Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— З «Нептуном» нормально. А чому ви… чому ви не спитаєте, що з Янгом?

— Спитаю, чому ж ні: що з Янгом? Знайшли тіло?

— Ні, не знайшли… Я хотів би, щоб і на завтра мене відпустили. За свій кошт.

— Сьогоднішній день теж за ваш кошт, утримаємо із зарплати. А на завтра відпустити не можу — треба працювати. І так ми щодня зазнаємо величезних втрат… («Знайома пісенька… Крафт нив так само…» — подумав Радж)… До речі, я і запросив вас так пізно тільки тому, що коваль клепле, поки тепле. Я думаю, що для нової групи дельфінів потрібен і новий дресирувальник, сам я не зможу ними займатися. За справу візьметеся ви… Шкода, що загинув Янг, він був би у вас добрим асистентом… Та й у рекламі можна було б закрутити: «На арені брати Радж і Янг Сінхи з дресированими дельфінами!» Звучить?

— Боюсь, що не справлюся. Я ніколи не займався дресируванням.

— Я ще не все сказав. Ви будете одержувати мою колишню ставку, я навіть не візьму до уваги період учнівства… Я навіть надбавлю двадцять доларів, якщо ви зможете за місяць навчити дельфінів, підготувати програму.

— Ви свою програму готували майже три місяці, і у рас уже був досвід дресирувальника.

— Ви забуваєте, що в мене не було з ким радитися, не було наставника. А у вас є — я.

— А хто водитиме на підводні прогулянки, готуватиме все спорядження?

— Хай це вас не турбує. Візьмемо нову людину, навіть не одну. Треба ставити все на широку ногу. У нас не було досі підводного полювання — і цей вид забави надамо, хай бавляться. Тепер про асистента… Самі не підбирайте, я вам дам людину.

— Ви так про все говорите, ніби я вже погодився.

— А вам нічого не залишається робити. Така робота ніде не валяється — це по-перше. А по-друге, не погодитеся дресирувальником, я вас і від підводних прогулянок звільню, і від надводних. Ідіть на всі чотири сторони… Дивак, та хтось інший у ноги впав би, щоб подякувати, що даю таку роботу, підвищую зарплату.

— Я ні перед ким ще не падав і не збираюся падати.

— Ви людина з гонором, я знаю. Коли хочете, я поважаю таких. І не люблю слимаків і медуз… Якби я міг, то залишив би жити тільки сильних, вольових осіб, а всіх слабаків і виродків топив би з каменем на шиї. Ми повинні протягом найближчих п'ятдесяти років вивести й виховати таку расу людей, щоб у нашій державі були тільки сильні особи.

— Хто це ми?

— Ми — це теж сильні особи.

— Щось я чув таке: Європа… Гітлер… Расова теорія. Друга світова війна… П'ятдесят мільйонів загиблих…

— Тебе лякають ці цифри? А мене — ні. От ти жив на Біргусі… («А-а, не вистачило духу, почав «тикатись»)… Мабуть, і городик був у батька, і росло дещо на грядках… Я теж мрію купити бунгало[24]. Так от, коли густо насіяно, то там же не рослини виростають, а… Криві бляклі ниточки, які не можуть дати ніякої користі, не можуть навіть лишити після себе потомство… А якби й залишили, то кому потрібне, скажи, таке слабосиле потомство? Тому добрий городник виполює з грядок бур'ян, потім проріджує посіви, робить видове прополювання… Чому б і з людьми таке не робити?

— Пробачте, у мене ще багато роботи… — Радж тривожно глянув на зап'ястя лівої руки, ніби там у нього був годинник.

— Отже, так: вважай, що ми домовилися.

— Містере Судзір, я прошу вас, дайте мені і на завтра вільний день.

— Ось ти кажеш, що в тебе ще багато роботи. Зваж, роботи буде щодня прибавлятись. Я думаю перетворити дельфінарій у моренаріум, а то й меринленд. Збудуємо підводний театр з усякою морською живністю. Навіть русалок туди запустимо… Пару дівчат голеньких, гарненьких… Вони ціле підводне шоу розігруватимуть, розважатимуть. У Японії щось подібне є, в Іоміурі. То чому повинно бути тільки в Японії, а не в нас? Що ми — гірші?

«Цьому кровопивцеві Крафт і в підметки не годиться… Не шукай у змії ноги», — правильно в народі кажуть. Судзір не просто людиноненависник, це — фашист. І не маскується навіть, відкрито проповідує свої ідеї, не приховується. А кого йому боятися? Султан комуністів загнав у підпілля, на судзірів не звертає уваги… А вся небезпека — саме від таких! Вони й султанові потім під зад дадуть, захоплять владу…»

— Містере Судзір, я подумав і вирішив погодитись, — сказав уголос. — Тільки дайте мені право підібрати собі асистента, який припаде до вподоби. Мені з ним працювати, а не вам, повний контакт мусить бути. Якщо за три дні не знайду хлопця, який задовольняв би мене, тоді візьму першого-ліпшого, кого призначите.

— От, це вже ділова розмова. Три дні даю — підбирай. А я ці три дні думатиму, як нам краще організувати роботу.

— Завтра я в дельфінарії не буду, дозволите ви це мені чи не дозволите. У мене вже нікого не зосталося на світі, я повинен виконати свій обов'язок перед братом до кінця.

— Шкода, що не слухаєшся. Мене теж не буде цілий день, і хотілося б, щоб хоч одна розумна голова зоставалася на місці. Цей Абрахамс на старість рештки розуму втратив, залишати на нього самого дельфінарій ризиковано.

— Даремно ви на нього так. Він дуже старається на роботі, усе виконує сумлінно.

— Занадто навіть старається, суне свого носа куди не треба. З сьогоднішнього дня повинно бути так: сумлінно виконуй тільки свої обов'язки, а я їх розпишу для кожного, все інше не повинно тебе цікавити… А все Крафт винуватий, грався тут з вами в лібералізм, порозпускав… Коротше: «Нептуна» більше не дам. Підготуй мені на завтра акваланг, костюм, заряди балони, постав під вишку біля дверей. Я скоро йтиму, заберу.

«Чорт з тобою…» — подумав Радж, залишаючи кабінет.

Постояв трохи на площадці, подихав свіжим бризом. Мав таке відчуття, що в кабінеті не повітря було, а якась отрута, чад.

«Чим йому насолив Абрахамс? Куди він совав свій ніс? Треба при нагоді розпитати старого…»

Десь з порта по-бичачому, але стримано, нібито боявся когось розбудити, подав голос теплохід — може, хотів швартуватися або, навпаки, відчалював з Раю. Тілікали і верещали цикади, у зеленій зоні дельфінарію перелякано й плаксиво скрикували павичі, чути було лопотання крилами. «Чи не на зміну погоди?» — подумалося Раджу з тривогою. Хай би постояла добра погода ще кілька днів, бо коли зіпсується — у море не вийдеш, сполучення з іншими островами майже не буде.

Повільно, прикидаючи, що треба зробити насамперед, ступав по скрипучих східцях. Зробить спочатку те, що наказує Судзір, треба поки що догоджати йому, як лихому фурункулу. Потім слід привести до ладу всі інші акваланги, балони й костюми. Амара не допоміг з ними розібратися, тільки-но причалили до затоки, — вискочив на берег. Він запізнювався на роботу, не мав часу навіть прийняти душ. Устиг крикнути, що вранці прибіжить знову. Другу добу без сну — як він витримує? Абдула теж — собачку під пахву і гайда. Ну, цей міг би й не поспішати, міг допомогти. Але щось бурмотів: «Донна… Синьйора… Донна…» Проголодався, певно, як звір, тому й поспішав. Не хотілося Раджу погано думати про Янгового друга, але дещо у поведінці хлопчика не подобалося. Було в ньому немало від міського шпанюка. Так і довелося самому розвантажувати «Нептун», заганяти його. тельфером у гараж, самому все переносити до комори. А тут і сутінки настали.

«Куди він знову намірився пуститися з аквалангом?» — подумав про Судзіра.

Радж відчував себе страшенно знесиленим, і не так фізично, м'язево, як нервово. І як тільки побачив, що Судзір залишив кабінет, прийшов у «резиденцію» приховати до ранку спорядження, вирішив не доводити до ладу все інше, а прийняти душ, переодягнутися і сходити в місто. Там підвечеряє і загляне в поліцейську дільницю. Розкаже про підводну печеру. Хай зацікавляться табірниками не відкладаючи, щоб, ті не змогли замести сліди. Певно ж, захочуть поліцейські самі переконатися, запливти в печеру. Отже, треба буде підготувати і їм пару аквалангів. Але це вже зробить, коли прийде з міста. Головне завдання — умовити поліцейських послати в табір озброєний загін. Завтра ж! Він сам їх супроводжуватиме, сам усе покаже і розкаже, що знає… «Тільки от якби Янг витримав там ще добу — якщо живий, звичайно… У ті ганчірки, що Натача показувала, важко повірити. Але… чого тільки на світі не буває!..»

вернуться

24

Бунгало — заміський будинок, вілла.

85
{"b":"549272","o":1}