Ікс-3 знову звернувся до свого вірного записника, напружив пам'ять. Коли о 22. 20 Гаетано Лойяконо повернувся додому, воротарки вже не було. Як відомо, вищезгаданий жив сам. Отже, ніхто не може засвідчити, що, скориставшись непростимим недбальством агента Ікс-3, він не міг нишком вийти з будинку

1 вчинити крадіжку.

Таким чином, алібі не витримує критики. Підозра, як і раніше, падає на нього, більше того — вона зросла. Лишалося розставити тенета й загнати туди злочинця.

Ікс-3 напружив увагу, стежачи за кожним кроком, кожним словом, кожним порухом думки Гаетано Лойяконо. І дуже швидко виявив, що вищезгаданий надто часто повертається думкою до недавнього нічного пограбування «Перлини» та підозріло здригається при слові «магазин», немов злодій, спійманий на гарячому. Отже, сумління в нього нечисте!

Так, але де вкрадене? Агент Ікс-3 ретельно обшукав квартиру Гаетано Лойяконо, проте нічого не знайшов. Цікаво, де ж він сховав коштовності? Ні, що не кажи, а дурнем його не назвеш.

І все-таки той зробив промашку: з уваги Ікса-3 не випало, як одного разу вищезгаданий здаля позирав на знаменитий ювелірний магазин.

— Ось воно що! — зрадів доблесний агент. — Як учили нас у поліцейському училищі, злочинець завжди повертається на місце злочину. Тепер усе ясно! Лишаються дрібна формальність — допит. Сьогодні вночі цей тип у мене заспіває!

І ось вищезгаданий перед ним — у центрі дзеркала. Спіймався, давній знайомий! Ну й пика — тупішої не знайдеш. Хвалитися, звичайно, не личить, але злочинця від чесної людини Ікс-3 С безпомилково відрізняв за виразом обличчя. Та годі, час починати допит.

— Гаетано Лойяконо, — попередив він допитуваного, — агент Ікс-3 все знає, тому раджу признатися. Що ти робив тої ночі, коли пограбували ювелірний магазин «Перлина»?

— Я? Спав, — миттю відповів вищезгаданий. Яке невинне личко! Явно прикидається дурником.

— Бідолашний, спав... Брехун! У тебе є свідки, які це підтвердять? Знаю, що нема...

— Присягаюсь вам, я кажу правду. Я ліг о двадцять другій тридцять і прокинувся...

— О сьомій! — глумливо закінчив за нього Ікс-3. — О сьомій ти справді був у ліжку, і саме з цього часу я знову почав стежити за тобою. Але чим ти доведеш, що між двадцять другою тридцять і сьомою не виходив з метою обчистити ювелірний магазин?

— Нащо ж вам докази, коли ви з мене очей не зводите?..

Ось тобі й маєш!

— Звідки ти знаєш? — обурився Ікс-3. — Ще не народився той, хто помітив би, як я за ним наглядаю, стежу, підслуховую його. Коли тобі відомо, що я з тебе очей не зводив, виходить, ти сам за мною стежив. Сподівався розвіяти підозри?.. Чи, може, збирався мене вбити, коли я доскіпаюсь до істини?

Тип у дзеркалі збентежився. Тим краще! Головне — не дати йому отямитись.

— Зізнавайся! — закричав Ікс-3. — Ти завжди мріяв про коштовності з «Перлини». Може, заперечиш, що третього березня стовбичив перед вітриною з коштовностями й думав: «Ось мені б такі!»?

Гаетано Лойяконо зблід.

— Ну, подумав... — пробелькотів він, але тут-таки опанував себе. — Мало хто думав про це... Кожен, хто зупиняється перед вітриною, я певен...

— Твоя правда, інакше в Свавільську не було б ста відсотків підозрюваних. Але ж проти тебе не тільки ця законна підозра, а досить серйозні другорядні докази. Перший: ти крав ще дитиною. Пам'ятаєш, цукерки з буфета? А три картинки та дві кульки, вкрадені в другому класі? Другий доказ: відсутність алібі. Третій: після крадіжки ти весь час думаєш про цей ювелірний магазин. Четвертий: ти стежив за мною... Ну що, тепер зізнаєшся?

— В чому? Присягаюсь, я не винний. Тієї ночі я спав!

Цей облудник явно затявся. Що ж, тим гірше для нього! Як учили в поліцейському училищі, зізнання не примушує себе чекати на допиті третього ступеня.

Ікс-3 спрямував яскраве світло лампи у ненависну пику, що дивилася з дзеркала.. Це була типова фізіономія закоренілого злочинця — тупа, з мертвотно-блідими щоками.

— Питаю востаннє: зізнаєшся? Ні? Тоді нарікай сам на себе. —Лясь! .. Ікс-3 підкріпив останні слова дзвінким ляпасом.

— Ой, боляче! —Щока в дзеркалі почервоніла, як помідор.

— Кажи, де сховав украдене! — І знову — лясь!.. Тепер почервоніла друга щока. — Зізнавайся!

— Не бийте мене, я нічого не знаю, присягаюсь, я невинний!

Агент Ікс-3 оскаженів. То йому ще мало? Ну що ж — на тобі!..

І на вищезгаданого градом сипнули зуботичини та запотиличники (а він добре знав, як дошкулити найболючіше). Обличчя в дзеркалі вже побуряковіло й роздулося.

— Кажи! — Ікс-3 лупцював так, що годі було терпіти. — Зізнавайся!

Нарешті допитуваний почав благати:

— Досить, я вже не можу, я все розповім! ..

Він більше не відмагався: крадіжка в ювелірному — його робота.

Охоплений радістю переможця, Ікс-3 стрімголов кинувся до поліцейського комісаріату.

— Синьйоре Комісар, — закричав він, — я з'ясував: ювелірний магазин обібрав Гаетано Лойяконо!

Чому ж Комісар, замість поздоровити заповзятого агента, так підозріло дивиться на нього? Либонь, недочув, а то не відказав би:

— Ювелірний магазин обікрав ти? Ніколи б не подумав.

Що це? Чи він несповна розуму?

— Та не я ж, синьйоре Комісар. Я ж бо у вас працюю, я агент Ікс-3. Кажу вам ще раз: я викрив злодія — вищезгаданого Гаетано Лойяконо. На допиті третього ступеня він зізнався. Ось протокол з його підписом. Бачите, жодного сумніву.

Та Комісар все одно не сказав агентові: «Молодець» — навпаки, викликав двох поліцаїв, і ті, замість арештовувати вищезгаданого, взяли самого агента.

Отямився Ікс-3 в камері. Він постукав у двері, але у відповідь почув глумливі смішки. В його натренованому на підозрах мозку блискавкою майнув здогад, що ці двоє поліцаїв — спільники грабіжника. Так, так, тут не могло бути ніяких сумнівів: І рятуючи вищезгаданого, вони підступно заарештували того, хто його викрив…

На щастя, в Ікса-3 виявились папір і ручка, і він поквапився поділитися своїми припущеннями з Комісаром.

«Через непростиму легковажність, — написав, зокрема, він, — я ніколи не підозрював цих двох поліцаїв, але тепер мені все розуміло. Синьйоре Комісар, накажіть звільнити мене і негайно заарештувати Гаетано Лойяконо разом з обома його спільниками, які тримають мене у в'язниці. З повагою, агент Ікс-3».

Хоч як дивно, Комісар на цей лист навіть не відповів. Справа ускладнювалась, робилася дедалі підозрілішою. Пояснення могло бути тільки одне: змова значно ширша, ніж думалося раніше.

Ікс-3 знову взявся за перо. Цього разу він написав Квесторові, найвищому представникові влади в Свавільську:

«Ваше превосходительство, в "Підручнику зразкового поліцая" зазначено, що наш священний обов'язок — підозрювати всіх. Тому я не без підстав підозрюю, що злочинцям пощастило пролізти до поліції, причому не лише рядовими агентами. Мої підозри ґрунтуються на фактах. Після того, як я встановив, що такий собі Гаетано Лойяконо вчинив крадіжку в ювелірному магазині "Перлина", його спільники (а ними виявились — аж неймовірно! —двоє поліцейських агентів!) запроторили мене за ґрати, щоб врятувати таким чином вищезгаданого від арешту. Підозривши змову, я звернувся до синьйора Комісара, хоч, мушу визнати, вже тоді в глибині душі відчував непевну, але виправдану підозру щодо нього. І не помилився: тепер маю докази, що сам синьйор Комісар уплутаний у цю брудну справу. Він і не лише й далі тримає мене у в'язниці, а й не арештовує вищезгаданого Гаетано Лойяконо та обох його спільників-«агентів». Ваше превосходительство, накажіть розібратися й дайте мені відповідь. А то я подумаю, що в Свавільську всі, буквально всі — непевні особи. Звичайно, особисто Вас я не дозволю собі запідозрити ніколи. Відданий Вам агент Ікс-3».

Але й цього разу відповіді не було. Ікс-3 здригнувся від найжахливішої підозри, яку ніколи не наважувався висловити жоден агент у Свавільську: невже навіть сам Квестор? ..