Так третій, бачте, нині хворий.

6.3.81

Раз у Новому Орлеані

Такі проведено змагання:

Хто дасть своєї сили доказ —

З цитрини зцідить більше соку,

Затиснувши її в кулак?

От перший пишеться поляк,

Схопив цитрину — тис і тис

Та більш, як ложку не натис.

За ним цитрину взяв француз

І той же вийшов з ним конфуз.

Японець, німець, італієць

Так само витисли не більше.

Тоді суддя дає цитрину

Совєтському громадянину...

Цей стис цитрину без зусилля,

І сік став капати повільно...

Десь, націдивши із півсклянки

Він вже іти збирався з рампи ...

Аж тут підскочив репортер:

— Як звати вас, достойний сер?

А той і каже: — Я не сер!

Я — нормувальник СССР!

26.6.81

На зимовій Олімпіяді

Зустрілись діти: Ед і Ада;

Школяр із штату Делавер

І піонерка з СССР.

І от, як то, звичайно, діти,

Усяк свій край почав хвалити.

— Ми маєм гори шоколяди! —

Хлопчина дівчині провадить,

А та, аби не бути ззаду:

— А ми Совєтську маєм владу!

— Подумаєш, — тут каже Ед —

Це не великий раритет,

Бо й ми, коли ти хочеш знати,

Совєтську владу можем мати.

— О, так! Буває все під сонцем,

Говорить Ада — тільки он що:

Як діждете цієї влади,

В вас більш не буде шоколяди!

21.5.81

Письменницька московська спілка,

Відбувши конференцій кілька,

Листа послала до Стокгольму,

До Комітету Премій Нобеля,

Щоб премію з літератури

Дістав би не якийсь там дурень,

А геній і талант справдешній,

Наш Леонід, Ілліч наш, Брежнєв.

Зійшлися члени на дебати:

Кому ж ту премію віддати?

І по дискусіях палких,

В одну злилися всі думки:

«На премію літературну

Партійний не підходить штурман,

Та, шоб не гнівались Совєти, —

Признала більшість Комітету, —

Хай Леоніда Ілліча

Ще краща премія квітча,

А саме, премія щорічна

За успіхи агрономічні».

Які? — спитають читачі.

За те, що, бачте, запровадив

Передову агрономію:

Пшеницю в Казахстані сіє,

А урожай збира в Канаді.

1.1.81

В Париж на з'їзд митців французьких

Прибула Фурцева Катруся —

Міністр культури СССР.

І от спеціяльний офіцер

Веде по вулицях її:

Які то тії буржуї?

Усе, бач, їй цікаво знати,

Аж раптом вивіска строката:

«Сальон шедеврів Пікассо».

Землі совєтської посол

Прямцем повз касу йде до залі,

Три слова кинувши недбалі:

— Міністр культури СССР,

— Хвилинку, — каже білетер —

Нехай-но підніму я трубку

І Пікассо покличу хутко.

— А хто такий ваш Пікассо? —

Здивовано пита посол.

— О, — схаменувся білетер —

Заходьте, пані, до фойє,

Бо ви таки, я бачу, є

Міністр культури СССР.

24.12.80

Щоб вся кремлівська верхотура

Збагнула, що таке культура,

Про образ парткерівника

Читали лекцію в ЦК.

От Мікоян, Хрущов та Брежнєв

Уклали договір належний:

«Хто слово скаже з них лайливе,

Двом іншим платить тої ж хвилі

По сто карбованців, як штраф, —

Щоб до культури кожен праг».

Надходить вечір; і вся трійця

Гуляти йде на луг альпійський.

Тут Брежнєв й каже: — Суча миша!

Яка відпруга тут і тиша!

А Мікоян: — Я падлом буду,

Коли таку красу забуду!

— Платіть по сотні, лихослови! —

Тут голос пролунав Хрущова, —

Платіть по сотні, хулігани!

Побрав би дідько вашу маму!

21.11.80

На міжнародньому конгресі

Зустрілися: француз професор,

Магістр з британських островів,

З Канади лікар та з Москви.

Розмова йде, як і звичайно,

Який і де хто успіх має.

Канадець каже: — В нас сухоти

Вдалось геть чисто побороти,

Лікуєм виразку й катари,

Та ще вмирають від інфарктів.

Британець: — Ми лікуєм серце,

І від абортів впала смертність,

Та всякий успіх не без браку —

Ще умирають в нас від раку.

Француз: — В нас успіхи великі:

Від тиску віднайшли ми ліки,

Екзему гоїмо хронічну,

Та мруть ще хворі венеричні.

Тут слово мовив гість з Москви:

— У нас не лікарі — волхви!

Далеко вам до нас, бружуям:

Від чого ми слабих лікуєм —

Чи то сухоти чи то скрут —

Від того наші хворі й мруть.

31.12.80

Микола Бевзь — міністр освіти, —

Як член партійної еліти,

Що задає в державі тон,

Провів додому телефон.

На праці цілий день міністер,

А огрядна і чепуриста

Його дружина сама вдома.

Аж раптом телефон і дзвонить.

Жіночий чути з трубки голос:

— Вітання і поклін Миколі!