Скривися той, мов чує жарт:

— Я — каже — не годинникар.

Я за обрядом мусульманським

Роблю вірянам обрізання.

— То нащо — здивувавсь хлопчина —

У вас годинник на вітрині?

А басурман йому на це:

— А що б туди, мій друже бравий,

Ви хочете, щоб я поставив.

20.4.81

З дівчам побравшись молодим,

Став дуже скоро батьком Клим —

Яких три місяці у шлюбі,

А вже він доню має, — Любу.

Клим радий, як не є, дитині,

Та щось гризе його сумління,

Він жінці й каже: — Як це так?

Не можу я збагнуть ніяк,

Дитину, — каже моя мати —

Слід дев'ять місяців чекати,

Хіба можливо, моя квітко,

Щоб це дитя знайшлось так швидко?

— Що ж, тут і каже молода —

Нум рахувати вдвох гайда!

Як довго ми з тобою в шлюбі?

— Три місяці, — говорить любий.

— А скільки я живу з тобою?

— Три місяці, — Клим каже знов.

— А скільки ти живеш зі мною?

— Три місяці, — їй Клим луною.

— А скільки буде, як це скласти?

— Та дев'ять — це й дитині ясно.

— Виходить, все, як має бути

Нема ніякої тут скрути:

За дев'ять місяців життя

В нас і родилося дитя.

3.11.80

— Ведеться між людьми віддавна:

Аби засвідчити неправду, —

— Навчає батько свого сина —

Ніколи не божись, дитино.

Затямив хлопець ті слова,

Аж от, за день який чи два,

Тютюн на торг повіз старий,

І з ним синок його малий.

Товар на торзі батько й хвалить:

— Купуйте зілля небувале!

Бігме, хто купить, буде радий:

Його ніхто не обікраде,

Його і пси, нехай їм пусто,

Бігме, ніколи не укусять;

І старости не буде знати,

Хто буде мій тютюн вживати.

Так батько хвалить, продає

І збув товар усей, як є.

Ще далеченько до обіду,

А вже вони й додому ідуть.

От син у тата і питає,

Чи й він отак божитись має,

Бо ж батько присягався, бачте,

А правди й не казав неначе.

— Була б це помилка моя,

Якби неправду мовив я.

Хто димом напомпує груди,

Той спати, вір мені, не буде —

Йому вже не поможе й піч —

Бо буде кашляти всю ніч,

А кашель злодієві знак,

Що, значить, не заснув бідак;

Курцеві він і зробить ласку,

Бо піде куди-інде красти.

Як ходить по землі святій,

Курець спирається на кий,

І, зрозуміти кожен мусить,

Собака злий його не вкусить.

Хто курить — замолоду вмре, —

Це вже й до бабки йти не тре, —

Отож, хто труїть димом груди,

Той знати старости не буде.

Божився, значить, я за правду,

Як і тобі колись був радив.

27.3.82

Мій кум літ десять їздив автом,

І в «акцидент» таки потрапив.

Коли отямивсь мій Антін,

Аж у лікарні в ліжку він.

От кум і каже до сестриці:

— Хотів би я чогось із'їсти.

А та: — Не ваш це раціон:

Ми вас годуєм через зонд.

Антін на стіну око щулить:

З циліндра на стіні чи з кулі

Йде шланг до нього аж під ковдру...

— І буде це тривати довго? —

Питає він у жалібниці.

— Та, мабуть, — каже та — із місяць.

— Тоді, — кум знову до сестри —

На завтра об такій порі

Повісьте тут іще два зонди.

Сестра й дивується з Антона:

— Навіщо вам тут ще два зонди?

— Я завтра лікаря і вас

Удвох запрошую на ланч.

28.3.82