Мабуть, хотів сказати: «Голову морочите», — але стримався, тільки рукою махнув.

— Я не прокурор і не суддя, — мовив Жадан. — І не моя справа — визначати ступінь провини того чи того лікаря. Це справа адміністрації… Моя справа — назвати причину смерті.

Бадяк, який зіщулився, не скидаючи шкіряного пальта й волохатого мохерового шарфа, хоча в кабінеті було тепло, сказав, ні на кого не дивлячись:

— Я ні в чому не винний. Вакцину ми йому ввели. А всі ці ваші схеми — мені не указ. Так, бумажки. Я знаю, що цей ось товариш, — він пальцем ткнув у бік Жадана, — перевіряє вакцину Мідатова в нашій області. На будь-якому суді я заявлю, що винні ті, хто нав'язує нам нові, неперевірені препарати. Мовчати я не буду, так і знайте.

— Ми це розуміємо, — сказав Жадан. — І тому я вилучаю двісті восьму і двісті двадцять третю серії вакцини Мідатова, а також гамма-глобулін, що ви вводили Чорнодубу, і передаю все це на експертизу у Московський контрольний інститут імені Тарасевича. Вони визначать індекс імуногенності, й ми тоді побачимо, чи винна в чомусь вакцина. Вона випробовується зараз в дванадцяти областях Радянського Союзу і в НДР, і ще не було жодного випадку смерті тих, кого нею лікували.

Кротова теж вирішила не мовчати.

— Три місяці тому я була в лабораторії професора Мідатова, і там були французи, які порівнювали його вакцину з вакциною Шар'є. Вакцина Мідатова відповідає найвищим міжнародним вимогам.

Бадяк встав, з гуком відсунувши стілець, і пройшовся по кабінету. Чорні поли його шкіряного пальта розліталися, як вітрила.

— Ви мені лекцій тут не читайте! Я сам грамотний. Вже кілька ночей не сплю, тільки те й роблю, що вивчаю книжку вашого улюбленого професора Мідатова. «Профілактика сказу» — чули про таку? Він там пише, що у випадках таких укусів, як у Чорнодуба, бувають невдачі навіть при застосуванні всіх препаратів! Ви лікарі чи хто? Ви не бачили, як люди помирають від новокаїну чи після операції апендициту? Що ви мені весь час — Чорнодуб, Чорнодуб! Наче на ньому світ клином зійшовся! Я сотні людей врятував — ніякої подяки. Один помер — і починається!

Він підбив ногою стілець, законопатив його знову в ряд і сів, затуливши вуха руками, наче нічого більше не хотів чути. Потім підвів голову і втомлено сказав:

— Крім того, я радився з юристом. Ніде, ні в яких наказах немає мого прізвища як людини, що призначає антирабічну допомогу.

— Як нема? — обурилася Кротова. — Не брешіть, Бадяк. Ви всюди є.

— А так, немає. Я перевірив. І на ваших курсах я не був, Діно Михайлівно. Мене туди записали, але підпису мого нема. Гаврилюк була, а мене немає в списках. І тому за лікування Чорнодуба я юридично не відповідаю,

— Це правда? — спитала Кротова Огородника.

Годинник в руках Огородника двічі писнув. Той подавився уважно на циферблат, приклав чомусь годинник до вуха, але більше ніяких звуків той не подавав. Тоді головний лікар надів годинник на руку і похмуро подивився на Кротову:

— Не знаю. Я ще не перевіряв наказів. Але якщо з приводу кожної смерті ми почнемо судити хірургів, у нас хворих не буде кому лікувати. Бадяк — відмінний хірург, передовик соціалістичного змагання, бере активну участь у громадському житті. Тому нам треба не роздмухувати цю справу, а подумати разом, як зробити так, щоб вийти з неї з честю.

Огородник встав, даючи зрозуміти, що розмова скінчилася. Всі теж підвелися.

— Євгене Петровичу, — сказав Огородник, — прошу вас, залишіться на кілька слів. А ви, товариші, вільні.

Тепер, коли вони залишилися вдвох, Огородник не сів у своє масивне дубове крісло за столом, а вмостився навпроти Жадана на стільці для відвідувачів і скрушно похитав головою.

— Вибачте, Євгене Петровичу, зірвався. Не треба було мені той обід згадувати… Пробачте, будь ласка. — Жадан помітив, що в Огородника очі червоні від недосипання й поголений він погано — рудувата колька щетина, як лишай, проступала на підборідді й шиї. — Три години лише поспав, а зрання знову тяжке ножове поранення. Чоловік жінку вночі застукав з кимось. Я думав, що зараз ніхто ні до кого вже не ревнує, а бач… Всю спину їй посмугував… її вранці знайшли сусіди. Знекровлену.

— Виживе? — спитав Жадан.

— Думаю, що виживе. Правда, гемоторакс. Але молода. А він у колонію помарширує. Ось такі справи… Ви довго в нас ще будете?

— Сьогодні, мабуть, поїду.

— А може, залишитесь? Ви як, полювати любите?

— Ніколи цим не займався.

— Жаль. А то б поїхали, постріляли. Зараз на зайців почнеться, кабани тут є. Лазня є, потім погрітися можна. Бо знаєте, тиждень так покрутишся — тут і операції, і скарги, і будівництво, нехай йому, і диспансеризація, і комісії, і Куля ця, якби ви знали, Євгене Петровичу, така вредна баба… ну, просто життя не дає… Через неї я й зірвався… Так от, час від часу хочеться кинути все кудись-розкудись, піти собі з рушницею на природу, до Сувацького лісу, скажімо, посидіти біля вогнища з добрими людьми, те та се, послухати, що на світі білому робиться… Тут чудові місця для полювання: ліси, яри. Навіть вовки є. Як там Мартинюк, нічого?

Мартинюк був одним із заступників міністра охорони здоров'я. Жадан його погано знав, бо за санітарно-епідеміологічну службу відповідав інший заступник.

— Не знаю, — сказав Жадан.

— Це мій добрий товариш, ще з інституту, — пояснив Огородник. — Колись в одній кімнаті в гуртожитку жили, все спільне… А тепер велика людина. Але нічого, не зазнався. Нам допомагає. Оце недавно допоміг дістати німецьке обладнання для стоматологічної поліклініки… То, може, якось з тим Бадяком уладнаємо справу, га, Євгене Петровичу?

— Як ви собі це уявляєте?

— Ну, мені важко вам підказувати. Ви ж спеціаліст. Я розумію, що Бадяк винний. Але треба його пожаліти. В нього дружина — терапевт. Красуня була — очей не відведеш. І що ви думаєте? Якийсь незрозумілий поліартрит в неї почався. Деформація кульшових суглобів. Ходити не може. В інвалідському візку тепер їздить по квартирі. Він її на руках переносить, бо вона тоненька, легенька. Де він тільки з нею не був! У Москві, у найкращих наших світил. Нарешті йому сказали, що в Німецькій Демократичній Республіці є один професор, що робить унікальні операції: вставляє протезний кульшовий суглоб. Це все дуже дорого коштує, бо протези американські. Ну, взяли Бадяка на чергу, чекає тепер, коли зможе поїхати з дружиною до того професора. Уявляєте? Він хірург першої категорії. Буде скандал — доведеться категорію знімати, переводити на другу. А йому гроші, самі розумієте, як зараз потрібні. Крім того, він співак. Якби ви тільки почули, як співає гарно. Його вся область знає. Незабаром республіканський огляд самодіяльності, на нього покладають великі надії… Мені здається, Євгене Петровичу, треба по-людському зрозуміти… З ким не буває? Хіба ви ніколи не помилялися?

Жадан почав гризти нігті. Розумів, що це погана, некультурна, негігієнічна звичка, не личить без двох хвилин докторові наук робити це, тим паче в медичній установі, але не зміг стриматись.

— То як? — напосідав Огородник. — Я дуже вас прошу.

— Я не знаю, — глухо мовив Жадан. — Треба подумати.

— От і подумайте. А поки тут з вами хочуть проконсультуватися кілька наших співробітників. У зв'язку зі смертю Чорнодуба. Ті, що мали з ним контакт. Я піду у відділення, а вони сюди до вас зайдуть.

Огородник міцно потиснув йому руку. Перед цим високим, впевненим у собі, міцним чоловіком Жадан зовсім змалів і розгубився, відчуваючи, як Огородник в'яже його в якийсь темний вузол.

— Ще раз, ради бога, вибачте, Євгене Петровичу, за мою нетактовність. А Бадяка ми покараємо, ви не сумнівайтесь. Я негайно видам наказ, оголошу йому догану, а замість нього рабіологом призначу іншого хірурга. Тут у нас є одна жінка, Ліда Гаврилюк. Молода, розумна. Ви її зараз побачите. Наведемо порядок, не думайте. Дуже радий був з вами познайомитись.

Він вийшов, залишивши Жадана самого. Чути було, як він наказав секретарці негайно знайти тих, хто має проконсультуватися в товариша з Києва.