В долоні плещуть партократи —

Для них репресії це свято —

І, жовчю начинивши зміст,

До Сахарова пишуть лист:

«Негідникам від цього дня

Закрито шлях до навчання».

Одержавши депешу жовчну,

Річ ясна, Сахаров не змовчав

І пише відповідь уїдливу: «,Як вчити спините негідників,

То де ж, дозвольте вас спитати,

Партійні братимете кадри?»

18.5.81

Раз за програмою Юнеско

На два або на три семестри

У провідний московський вуз

Приїхав вчитися француз.

За рік, збагнувши море істин,

Він і складає перший іспит.

Москвич-професор дуже чемний

Його й питає: — Хто був Ленін?

Студент, подумавши спокійно, І каже:

— Провідник партійний.

— А ще? — питає викладач.

— А ще державний був діяч.

— А ще? — не відстає москвич

І тим, що юний гал мовчить,

Бере й пояснює, що Ленін

Ще й геніяльний був учений.

На це студент йому: — Феномен

Науці зовсім невідомий,

Бо досі всі на світі вчені

Усі свої експерименти

Робили перше на мишах,

На мавпах, на котах, на псах.

Невже ж світ вченим звати буде,

Хто досліди робив на людях?

27.4.81

— Велика є неправда в світі, —

Вчив соціяльних змін ревнитель —

Хто з грішми, — тим дають на борг,

Їм довіряє кредитор,

Хто ж, бач, на гроші не багатий,

Готівку мусить скрізь виймати.

Хіба це, друзі, справедливо?

— А як би ви цей стан змінили? —

Тут голос вчувся боязкий.

— Хай все було би навпаки:

Хто з грішми — хай готівку платить,

Бо він і є на то багатий,

Хто ж бідний, — хай бере на борг.

— Чудово сказано! Ій-бо!

Аж тим віддавши, хто без грошей,

Крамар свій склеп умить спустошить

І стане й сам пролетарем!

— То й що, що стане бідарем? —

Не розгубився агітатор —

Тоді, затим що небагатий,

Він зможе й сам на борг купляти!

18.4.81

До будки з пивом у Москві

Прийшов пристойний чоловік,

П'ять тисяч продавцю дає

І каже так: — Усім, хто п'є,

Давайте пиво безкоштовно,

Я збитки покриваю сповна.

Ця вістка хутко розійшлась

Й Москва до будки потяглась,

А що юрба зійшлась велика,

Зчинився лемент, лайка, крики

Й на вулиць десять наокруг

Усякий припинився рух.

Трьох міліцейських, що прийшли,

Нічого вдіять не змогли.

До будки вдерлись ласії

І перекинули її,

Самого продавця побили —

Не так, як треба, лив, бач, пиво;

Найближча ж вулиця уся

На захист стала продавця,

І з тої речі у юрбі

Дійшло, як завжди, до чубів.

Кількох поранено там тяжко

І вмер один в лікарні бражник.

Тим тільки й вкоськали юрбу,

Що рій солдат відкрив пальбу.

Хто гроші дав на це — спіймали

І у міліції спитали: —

Навіщо ви зчинили бунт?

А той і каже: — Просто я

Хтів знати, що то за життя,

Коли не точно, то приблизно,

Чекає нас у комунізмі!

27.12.80

В дорозі склавши дружній гурт,

Зустрілися: єврей-хірург,

Американський інженер

Й один «товариш» з СССР.

І, як ведеться між ученими,

Між ними почалась полеміка:

«Хто має з них найстраший фах?»

Хірург тут свій і назива:

— Як жінка узялась між нами?

Хіба не із ребра Адама?

Чи ж це не перша з операцій?

Яких ще треба ілюстрацій,

Що хірургічне ремесло

Відтак початок і взяло?

— Стривайте! — інженер підпрігсь

Ще перед тим отець наш Біг,

Застосувавши хист чудесний

Із хаосу створив був всесвіт.

Отож, не будьмо фантазери,

Найперший фах — фах інженера.

— Пусте! — обтяв його «товариш» —

Якби не ми, не комунари,

То, де б, скажіть мені, взялось

Те, що назвали ви хаос?

1.6.81

Заїжджий ярмарком тинявсь

І геть до всього приглядавсь;

А був він сам рудий, як лис,

Ще й бородою весь обріс.

Коли це бачить: в холодку

Смолу хтось варить у глеку;

Підходить ближче, аж то швець —

Такий чорнявий молодець,

І вуса чорні й борода —

Панок до нього й підсіла.

— Оцим ти бороду чорниш?

— Атож! — відповіла чорниш —

Беріть у руки цей баняк

І бороду стромляйте... Так...

Тепер до тисячі лічіть,

А вже тоді мене гукніть.

Ім'я я маю пам'ятке —

Усі тут звуть мене Таке.

Таке й пішов, а пан сидить:

Хай вороною стане мідь!

Минає строк. Смола й загусла...

Тепер вже бороду не пустить.

Заїжджий смик туди... сюди...

Ніяк не вирве бороди!

Аж тут отямилась душа:

— Гукнути треба чорниша!

Отак із горщиком в руках

Біжить він і до всіх гука:

— Чи ви не бачили Таке?

А серце ж у людей людське, —

Сміються, мало що не плачуть:

— Ні, ми такого ще не бачили!

20.8.80

Про стан міжнародній у світі

У клюбі говорив учитель.

І виступ свій скінчив словами: