Зазирнув в окуляр.

Побачив безнадійно чорне небо. Це видовище породило в душі Жадана зяючу порожнечу величі, нудоти й пустки. Ніякої наднової не побачив. І тоді він зрозумів, що зазирати треба не в небо, що не в чорній байдужості космосу треба шукати порятунку: треба спрямувати телескоп на землю, щоб поглянути в обличчя людей, тих, кого зустрів за цей час у дивних своїх блуканнях. Так і зробив.

— Що ви робите? — скрикнув з відчаєм Астрофізик, намагаючись перешкодити Жаданові, але той його не слухав. Тепер телескоп вів своє холодне оптичне око по млі, вихоплюючи з осіннього мороку чиїсь освітлені прожекторами обличчя — чоловіків і жінок, дітей і старих, обличчя, осяяні світлом любові чи обпалені вогнем ненависті; жодного знайомого обличчя не побачив Жадан; як очі на картинах Чорнодуба, ці чужі люди пильно вдивлялися в Жадана, чекали від нього відповідей і рішень, але він ще не знав, що вдіяти, що сказати цим людям.

Астрофізик зник, телескопа теж не стало, Жадан знову опинився сам у тісному будиночку на Батиєвій горі, й почуття смертельної небезпеки охопило його, так наче він потрапив у пастку; так воно й було, бо побачив, як по туманних схилах Батиєвої гори й Протасового яру повзуть до будиночка якісь темні потвори: вовки, собаки чи лисиці — важко було сказати; знав, що йдуть сюди, щоб його роздерти. Ці невиразні спочатку плями збільшувалися, йому здалося, що вже чує їхнє гаряче дихання, їхнє пожадливе скавучання ненависті. Відчай самотності й безсилля охопив його.

Жадан вибіг у двір, у старий садок, що давно вже не плодоносив, ще з тих часів, коли стояв тут будиночок земського лікаря, садок, який треба вирубати й посадити тут молоді дерева. А скажені хижаки все рвалися у двір, і слина лилася з їхніх пащ — ось-ось вони кинуться на беззахисного Жадана, в якого серце боліло від страху й зневіри, але в останню мить поруч з ним опинився Роман Поплавський, з лицем гарним і цілим, не понівеченим вовчицею. В руках у нього був автомат.

— Сідай у вертоліт! — крикнув Поплавський.

— А ти?

— Слухай, що тобі кажу. Я буду прикривати тебе. Чуєш? Виконуй наказ.

Поплавський дав чергу по хижаках. Кілька великих звірів упало, б'ючись у конвульсіях.

Жадан побачив перед собою невідомий літальний апарат. Скочив у порожнє місце пілота, схопився за штурвал, й апарат злетів у небо. Це був апарат якоїсь дивної конструкції, схожий на вертоліт, тільки без гуркоту й вібрації, з плавними рухами й стрімкими, майже не відчутними змінами курсу. Важко дихаючи, ще не вірячи в те, що врятувався, Жадан полетів низько над землею, на висоті метрів п'ятдесяти. Спочатку йому здалося, що це Київ, побачений з висоти Черепанової гори, тільки не зимовий, а весь у квітах і будинках якоїсь дивної архітектури — невисоких, відкритих сонцю і деревам. Потім зрозумів, що це не Київ, а земля, яку він любить, яку він ніколи не зрадить і яка завжди йому залишатиметься вірна, земля, що буяє весною, заквітчана білим і рожевим цвітом дерев: вишень, абрикосів і яблунь, сповнена пахощами квітів, яскравими зеленими барвами озимини, залита сонцем, і земля ця увібрала в себе і київські пагорби, і береги, на яких стоїть Стара Митниця, і яри в Івашківцях, і чернігівські й сумські дикі ліси, і гарячі, запилюжені херсонські баштани, і степ під Ворошиловградом — далекі курні терикони на обрії й закучерявлені дубками вибалки, і кримські розпечені кам'янисті гори, в яких не знайдеш ковтка води, і холодні потічки на полонинах Карпат, в яких дзюркотить жива вода, що мертвого може воскресити, і виноградники під Ужгородом — це все його земля, яку він виїздив, сходив уздовж і впоперек, рятуючи від скажених звірів. І на землі цій він спізнав не примарні, а справжні пристрасті, не маленькі, а великі перемоги, не дрібні, а тяжкі й невідшкодовані поразки, тобто все те, що належить спізнати за життя людині, перш ніж померти й піти в цю рідну землю назавжди.

Спокій і злагода увійшли в його серце: він зробить усе, щоб люті звірі не прийшли на цю квітучу землю, хоча знає, як нелегко буде це зробити. Поплавський не дасть забути.

Жадан раптом відчув, що летить не сам, що ззаду, зовсім близько у кріслі штурмана і радиста сидять ще двоє: жінка і дитина, тільки він не знав — хлопчик це чи дівчинка. Він не бачив їхніх облич, лише відчував, що це рідні йому люди, найближчі, що вони його люблять і що він любить їх над усе. Знав, що вони усміхаються, бо цей тихий лет низько над квітучою землею сповнює їх щастям, і ще міцніше стиснув штурвал, згадуючи розповіді дядька Антона про те, що доля льотчика в його руках, в його пілотському вмінні. Жадан почув, ніби хтось шепоче йому на вухо:

— Твоя доля в твоїх руках. Це машина часу і простору, вона полетить, куди ти тільки схочеш. Ти можеш повернути в минуле, в дев'ятнадцяте століття, піти працювати в лабораторії Пастера і Левковича, все залежить від твого бажання.

Однак Жадан уперто летів уперед, тільки вперед, з гіркотою відмовляючись від давніх своїх ілюзій. Уявив, які жахливі муки чекали б його в дев'ятнадцятому столітті, коли б, живучи в тому уповільненому часі, він знав про наближення грізних подій віку двадцятого, знав і попереджував би всіх, але ніхто йому не повірив би, вважаючи за божевільного.

Так утрьох летіли вони вперед, до того незвіданого, Невідомого й Вічного, що стоїть перед кожним з нас, ваблячи до себе й лякаючи.

«…Треба підкреслити, що органи охорони здоров'я УРСР досягли значних успіхів у профілактиці сказу. Захворюваність людей на Україні мінімальна — трапляються лише поодинокі випадки гідрофобії. Так, порівняно з 1951 роком — роком найвищої захворюваності — кількість випадків зменшилась у 92,6 раза. Якщо кількість захворювань людей у 1971–1975 рр. прийняти за 100 %, то в 1976–1980 рр. вона становила 50,1 %, а в 1981–1985 рр. — 23,3 %.

Внаслідок різкого зменшення кількості випадків захворювання людей економічні збитки зменшились на 3,8 млн. карбованців.

На нашу думку, проблему сказу слід оцінювати не лише поразками — тобто кількістю людей, що загинули від сказу. Слід враховувати кількість життів, врятованих медичною службою республіки від цієї смертельної інфекції. За останні 10 років приблизно 15–20 тисяч осіб наражалися на реальний ризик захворювання. Є всі підстави вважати, що люди ці були врятовані внаслідок своєчасного і якісно проведеного антирабічного лікування.

Цей факт, одначе, не дає підстав до заспокоєння, бо нашою метою є тільки повний захист людини від захворювання на сказ, повна і остаточна ліквідація всіх випадків смерті від цієї особливо небезпечної інфекції».

1986 р.