— А чи варто займатися?

— Думаю, що варто. Навіть коли не пощастить експеримент з дельфінами, то будемо самі. Аквалангів тільки більше треба, у нас лише три.

— Витрати, витрати… І на дельфінів даремно розщедрилися.

— Шеф! Ми на них ані долара не витратили.

— Поясни, будь ласка.

— Провели одну операцію, бомбонули дельфінарій на Раї.

— Хвіст застряв?

— Чисто! Приїжджала поліція, ми їм акваторій табору показали — дивіться, шукайте. А про печеру ніхто не знає.

— Ну й що?

— Ви про що?

— Про дельфінів. Є від них користь, годівлю хоч виправдовують?

— Ще жодного разу їх не годували. Тут вистачає їь. і риби, і крабів, і лангустів, а біля виходу — і молюсків, Самі харч здобувають.

— Та-а-ак… Не подобається мені справа з дельфінами. Можете поставити під загрозу всю справу!

— Шеф, усе буде о'кей. Правда, без дресирувальника капризують. Він з ними займався на Раї, учив черпати породу на дні, виносити наверх. За моїм завданням… Успіхи були вже.

— Та-а-ак… І тут хвіст загруз, ще й дресирувальника вплутали. Зважте, Піт: коли щось трапиться, відповідаєте головою.

— Шеф, усе буде о'кей, от побачите. Дозвольте тільки взяти його в долю, щоб він і тут з дельфінами займався.

— Ти думаєш, про що говориш?

— Думаю, а як же.

— Думаєш, тільки не головою. А коли нічого не дасть забавка з дельфінами? Усі карти відкрили… цьому твоєму дресирувальнику.

— Це не мій, а дельфінячий… І я думаю все-таки головою. Якщо нічого не вийде з дельфінами, Судзір звідси не вийде живий.

— Це хто такий — Судзір?

— Той самий дресирувальник. А зараз він уже й господар дельфінарію. Крафт збанкрутував. Такі останні відомості.

Від такої новини Янг аж устав, забувши про все. Але спохватився і знову прилип до скелі — добре, що не глянули в його бік.

— Та-а-ак… Ну що ж — під твою відповідальність.

— То на який процент погоджуватися?

— Вирішуй сам. Я фінансую всю справу, мої п'ятдесят п'ять процентів видобутку. Твої десять, решта — всім іншим. Чим більше набереш людей, тим менше припаде на вас. От зі своїх сорока п'яти процентів можете кинути йому кістку.

— На голу кістку він не погодиться. А не запросити — надто багато він знає, про багато що здогадується. Нас тепер шість з вами, з ним буде сім. Якщо тільки нам з ним ділитися, а ви збоку, це буде несправедливо, шеф. Я ж турбуюся про спільні інтереси, про ваші доходи. Але чому ми самі повинні взяти на себе Судзіра? До вас потече річка, а до нас якісь струмочки, та й ті треба ділити. Шеф, поступіться трьома процентами зі своєї частки!

— Ані долара, Піте, я ж сказав. Мені не експерименти потрібні, а робота, робота… І зваж: мої видатки з кожним роком зростають, а доходи… А доходи поки що ні. Ось довелося цей брухт купити.

— Чому брухт? Добра ще посудина.

— Позавчорашній день. Через п'яті руки дістав… Їздив сам в Уест-Палм-Біч[22] зустрічався з шефом «Пері камбарин компані», торгував нову камбарин. Не докупитись! Теперішні малятка порівняно з цим і запас ходу мають у кілька разів більший, і глибину занурення більшу, і потужність акумуляторів, і швидкість. У мого 15–20 вузлів[23], а в нових — тридцять. Транспортувати їх можна на палубі інших суден, у десантному кораблі-доку. В наше малятко тільки два чоловіки можуть забратися, а в ті — по три. І люк у тих є спіднизу, можна просто на грунт виходити в аквалангах.

— А як ви цей «брухт» доставили сюди? Стільки тисяч кілометрів.

— Військові допомогли, до самого Біргусу приперли. Ну, а в межах архіпелагу своїм ходом плаваю. Обіцяли військові трохи модернізувати, наше малятко: двигун дизельний поставлять, генератор струму, лопаті гвинта замінять.

— Не за так же, не за добре слово?

— Звичайно ж! «Ти мені, я — тобі». Будемо ділитися з ними зібраною інформацією. Шкода, печера ця мала… А то можна було б і за неї поторгуватися з ними, поступитися потім.

— Вони і таку з радістю схоплять. Тут при бажанні можна добру схованку зробити: і на атомну зброю, і на хімічну, і на бактеріологічну.

— Досить про це. І кажани можуть підслухати.

«Кажани… — посміхнувся в цей час Янг. — А я? А ті двоє, що на плоту були? Чи від них вони не ховаються? Копошаться чогось на пляжі, і пліт там припалений…»

«PERRY CUBMARINE», не занурюючись і не розвертаючись, тихо посунувся по воді у бік крабового пляжу.

«Добра посудинка… — зітхнув Янг, заздрячи. — От якби мати такого підводного човника. Я б тоді… Тоді б я…» — а придумати, що він робив би на ньому, так і не міг. Занадто багато було бажань. Насамперед, звичайно, виплив би на ньому звідси. Мабуть, човну ті бульбашки зовсім не страшні. У нього корпус сталевий або з такого металу, що витримує під водою надзвичайний тиск. Що йому якісь там бульбашки! Але, поміркувавши, Янг прийшов до іншої думки. Не полізе човен у ті бульбашки — навіщо ризикувати такою дорогою річчю? Оператор з табору відключає заслону. Так і для аквалангістів робить. Знімуть у печері телефонну трубку, а з табору — «Хеллоу? Майкл біля апарата!» А вони йому: «Через хвилину відключай, ідемо на вихід». А може, використовують якийсь пароль? Ні, навряд, щоб… Оператор і так знає їхній голос, знає, хто в печері в дану мить знаходиться.

«От якби забрався в човен — і шмиг з ним… Ага, заберешся, а як вибратися? Цапнуть за шкірку і викинуть у морі акулам… Може, на човен? Пригнутися за тією руб-кою-будкою, сісти верхи… Якщо й не відключать бульбашкову заслону, то корпус захистить…» Хотів уже спускатися до води і стримався: «Дурень… А ти знаєш, з якою швидкістю вони попливуть у цьому проході? Може, ще повільніше, ніж я сам. Захлинешся враз, не вистачить духу. Та вони й побачать через віконце, як я сяду, навмисне пригальмують, щоб захлинувся, сама маска нічого не допоможе. Це якби акваланг поцупити…» Але знову подумав, подумав і вирішив, що й акваланг не допоможе. «Залізеш з аквалангом на човен, а ті побачать, дадуть задній хід. Зразу спіймають!»

«Ой же султан Муту! Нічого не знає, що в нього в султанаті робиться… Одне тільки знає — острови розбазарювати…» Уперше Янг думав по-державному, широко й зріло.

Ті, що стовбичили з люків кабмарина, про щось напівголосно перемовлялися з тими двома, що возилися на пляжі. Розібрати, про що вони говорять, було важко.

У Янговій голові виник сміливий план: а що, коли підпливти тихо під водою до плота, учепитися там під дошками? Ніхто не здогадається про таку схованку, а почуєш геть усе. Та знову спрацював інстинкт перестороги: «А чи все ти обдумав, щоб лізти в зуби дракону? А що, коли під плотом не буде за що вчепитися? Або зімліють руки, зірвешся, плюхнеш, виявиш себе? Чим тоді все скінчиться?»

Звідкись із темних закутків повипливали дельфіни, їх примушував ховатися від тих людей теж інстинкт. Фукнув, підпливши, Бобі, захрюкав по-поросячому, потім запхикав, як дитина, яка хоче, щоб з нею погуляли. І Янгу захотілося погладити його, поштовхати в боки, потермосити за рострум, але… Що буде, коли хтось надумає полоснути в цей бік прожектором?

У кабмарині брязнули вічка люків. Ще через кілька хвилин почала осідати, ховатися під воду рубка з віконцями — нижче, нижче… Ось уже ледь просвічуються крізь воду очі-ілюмінатори. Ще мить — і все зникло в чорноті.

Один з тих, що зосталися на Крабовому пляжі, зняв трубку телефону:

— Хеллоу? Майкл, виключи свою машинерію, а то з одного шефа зробиш двох.

— Містере Сінх, я запросив вас ось чому… Ага, до речі, як з'їздили? З «Нептуном» усе гаразд?

Судзір сидів за столом Крафта рівно, як забитий у землю довбнею кілок. Жоден м'яз не ворухнувся на обличчі, поки говорив, жодного разу не підскочили вгору брови, здається, навіть не розтискував вузьких губів. Радж був. здивований таким тоном: тільки що, учора, розігрував з себе демократа, і раптом такий офіційний тон і «ви». Радж теж вирішив говорити на «ви».