— Залиш мене тут, Мішелю. Зможеш знайти дорогу додому?
— Звісно.
— Тоді до наступного тижня.
Він цілує її в обидві щоки.
— До наступного тижня, Mamie.
Вона слухає, як він віддаляється. Коли його кроки затихають, їй залишаються тільки гудки машин, гуркіт трамваїв і швидка хода змерзлих пішоходів.
Подяка
Я вельми вдячний Американській академії в Римі, Комісії з мистецтва штату Айдахо, а також Меморіальному фондові Джона Саймона Ґуґґенгайма. Дякую Френсісові Жефару, який уперше привіз мене в Сен-Мало. Дякую Бінкі Урбану та Клер Рейнгіл за їхній ентузіазм і віру в мене. Особливе спасибі Нен Ґрегем, яка чекала десять років, а тоді віддала цій книжці своє серце, олівець і багато годин роботи.
Окрім цього, я в боргу перед книжками «І настало світло» Жака Люсерайна, «Капут» Курціо Малапарте, «Вільшаний король» Мішеля Турньє, «Ви, напевно, жартуєте, пане Фейнман!» Річарда Фейнмана («Він лагодить радіо силою думки!»); перед Кортом Конлі, що постійно надсилав мені старанно дібрані матеріали; перед першими читачами: Галом і Жаком Істманами, Метом Кросбі, Джесікою Сакс, Меган Твіді, Джоном Сільверменом, Стівом Смітом, Стефані Нелен, Крісом Дорром, Марком Дорром, Діком Дорром, Мішель Мурамбль, Карою Вотсон, Честоном Кнапом, Меґ Сторі та Емілі Форленд, а особливо перед своєю матір’ю, Мерилін Дорр, яка була моїм доктором Жефаром, моїм Жулем Верном.
Найбільше я вдячний Оуену та Генрі, які жили з цією книжкою все життя, і Шоні, без якої її не було б і на якій тримається все.
