Їх у нас взагалі мало — справжніх учених, а особливо лікарів, і зокрема патологів, бактеріологів, епідеміологів, — і так важко для країни, для всього нашого великого Союзу втрачати, особливо тепер, випробуваних вождів, славних учителів, в яких учився і в яких навчився б ще ряд поколінь.

Тіло людини ще таке немічне, а боротьба з нашими невидимими ворогами — мікробами й хворобами, що завжди підстерігають нас, — ще настільки важка, що кожна така смерть є непоправним ударом для науки і радянської медицини. Ця смерть ще й ще раз, як затоплений дзвін, закликає нас нарешті, втілити в життя кинуті нами гасла.

Ми знову повторюємо заклик: охороняйте життя старих учених, які ще працюють, захищайте їхнє здоров'я, їхній відпочинок, їхній спокій, збережіть їх для подальшої роботи на благо нашої Батьківщини».

Жадан зрозумів: Левкович так і не встиг відіслати свого листа Затонському.

Рипнули двері. Жадан злякано озирнувся. У дверях стояла мати в довгій нічній сорочці, така сива і старенька, що серце йому стислося від жалості.

— Чому ти не спиш, Женю? — з докором спитала мати. — Бачу — в тебе світло. Думаю — не дай боже, щось сталося…

— Нічого, мамо. Я зараз. Завтра висплюся. Неділя…

— Подивись, на кого ти схожий, — сумно похитала головою мати. — І хто видумав оті дисертації?

Вона тихо причинила двері. Жадан подумав, що в складанні некролога, мабуть, брав участь Брага — молодий, рожевощокий, кров з молоком нарубок з непокірною гривою рудого волосся, яке навіть на старості, посивівши, залишалося міцним і густим, як степові трави; уявив собі Брагу тих років — як ходив він у вишиваній сорочці навипуск, підперезаній вузьким кавказьким ремінцем, у білих полотняних штанях і білих парусинових напівчеревиках, які треба було щодня білити зубним порошком. Відігнав думку про авторство Браги: жодного з цих високих і сумних слів він не зміг би написати, навіть якби й хотів, бо впродовж його життя всі наукові статті і всі виступи на з'їздах і конференціях за нього писали інші.

III

Брага.

Сімнадцять років тому, одразу після закінчення медичного інституту, Жадан прийшов працювати в лабораторію, якою керувала ця людина. І донедавна, до виходу Браги на пенсію, втаємничувався у всі особливості життєвого і наукового стилю свого завідувача. На відміну від академіка Верхратського, Василя Панасовича Брагу не поважали, але боялися в інституті — існувала тут зворотна пропорційна залежність. Верхратського всі поважали, але ставилися без належного його посаді страху господнього, несерйозно, бо знали, що ніяких капостей старий не скоїть, навіть якщо тяжко проштрафишся. Лібералізм Верхратського був притчею во язицех. Гнилий лібералізм, як підкреслював Брага. Почуттями такого роду, як лібералізм, та ще й гнилий, Брага не страждав ніколи. Навіть директори інституту — м'якотілий, але не зовсім простий Білан, а згодом і енергійний, з розгалуженими зв'язками серед впливових людей Лук'янов — вважали за краще не заводитися з нестриманим корифеєм епідеміології, навіть Верхратський, який — і це знали всі — зневажав Брагу, лише гидливо кривився, слухаючи його гучні промови, присвячені черговим актуальним питанням — неактуальних проблем Брага не визнавав, він цікавився тільки тим, на що його націлювали найновіші накази і постанови. Як тільки з'являлися нові надихаючі директиви, Брага, забувши про попередні, одразу ж зі своєю дивовижною і невичерпною енергією — за цю якість його завжди ставили в приклад молодим — брався за їхнє наукове обгрунтування, доведення їхньої вищої доцільності. Повертаючись з різних наукових конференцій, де, звичайно, висловлювалися часто протилежні погляди, де велася боротьба різних наукових шкіл, що обстоювали свої теорії, Брага у дивовижний спосіб спрощував усі суперечності, виносячи якусь єдину, просту і ясну думку, дотримуватись якої вимагав від своїх співробітників. Жадан довго не міг зрозуміти механізму цього спрощення, аж поки не поїхав одного разу з Брагою на всесоюзну конференцію з питань природної вогнищевості інфекцій в Омську. Там, як і завжди, кипіли пристрасті, велися дискусії, але не це запало в душу Бразі: тільки поява на трибуні заступника міністра охорони здоров'я заволоділа його увагою; витягнувши блокнот і ручку, Брага не просто слухав, а, здавалося, всім єством своїм поглинав виступ представника вищих інстанцій, старанно занотовуючи його вказівні думки, його офіційні настанови. І хоча у виступі заступника міністра містилося багато неясних місць, щодо яких у науці не було ще узгодженої думки, і можна було помітити певні суперечності, проте Брага, повернувшись до Києва, гучно оголосив ряд питань остаточно вирішеними й такими, що не підлягають дискусії, а вимагають лише беззаперечного виконання — тільки тому, що так сказав заступник міністра. Скільки разів за своє довге життя Брага міняв наукові погляди? Неможливо на це відповісти точно, як неможливо підрахувати кількість наказів та інструкцій, що безперервно змінювали одне одного.

Ті, хто знав Брагу віддавна, казали, що колись, у давні часи, Брага геть не був схожий на професора: свідомо чи несвідомо вдягався по-простацьки, підкреслено демократично, щоб, боронь боже, не відрізнятись від інших. Десятиліттями ходив у зеленому френчі, у галіфе й чоботях, лише після війни змінивши їх на цивільні штани. Згодом довелося розпрощатися і з френчем. Казали, що замолоду був дуже негарний, непоказний, рудий і коноплястий, і всюди, почухуючи голову, любив підкреслювати, що він людина з народу, майже від плуга, мовляв, наука — не таке вже й хитре діло, не треба кінчати класичні гімназії, студіювати латинську і грецьку мови, мертві й нікому не потрібні, щоб стати справжнім ученим; треба лише мати здоровий глузд, практичну тямущість і ніколи не злітати у стратосферні безкисневі висоти абстрактних теорій, а завжди триматися землі — цілком зрозумілих, конкретних справ, чітко окреслених наказами керівних органів охорони здоров'я. Таку науку називав народною (наче вчення Ейнштейна чи теорія Мечникова були антинародними) — на цьому стояв усе своє життя, аж доки з превеликими труднощами Лук'янову не вдалося виперти Брагу на пенсію, залишивши, правда, на посаді консультанта з оплатою половини ставки старшого наукового співробітника.

Нічого рудого і простацького Жадан уже не застав, прийшовши в інститут. Навпаки, всі, хто працював з Брагою, одностайно твердили, що з професором, заслуженим діячем науки, завідуючим лабораторією особливо небезпечних інфекцій Брагою Василем Панасовичем чим далі, тим виразніше відбуваються позитивні зміни: рудий парубоцький чуб й кущуваті брови почали сивіти, що одразу ж надало зовнішньому вигляду Браги якоїсь поважної, всевідаючої мудрості. Щоправда, розповідали, що певний час, не розуміючи переваги сивизни, фарбував волосся хною, але після того, як академік Верхратський ядуче спитав його про походження такого вогненного кольору волосся, Брага припинив це марудне діло. І, о диво! За місяць він перетворився на глибокодумного патріарха. Вдягатися теж став на рівні зрослих вимог — замість кепки надів капелюх, навчився сяк-так зав'язувати краватку, правда, вузли виходили якісь криві, не те що в професора Осадчого — суперника Браги по кар'єрі й багатьох рисах характеру. Але енергія, вибуховий темперамент, грубуваті жарти й безперестанні зміни настрою залишилися ті ж самі. Товстий живіт і задишка не заважали Бразі жваво бігати на гору, де стояв інститут, їздити в численні відрядження (знаючи його вдачу й боячись неприємностей, місцеві лікарі щедро частували Василя Панасовича різними пундиками, не кажучи вже про хмільні напої), а після повернення влаштовувати розноси своїм співробітникам, серед яких особлива неприязнь припала Жадану.

Брага не злюбив його з перших днів їхнього знайомства. Чи то борода молодого співробітника не сподобалася завідуючому (тоді якраз велась боротьба зі стилягами, і Брага, звісно, не міг стояти обіч цієї актуальної загальної справи), чи мовчазність, небалакучість Жадана викликали роздратування, чи ще якась невідома причина — факт залишається фактом. Час од часу огрядний, низенький Брага кульовою блискавкою влітав до кімнати, де сидів Жадан (тоді він ще перебував у загальній кімнаті з кількома співробітниками), і жбурляв йому якісь папери, вигукуючи погрози про наближення переобрання наукових співробітників, висуваючи сміховинні обвинувачення, вигадуючи неіснуючі скарги на Жадана буцімто з боку практичних лікарів Вінницької чи Чернігівської областей. Розрядившись на Жаданові, через годину Брага, наче й не було нічого, приходив до їхньої кімнати й починав розповідати якийсь анекдот, чи нехитру бувальщину, чи історію, привезену з рідного села на Полтавщині; Брагу обрали почесним громадянином села, його портрет і вишивана сорочка його молодості виставлялися в місцевому музеї — Василь Панасович на запрошення місцевих слідопитів часто їздив до свого села, розповідав різні повчальні епізоди з життя й самовідданої боротьби з денікінцями, куркульнею, з довоєнними і повоєнними епідеміями. З Брагою відбувалося те, що подеколи трапляється з якимись екзотичними тимчасовими грішми: спочатку вони нічого не варті й валяються в необмеженій кількості, але згодом, зникнувши під тиском часу і грошових реформ, ці паперові знаки раптом набувають цінності в нумізматів, стають окрасою різних колекцій. Особливо дратувало Брагу небажання Жадана одразу ж покаятись у нескоєних злочинах, як це вимагалося за ритуалом тих років, злостили вперті відмови поголити бороду, його знання англійської мови і схильність до глибокодумних теорій походження вірусів, в яких Брага нічого не розумів, бо формувався в ту епоху, коли вірусів ще ніхто не бачив, генетики ніхто не вчив, лише всі засуджували, ніяких диявольських надскладних субмолекулярних рівнів не відали — все було просте й зрозуміле, ще не заплутане вкрай цими молодими бороданями-скептиками, іронічними й загадковими ерудитами, які з'явилися невідь-звідки, наче знову закінчували вони класичні гімназії, як колись Левкович і його ровесники. Жадан з холодним і бридливим почуттям ставився до спалахів свого шефа, чим ще більше розпалював його неприязнь до себе. Нарешті Жаданові остобісіло це все, і він кинув Бразі заяву про звільнення, бо вже бачити не міг цю товсту пику із задертим догори носом і хитрими очима, які весь час наче підморгували, наче давали якийсь таємний знак тому, на кого кричав Брага, не брати всі його лайки й звинувачення до серця, бо людина він проста, покричить-покричить, розрядиться — і вщухне. Жадана так і охрестили в лабораторії — громовідводом.