Навіть тінь самовдоволення не пробігла по незворушному обличчю Мідатова, тільки очі заблищали весело й молодо, як у досвідченого бійця перед боєм.
— І якщо ми в них купимо хоч одну ампулу вакцини, назавтра — можете в цьому не сумніватись — в усіх їхніх рекламних проспектах буде написано, що вакцина Шар'є застосовується в ста десяти країнах, в тому числі в Сполучених Штатах і Радянському Союзі. Відчуваєте? Паритет супердержав у галузі застосування вакцини Шар'є проти сказу. Звучить! Крім того, вони сподіваються на деяких наших невігласів, які, замість того щоб розвивати виробництво вакцини Мідатова, можуть закупити французьку технологію. Фабрику з виробництва вакцини проти ящуру ми вже закупили в Шар'є. Всяке може бути…
— А як справи з вашою концентрованою вакциною? В нас кінчаються запаси, а в області вимагають.
На основі своєї «тканинної» вакцини Мідатов створив ще більш удосконалену вакцину найновішого покоління: тільки в двох країнах, крім нашої, у США і Франції, Новак і Шар'є вели експерименти з препаратом такого типу, але Мідатов хотів їх знову випередити з впровадженням у практику. Невелику кількість концентрованої вакцини він виділив Жаданові для перевірки на Україні.
— На жаль, дуже погано, — зітхнув Мідатов, пригладжуючи обома руками сиве волосся. Жадан ще пам'ятав той час, коли воно було чорне й лискуче. — Це технологічно дуже складна вакцина, вона потребує найчистіших реактивів і скла. Наше вітчизняне скло не годиться, в ньому є кислі домішки, віруси гинуть. А американці наклали на своє лабораторне скло ембарго. Наче це стратегічний матеріал. Крім того, потрібні ультрацентрифуги. Я хочу домовитись з французами. Так що на промислове виробництво найближчим часом не сподівайтесь. Дам вам доз п'ятсот-шістсот, не більше.
— Шкода. Це прекрасна вакцина. — Жадан витягнув свою доповідь, яку мав виголосити завтра, дав її Мідатову. — Ми переконані, що за нею майбутнє. Подивіться результати. Жодного ускладнення, високі титри вірус-нейтралізуючих антитіл.
— Що за випадок був недавно у Кротової? — запитав Мідатов.
— Пізнє введення гамма-глобуліну. Короткий інкубаційний період.
— Яку вакцину застосовували?
— Вашу.
— Дехто з моїх друзів, — з притиском на слові «друзів» сказав Мідатов, — у міністерстві й комітеті вакцин і сироваток зчинив навколо цього випадку великий галас. Діагноз підтвердився?
— Так. Виділили вірус, зараз вивчаємо, — відповів Жадан.
— Справа ось у чому, — знову на якусь мить задумався Мідатов. — Ці «друзі» хочуть скористатися з цього випадку і заборонити випробування моєї вакцини.
— Це неподобство! — обурився Жадан. — Вакцина чиста, ніякого відношення вона не має…
— Я вас дуже прошу надіслати мені всі матеріали, пов'язані з цим випадком… забув, як його прізвище…
— Чорнодуб.
— Так. Чорнодуб. І якщо треба буде, прошу вас, Євгене Петровичу, приїхати на засідання комітету вакцин і сироваток, захистити мою вакцину. — Він засміявся раптово і різко. — Весь світ її визнає, а тут, у своєму отечестві, доводиться виправдовуватись…
— Про що мова, Абдурахмане Карімовичу. Звичайно, приїду. Тільки дайте знати.
— А що чути з гамма-глобуліном? — поцікавився Мідатов.
— Ви читали повість Дудінцева «Не хлібом єдиним?»
— Читав.
— Вона написана тридцять років тому, але таке враження, що ніщо не змінилося. Винахідники нікому не потрібні. З великими труднощами я нашкрябав десять донорів. Це ж крапля в морі!
— Я думаю ось що, — повільно мовив Мідатов, уважно переглядаючи доповідь Жадана. — Мене недавно викликали до одного надзвичайно впливового діяча…
Він назвав прізвище.
— Ого! — свиснув Жадан. — Нічого собі.
— Його внука вкусила лисиця. Це було на дачі в Підмосков'ї. Якийсь ідіот приніс з лісу хвору лисицю. Ну й почали бавитись. Я призначив лікування. Так от, це дуже розумна і симпатична людина, він розпитував мене про наші справи. Я хочу звернутися до нього з доповідною запискою і викласти всі проблеми, що хвилюють нас, рабіологів. У тому числі розказати і про становище з людським гамма-глобуліном.
— Було б дуже добре, — погодився Жадан. — А як ваші «друзі» з міністерства на це подивляться?
— А, — зневажливо махнув рукою Мідатов, — вони звикли до мене. Я завжди для них буду «анфан терібль» — жахливе дитя.
Мідатов показав Жаданові свіжі американські публікації, серед яких особливу увагу привернула оглядова стаття Новака про сучасні проблеми діагностики сказу й боротьби з ним. Жадан одразу ж заходився виписувати цікаві місця; він досить вільно перекладав з англійської; розмовляв набагато гірше — не мав практики. Мідатов у цей час робив виписки з доповіді Жадана, беручи ті дані, які свідчили про високу ефективність нової вакцини. Про роботу з метафеном Жадан ще ніде не згадував: це не дозволялося патентно-ліцензійним відділом. Мідатову теж не сказав нічого. Ще рано говорити про це. Треба чекати.
Під час перерви вони пішли пообідати до інститутської їдальні. Відчувалося, що харчовики гідно підготувалися до міжнародного симпозіуму: був великий вибір смачних і недорогих страв, свіжі овочі, шинка, замість коричнювато-липкої, солодкої рідини, що величалася кавою, можна було замовити справжню чорну каву. Правда, бутербродів з баликом та чорною і червоною ікрою ще не було: це багатство берегли на завтра.
Потім Мідатов запросив Жадана на традиційну післяобідню прогулянку по лісу. Жаданові ці місця дуже подобались узимку: ніякої київської гнилої сирості, безсніжжя, перепадів температури. Справжня російська зима, чистий, сліпучо-неторканий сніг, а берізки пахли морозом і молодістю.
— Абдурахмане Карімовичу, — затинаючись, почав Жадан не дуже приємну для себе розмову, — як ви знаєте, я вже завершую дисертацію…
— Все гаразд?
— Все. Але… але треба думати про всі формальності: захист, відзив провідного інституту, опоненти. Хотів вас спитати — чи ви б не погодились в якій завгодно зручній для вас формі взяти в цьому участь? Адже ви провідний спеціаліст, всесоюзний бог, і ваше слово мало б велике значення для…
— Боюся, що я нічим не зможу допомогти, — повільно мовив, наче в такт своєї нешвидкої ходи» Мідатов.
Кольке почуття пройняло Жадана, занило десь під грудьми — одразу дала знати про себе виразка. Він пошкодував, що завів цю розмову.
— І на це є кілька причин, — вів далі Мідатов. — Перша. Я не погоджуюся з рядом положень вашої дисертації. Зокрема, ви не прийняли моєї теорії концентричного поширення спалаху сказу в Європі з одного центру…
— Але ж усі факти свідчать проти вашої теорії, — перебив його Жадан. — Якби ваша теорія була правильна і швидкість поширення спалаху дорівнювала сорока кілометрам на рік, сказ лисиць прийшов би на Україну через тридцять шість років, а не одразу ж після війни. Було кілька самостійних центрів зародження спалаху в Європі і в нашій країні, це очевидно.
Однак Мідатов ніяк не відреагував на цю Жаданову тираду, що свідчила про наївність майбутнього доктора наук, який гадав, що Мідатов так легко може відмовитись від своєї теорії, яку сповідував і поширював уже добрих два десятки років. Вони йшли по міцній, наїждженій лижні, яка добре їх тримала, й тому вони не провалювались.
— Крім того, — додав Мідатов, — я не вірю в те, що європейські летючі миші можуть поширювати сказ. Це дуже відповідальна заява. Ви мені й досі не передали того вірусу, що нібито був виділений з мозку людини, зараженої летючою мишею.
Зробив наголос на слові «нібито».
Штам «Лужкова» вивчала Гаркуша. Вона категорично відмовилася віддати цей штам Мідатову, хоч як його шанувала: хотіла сама докладно вивчити всі його властивості; очевидно, їхня публікація з цього питання роздратувала Мідатова, і тепер він пригадав це Жаданові. Той промовчав, згадавши, скільки разів гризся з Гаркушею, наполягаючи передати штам Мідатову й опублікувати статтю разом з ним. Нормально, подумав Жадан. Так мені й треба.
— По-друге, — сказав Мідатов, не повертаючись до Жадана, а дивлячись просто перед себе, — в мене зараз дуже погані стосунки з більшістю московських вірусологів. Моя участь у вашій дисертації може тільки зашкодити вам. Моє прізвище їх розлютить, і вони накоять вам капостей. Можуть навіть завалити через ВАК. Мідатов діє на них, як червона шматина на бугая.
