’явилась червона нитка. Це був намічений маршрут. Він починався в Москві, ішов по південно-східній стороні Польщі, проходив через Угорщину, Адріатичне море, над Римом. Пряма, абсолютно пряма лінія йшла над Середземним морем, вганялася в північний берег Африки, перерізала гори Атлас і пробігала над Біскрою. Далі тяглась моторошно жовта Сахара. Після неї – басейн річки Сенегал, і починалась океанічна частина маршруту, що дорівнювала 26 000 кілометрів. Глобус повільно обертався, і червона нитка перерізала екватор, опускалась над островом Тринідад, торкаючись Фолклендських островів коло Огненної Землі, і пробігала за один кілометр від мису Горн. Так само рівно лінія маршруту йшла далі до Тихого океану і на 62 градусі 30 мінутах південної широти підводилась угору від Антарктики і Південного полюса, залишивши Нову Зеландію на 700 кілометрів ліворуч. Над островами Великої Океанії, над Кермадеком, островами Хреста, Меншикова, Синявіна і Римського-Корсакова йшов цей стратосферний маршрут до берегів Японії. Двадцять шість тисяч кілометрів Атлантичного й Тихого океанів лягли під ниткою наміченого маршруту. Океанічна частина закінчувалась коло Йокогами. Далі стратоплани повинні були пройти над Токіо, зачепити Владивосток і через Харбін, Сретенськ, близько від Чити і Байкала, злетіти до північного полярного кола, на широті 62 градуси 30 мінут пройти по течії Обі і, перелетівши через Урал, повернутись тією ж рівною лінією до Москви.