Кучерявий сидів за суміжним столом, готував розчин тіопенталу для наркотизування лисиць. Щодо цього Жадан теж сперечався з Гаркушею, яка наполягала на тому, щоб обов'язково робити наркоз — безпечніше й надійніше можна провести зараження, — а він казав, що не треба, бо це може вплинути на результати досліду, адже у природних умовах зараження не відбувається в наркотичному стані, а навпаки — в умовах граничного збудження, стресу. Нарешті Жадан не витримав, махнув рукою й пішов до свого знайомого Борі Голуба, який працював у кардіологічній клініці професора Костюка, й той дістав йому кілька ампул тіопенталу.

Тепер, коли його звільнили від неприємної роботи з вірусом, Кучерявий знову набув умиротвореного вигляду. Не можна було сказати, що він геть нічого не робив у лабораторії; вряди-годи цього вродженого неробу, розбещеного батьками, школою, медичним інститутом, аспірантурою, яку він так і не скінчив, і поблажливими колегами, котрі не хотіли з цим знавцем усіх інститутських новин і таємниць заводитись, Гаркуша все ж таки примушувала сісти за настільний бокс чи вдягти на себе прозору маску й попрацювати; правда, Жадан висловлював побоювання, що маска лусне під натиском пики Кучерявого; відсапуючись і вкриваючись потом, Кучерявий з сонливою повільністю та обережністю брався за інструментарій, робив довгі перепочинкові паузи, при першій же нагоді влаштовував півгодинні перекури, а найчастіше скидав усю роботу на лаборантку Тамару, зникав десь надовго, чекаючи, поки вщухнуть пристрасті, пов'язані з його втечею. Побувавши в одній аспірантурі й трьох науково-дослідних інститутах, Кучерявий так і не спромігся написати бодай елементарну кандидатську дисертацію, хоча за поважністю й схильністю до теоретизування він перевершував багатьох докторів наук; ходив бездоганно вдягнений у солідні костюми зі старанно дібраними під їхній колір краватками, носив солідні сірі капелюхи й темні плащі, а не так, як Жадан — якісь там зелені, напівармійські бушлати з каптурами чи легковажні спортивні куртки, і той, хто не знав Кучерявого, зустрічаючи його в коридорі інституту, був переконаний у тому, що перед ним видатний учений, молодий талановитий професор, який гідно представляє вітчизняну науку на всіх форумах світу.

З приємністю дивлячись на Гаркушу й Жадана, які мовчки напружено працювали, Кучерявий почав теоретизувати про можливу імунодепресивну^[6] дію тіопенталу, на що Гаркуша наказала йому прокип'ятити голки до шприців, хоч знала, що голки вже давно готові.

Нарешті вони пішли до кімнати, де сиділи лисиці. Тварини, наче зрозумівши, що ці страшні двоногі білі постаті з блискучими мордами й жовтими гумовими лапами, з непримиренно-ворожим запахом принесли з собою щось лихе, почали кидатися в клітках, а самотня молода лисичка куснула грати, відчувши гіркий безкровний смак холодного заліза. Кожна клітка була перегороджена спеціальним рухомим щитом, який давав змогу, притиснувши до ґрат, знерухомити лисицю.

— Ви притискаєте лисицю, — Жадан вручив Кучерявому й Гаркуші по довгій залізній кочерзі з рогулькою на кінці, — а я вводитиму тіопентал.

Почали з самотньої лисички, яка несподівано виявилася дуже сильною й довго пручалася, доки він спромігся ввести їй наркотизуючу речовину. Стали чекати, коли подіє тіопентал. Почалася стадія збудження, лисиця забігала по клітці, наче хотіла спіймати свій хвіст. Все це тривало дуже довго, Кучерявий викурив дві сигарети й висунув кілька нових теорій, а лисиця й не думала спати, розпалюючись, навпаки, чимдужче; почала завивати щось задушевне й уривчасте, наполохавши інших своїх товаришів по неволі.

— Будемо заражати без наркозу, — вирішив Жадан, якому вже остобісіла вся ця морока. — Бо ми так і до ночі не впораємось.

Гаркуша сердито промовчала, бо, як людина вперта, не любила відступати від власних намірів, не вміла швидко пристосовуватись до нових обставин. Але й не стала заперечувати. Взялися за другу лисицю, яку вирішили заразити штамом «Чорнодуб». Гаркуша й Кучерявий гримнули кочергами й притиснули хижака до ґрат. Жадан швидко схопив задню лапу й витягнув назовні; вже був протер шерсть ватою, вмоченою у воду (спиртом не хотів, щоб випадково не знешкодити вірус), й підніс до лапи шприц з білястою вірусною емульсією, як раптом лисиця вивернулась у неймовірному стрибку, кігтями подряпавши гумову рукавичку Жадана, й замість лапи перед собою він побачив вишкірену морду розлюченого звіра. Він різко рвонув руку, ледве не вколовши себе шприцевою голкою. Це Кучерявий послабив тиск своєї кочерги на щит, з чого одразу ж скористалася лисиця.

— Що ти робиш? — крикнув Жадан. — Не бачиш?

— Я ж казала вам, Євгене Петровичу, що треба дати наркоз, — злякано мовила Гаркуша. — Це вам не миші. У вас усе в порядку?

— Нормально. Порвала одну рукавичку, але друга ціла.

— От зараза, — сказав Кучерявий. — Тут треба іншу конструкцію клітки. Знаєш, як друкарський прес, на гвинтах…

— Тримай краще, теоретик, — наказав Жадан. — Ти снідав сьогодні? Сили немає, чи що?

— Я тримаю, але ж вона теж сильна, — важко дихаючи, сказав Кучерявий, який уявив себе на місці Жадана і вкрився рясним потом. — Якби знаття…

— Помовч! Притискай!

Жадан нарешті увіткнув шприц у задню лапу, відчувши, як входить голка в тугий, тренований бігом м'яз стегна й упирається в кістку. Притримуючи лівою рукою канюлю, щоб голка не зіскочила з носика шприца, ввів повільно вірусну емульсію, намагаючись не думати про те, що може статися, якщо лисиці вдасться знову вирватись. Йому здалося, що все це триває цілу вічність.

Нарешті витягнув голку й відпустив лапу.

— Все, — махнув рукою. Дивно, але, відчувши свободу, лисиця не кинулася бігати по клітці, а спокійно сіла й почала облизувати лапу.

«Мені теж треба зализувати свої рани, — подумав він. — Куди я поспішаю? Навіщо так ризикую? Що робив би, коли б увіткнув у палець шприц з високопатогенним вірусом? Заради чого все це? Невже заради престижного титулу «доктор медичних наук»? Чи варто? Ні. Просто в цій лабораторії, в цих вірусах і лисицях, в цьому всьому єдиний смисл мого існування. Тільки треба про це мовчати, бо засміють. Зараз подвижники не в моді. Та який я подвижник? Такий, як усі. Через дві години я почну рятувати цю лисицю. Введу метафен і гамма-глобулін. Я займаюся цим, бо мені цікаво. Розумієте? Ці-ка-во!» Йому вдалося, що він крикнув це комусь, хто стоїть обіч і сміється, ні, не сміється, а гидко хихикає: мовляв, дивіться, який розумний! Герой. Кидається на амбразуру грудьми. Хи-хи-хи… Блаженний…

Сів на круглу лабораторну табуретку, не відчувши навіть холоду її вистиглого залізного сидіння. Руки й ноги дрібно тремтіли, наче після важкої роботи. Треба було взяти в поміч Колю Дрозденка і Тамару, а не цього придурка. Надійніше було б. Але Тамара працює на овочевій базі, а Коля пішов до бібліотеки. Може, треба було попросити Ларису? Що вона робить? Після того мало бачились: Лариса оформляла дисертацію й, користуючись відсутністю завідуючого, майже не ходила в лабораторію. Зустрічаючись, обоє мовчали про те, тільки одного разу Лариса, всміхнувшись, провела рукою по його голові. Після цього доторку він чомусь відчув себе безнадійно самотнім.

— Дивіться, вона заснула, — оголосив Кучерявий.

І справді, молода лисичка, якій ввели тіопентал, солодко спала, лежачи на боці, поклавши морду на шматок свіжого м'яса, кинутого їй уранці Мальованою. Лисиці, мабуть, снилося далеке дитинство — затишна нора, вирита під старою сосною, запахи сирого піску, глиці і пташиного пір'я; а може, снилася матінка — як облизує їй морду своїм м'яким, ніжним язиком і як любов'ю світяться у темряві материні очі.

III

Повернулися, втомлені, з віварію пізно — десь близько четвертої. Кучерявий одразу ж втік у місто: по секрету сказав Жаданові, що йде до свого друга, директора ресторану, який йому обіцяв дістати червоної й чорної ікри на Новий рік. Кучерявий пропонував і Жадану взяти баночку-другу, але той відмовився, бо грошей не було. До зарплати залишалося три дні. А позичати в Кучерявого не хотів.