— Тільки? — повторив Мідатов, примруживши очі.
— Тільки тут щось зламалося, — Жадан доторкнувся до серця. — Я вас дуже любив, Абдурахмане Карімовичу. Ви для мене були… Вважав вас доброю, святою людиною. Не вірив чуткам про вас. Доведеться повірити.
— Вірте, вірте! — пронизливо захихикав Мідатов. — Мені все одно. Не хвилюйтеся, я не заріжу вашу дисертацію. Захищайтесь, будь ласка. Але без мене.
— Мені вас дуже жаль, — сказав Жадан. — Я ніколи не думав, що ви такий жахливо самотній.
Мідатов подивився на годинник.
— Треба йти.
Їх зусібіч обступали берізки. Жаданові здалося, що на білій корі дерев, там, де проступають вирости, де кора репається і дерево хоче народити нові гілки й не може, хтось намалював сумні чорні очі. Як на картинах Чорнодуба. Побачив Лідине обличчя, почув її тихий голос і пошкодував, що поїхав сюди, на симпозіум, що почав цю болісну розмову з нещасливим одинаком, який любить і визнає людей тільки нижчих за себе.
Треба було хоч раз у житті вчинити так, як зробив би це справжній мужчина: сісти з Лідою й поїхати. Тільки куди?
IV
Після двох днів засідань фірма Шар'є організувала для учасників симпозіуму прийом у готелі «Космос». У затишному банкетному залі все було голубе — стіни, стеля й меблі, і все породжувало почуття невагомості — і постаті з фресок, на яких були зображені неймовірні з погляду історії гібриди міфологічних давньогрецьких Ікарів й новітніх космонавтів, і блискучі алюмінієві світильники, що пливли над головами лікарів, як телекомунікаційні супутники, і тому радісний, піднесений настрій вселився в усіх, хто сюди прийшов. При вході був бар, в якому хазяйнував молодий білявий кремезняк з лицем колишнього боксера: бармен нагадав Жаданові Володю, якому так не подобалась ідея людського безсмертя. Перед баром вже стояло кілька учасників семінару, на яких звалилися болісні муки вибору: горілка «Московська» і горілка «Лимонна», джин з тоніком, томатний сік для «кривавої Мері», шотландське віскі, шампанське, червоне кахетинське вино, французькі коньяки кількох сортів. І все це задарма, за рахунок фірми Шар'є. Жадан побачив, як огрядний керівник пастерівського центру в Ірані, доктор Садек, уславлений у рабіологічному світі тим, що вперше застосував гамма-глобулін при зараженні людей вовком, не випускаючи з товстих пальців сигари (пальці його і за кольором, і за формою теж були схожі на сигари), вже починає потроху ковтати віскі з льодом, задумливо впершись своїми зволоженими карими очима у французьку перекладачку Марі, яка всіх просила називати її Машею й казала, що вона походить з Польщі. Маша була в сміливо декольтованому чорному платті; на плечі вона накинула палантин зі сріблястого хутра; Маша жваво перекладала розмову Мідатова з головою фірми — доктором Шар'є. Жану-Клоду IIIар'є було за сімдесят, і він являв собою класичний зразок процвітаючого капіталіста з телефільмів, зроблених у Москві на сюжети Агати Крісті за участю прибалтійських акторів: високий, гарний, сивоголовий, бездоганно вдягнений у темно-синю «трійку» з темно-червоною краваткою й такою ж темно-червоного хусточкою в лівій кишені піджака. Батько Жана-Клода працював лаборантом у самого Пастера — Жаданові аж дух перехопило, коли під час свого виступу на відкритті симпозіуму Шар'є показав слайди старих фотографій: наче крізь чарівне віконечко, Жадан зазирнув у зжовклий світ дев'ятнадцятого століття, побачив обличчя тих, хто розпочинав велику мікробіологічну всесвітню революцію, немовби сам побував у їхніх лабораторіях, доторкнувся до наївного обладнання тих часів — до всіх цих мідних трубок, скляних колб, перших термостатів на гасових лампах; слухаючи розповідь Шар'є про батька, про його роботу в лабораторії Пастера, Жадан зітхнув: доля скривдила його, пославши у вік двадцятий. Він набагато більше користі дав би людям, опинившись у віці дев'ятнадцятому.
Зал нарешті наповнився учасниками симпозіуму. У центр вийшли Мідатов, Шар'є та ще кілька офіційних осіб — організаторів цієї зустрічі. Фірма Шар'є не пошкодувала грошей, щоб надати симпозіуму найвищої міжнародної ваги, запросивши провідних рабіологів світу з Бразілії, США, Ірану, Англії, Польщі, Чехословаччини, НДР, ФРН, Індії, Танзанії, не кажучи вже про Францію і СРСР.
— Шановні друзі, пані й панове, колеги, — почав Мідатов. За ці дні він наче помолодшав, скинувши хворобливу сірість з обличчя: битва двох вакцин — Шар'є і Мідатова, що негласно велася на симпозіумі, йшла з перевагою Мідатова; в той час, коли Шар'є лише збирався почати широке впровадження своєї нової вакцини, препарати Мідатова вже широко застосовувалися в Радянському Союзі, йшли на експорт у кілька країн.
— Сьогодні зібралися ми, велика і дружна сім'я рабіологів, — продовжував Мідатов, — щоб обмінятися результатами наших досліджень і новими ідеями, від яких залежить наш прогрес у боротьбі зі сказом. Ні в кого з нас немає ніяких таємниць, ми широко відчиняємо один перед одним двері наших лабораторій, ділимось своїм досвідом — і це прекрасно, друзі! В той час, коли в світі є сили, які таємно від усіх народів готують смертоносні засоби знищення людства, ми, рабіологи, можемо пишатися тим, що протиставляємо їм нашу лікарську солідарність, нашу турботу про життя на землі, нашу волю викоренити до кінця в усіх країнах земної кулі сказ — нашого спільного ворога.
Всі зааплодували, і Жадан побачив, як дитяча усмішка майнула по обличчю Мідатова, немовби освітила на мить його суворі жовтуваті риси.
— Але, — Мідатов підняв руку, — думаючи про майбутнє, не забуваймо минулого. Ньютон колись казав, що ми стоїмо на плечах своїх попередників. Ми, рабіологи, стоїмо на плечах такого гіганта, яким був Пастер. Доктор Шар'є у своїй блискучій доповіді нагадав нам це, нагадав про історичну роль Франції у боротьбі зі сказом. Ми вдячні Франції за те, що вона гостинно приймала таких наших видатних учених, як Мечников та Гамалія, щедро ділилася своїми науковими і технічними здобутками, сприяла поширенню пастерівської вакцини у всьому світі. Я сподіваюся, що ці добрі традиції нашої дружби і співробітництва будуть продовжені й розвинені. Плідні наслідки симпозіуму свідчать про це. Від імені всіх присутніх хочу висловити сердечну вдячність доктору Жану-Клоду Шар'є, фірмі Шар'є, всім французьким колегам, які доклали стільки зусиль для блискучої організації нашої зустрічі!
Під оплески і спалахи імпульсних ламп Мідатов потиснув руку Шар'є. Той щось сказав Маші, яка, скинувши з плечей палантин, стала поруч з главою фірми. Жадан уже знав, що не все так безхмарно в житті старого Шар'є, який, попрацювавши трохи після закінчення Паризького університету в лабораторії свого батька, заснував невеличке бактеріологічне підприємство, на якому спочатку виробляв протидифтерійну сироватку. Наприкінці сорокових років, під час післявоєнного економічного буму, це напівкустарне підприємство швидко набрало сили, перетворившись у великий, обладнаний за останнім словом техніки потужний центр з виробництва бактерійних та вірусних препаратів для медицини й ветеринарії; фірма Шар'є відкрила свої філії в десятках країн, захопивши ринки Латинської Америки, Африки, ряду країн Азії. Шар'є орудував мільярдним капіталом, але його конкуренти — американські та японські транснаціональні корпорації з виробництва фармакологічних та біологічних препаратів — теж не спали, ведучи жорстоку конкурентну боротьбу проти Шар'є. Останніми роками він підупав на здоров'ї, все важче давалося йому життя й виснажлива гонитва за прибутками; син Шар'є — теж лікар-вірусолог — не дуже переймався справами фірми, бо захоплювався кінематографом і вже зняв на батькові гроші кілька фільмів; це тішило батьківське серце Жана-Клода, але дратувало раду директорів, яких непокоїла думка про майбутнє фірми, коли старший Шар'є закінчить свої земні суєтні справи. А перед самим від'їздом Жана-Клода Шар'є до Москви сталося справжнє нещастя: якась зграя чи то політичних терористів, чи просто звичайних гангстерів викрала улюбленого єдиного внука Шар'є — чотирнадцятирічного Мішеля-Жана Шар'є, — вимагаючи мільйонного викупу. Про все це у перерві одного із засідань розповіла Жаданові перекладачка Маша, яка, здається, любила старого Шар'є трохи більше, ніж вимагається від рядової співробітниці фірми, й дуже співчувала своєму шефові.