У дельфінарії тільки афаліни, інших представників сімейства дельфінів не тримали. Малі дельфіненята були по сімдесят-вісімдесят кілограмів, самки — по сто сімдесят-двісті. Дік — усі триста. Раджеві самому нема чого й лізти в басейн, не справишся з ними. Випадків нападу на людину не було. Але хто гарантуватиме, що такого не може бути?

Пішов до себе в комору роздягтися, щоб бути готовим. Протягом цього часу підійшли містер Крафт і сторож Малу, потім Абрахамс. Малу навмисне, мабуть, чекав Крафта у сторожці, щоб першим повідомити про таку подію, ніби поспішав виправдатись.

Радж вийшов до них, почувши ойкання і стогін Крафта. Усі стояли на березі басейну біля вишки, дивилися на дельфінів, і ніхто поки що не пропонував, що робити.

— П'ятсот доларів! П'ятсот доларів з кишені фіть! — трагічним голосом шепотів Крафт.

— Добре, що не Єва чи Дора… Або Дік… Не п'ятьма сотнями пахло б, — говорив Малу те, що знали всі.

— О, тоді б одразу дві тисячі викреслюй! Та де там дві?! Дельфіни ж навчені вже, не сирець. Спробуй десь дістати таких! — бідкався Крафт.

— А тому проспіваємо: «Богові слава!» За те що ще не найгірше обрушив на голову, — набожно зауважив Абрахамс. Щовечора він ходить молитися в якусь молитовню, навіть вважають його там правою рукою проскурника. — Піду хіба що сітку візьму.

Радж як стояв, одразу шубовснув у воду. Думав, відбере Джейн у дельфінок, прибуксує ближче до берега, щоб легше було підчепити сіткою. Але почалося несподіване: тільки Єва, мати, зосталася біля Джейн, всі інші дельфінки збуджено закружляли навколо Раджа, довше залишаючись з того боку, де була Джейн і куди плив Радж. Як торпеда примчав з північного кутка Дік, самки шанобливо розступилися перед ним, щоб не перешкоджати маневру. Могутньо розвернувшись, аж здибилися хвилі, захлюпали в береги, Дік загрозливо, але з меншою швидкістю кинувся на Раджа. Рострум тримав під водою так, ніби приготувався для тарана. Радж уповільнив рух, звернув убік… Хіба знаєш, що в Діковій голові? Дельфіни ударами рострумів по зябрах убивають могутніх багатометрових акул — океанських тигрів. Дік плеснув хвостом коло обличчя Раджа, водою аж забило дух, і повернув назад. Радж закашлявся, відплив ще далі.

— Де Гуга? Хай би він рибою поманив їх у рукав… Гуга! — закричав містер Крафт.

— Узяти якусь добру бамбучину, повідганяти їх — і все, — порадив сторож.

— Ти не Малу, а малий, — усе ще кашляючи, сказав іншу з води Радж. — Не можна з дельфінами грубо, це народ гордий.

Та коли прибіг Гуга, то Крафт наказав йому принести бамбучину і рибу.

— Судзір мене битиме. Він не дозволяє годувати дельфінів перед виставою, — потоптався на місці Гуга, зчищаючи з рук риб'ячу луску.

— Скажеш: я наказав. Я, чув?! Джеральд Крафт. А не якийсь там Судзір! — з показним гнівом промовив містер Джері.

Гугу ніби вітром здуло.

— Радже, до Крафта! — покликав Абрахамс.

Радж зрозумів, що містер Джері провадить якесь своє слідство і що перед цим була вже мало не сварка. У куточку стояв заплаканий Гуга. У Крафта й Судзіра розчервоніло-збуджені обличчя. Хлопець торкався за свіжий синець під оком. У другому кутку кабінету був Малу.

— Я не винен, містере Крафт, не винен! — схлипував хлопець. — Не звільняйте мене! Риба була не гнила, хай Абрахамс скаже… Та й не їдять дельфіни протухлу!.. Не могла Джейн отруїтися рибою!

— Радже, ти сідай поки що, — показав йому Крафт на стільця, але Радж сідати не хотів, усі стояли. — А вам, містере Судзір, дозвольте оголосити догану. Розпускати руки — дикунство, пробачте… Ви могли йому брейк… зламати, значить, щелепу, — а далі Крафт ще більш пом'якшив тон: — Це просто непристойно. Якщо вам хочеться нарікати на роботу Гуги, ви скажіть мені. Тільки я маю право карати, я господар тут, а не ви!

Радж дивився на Судзіра. У дресирувальника було чорняве, аж синє, худе обличчя. На щоках провалини, рот саркастично й зневажливо усміхається — одним кутком.

— Гуго, він тебе ударив? За що? — запитав Радж, поглядаючи то на хлопця, то на Судзіра.

Гуга прикусив губу, відвернувся до вікна. Воно сиділо глибоко, ніби в ніші, а стіни кабінету тут, у піддашку, нависали всередину.

— Як завжди — ні за що, — відповів за нього Радж. — То чому ти не впявся йому нігтями в пику, якщо не подолаєш у бійці? Чому дозволяєш так себе кривдити? Ти ж уже дорослий… Та врешті-решт і містеру Крафту можна поскаржитись.

Радж підійшов до хлопця, тернув йому долонями під очима. І зрозумів, що не треба було цього робити. Від такого співчуття Гуга ще більше засмутився.

— Не плач. Більше він тебе не зачепить. А якщо зачепить, то матиме справу зі мною. Це я при всіх кажу.

Судзір скривився ще зарозуміліше. Обернувся йти, але кинув через плече, ніби всім робив велику ласку:

— Я відміняю ранкову виставу.

— Як відміняю?! — Крафт аж скипів. — Як відміняю, коли вже квитки продають?!

— А ви гарантуєте, що все пройде добре, не зірветься? Що дельфіни слухатимуться? — Голос Судзіра був крижаний аж до сухості. — Мені здається, містере Крафт, у ваших же інтересах відмінити одну виставу, ніж… Бо коли щось станеться, то на весь Рай піде розголос: «У дельфінарії нема на що дивитися, сама халтура. Не йдіть, тільки гроші викинете!» Полічіть, які можуть бути у вас втрати, ви людина освічена… — І грюкнув за собою дверима так, що затряслась уся будівля.

— Навіжений… Чи бачите? Він же мед! — похитав головою Крафт і пішов за стіл у своє крісло. Розстебнув більше комір білої сорочки, глянув на великі крила вентилятора, що ледь ворушилися під стелею і не давали ніякого вітру. Видно було, що Крафтові у печінках сидить Судзір, але нічого не вдієш. Не подобається ніс, але ж не поміняєшся ним з іншою людиною.

— Малу… Ти можеш іти. Скажеш по дорозі касирці, хай повісить об'яву: «Вистава об 11.00 не відбудеться через технічні причини. Адміністрація просить пробачення. Продані квитки дійсні на 14.00». І хай продає тільки зі штампом «14.00». І ти, Гуго, іди займайся спокійно своєю справою… Та вмийся, а то мене нудить на тебе дивитися. П'ятнадцять років, а ти все ще такий маленький…

Голос у Крафта був стомлений, але Ради; у не здавалося, як у ті рази під час розмов, що Крафт не тільки трохи неправильно будує фрази, але ще й розігрує роль бідолашного і обманутого всіма простачка..

— Друже Абрахамсе… Тобі таке завдання. Привезеш лікаря з приватної клініки Ентоні Рестона. Патологоанатома. Ріже тих, хто помер. Хай подивиться нашу Джейн… — Містер Джері говорив тихо, ніби на похоронах, і Радж ще раз подивувався: не схожий чоловік на самого себе.

Коли і за Абрахамсом зачинилися двері, Крафт сказав Раджу:

— Що ти думаєш про все це? Ти знаєш, що я маю на увазі.

— Здогадуюсь. Я вже думав… Здається, що — ні. Розумієте? Ніякого відношення до загибелі Джейн «тріада чайна» не має.

— І я такої думки. З їхньою жорстокістю і швидкістю на розправу — і така делікатна помста. Але на всякий випадок хай подивиться лікар. Цікаво, що він скаже…

«Говорити йому чи ні про нічний обстріл?» — подумав Радж перед тим, як іти. І сам собі похитав головою: не скаже. Невідомо, що захоче зробити Крафт. Може, просто надумає звільнити, щоб позбавитися від небезпечного працівника, який уже вдруге потрапляє в таку ситуацію.

Янга обмацали, обшукали, штовхнули в машину. Затиснутий між двома дорослими, Янг не бачив, якими вулицями машина мчить, куди повертає. Їхали довгенько — тільки це й відчув. І ще дивувався: чому отого чоловіка з баулом не посадили з ним — машина ж була велика, фургон на сім місць.

У поліцейській дільниці Янга увіпхнули у велику кімнату, з грюкотом зачинили двері.

Передусім відчув гострий сморід. Кімната була дивною, віконце одне, під самісінькою стелею, з ґратами. На стелі ледь блищить лампочка у дротяній сітці. Світла вона дає мало. На підлозі майже темно. Хотів прихилитися до стіни — відсмикнув плече: настільки боляче кольнуло. Стіни були поштукатурені так, що густо стирчали соски-шипи, ніби луска акули. Пофарбовані вони були брудно-синьою фарбою і поглинали все світло, яке падало на них. Коли очі трохи призвичаїлися, Янг розгледів, що немає в кімнаті ні лавок, ні табуреток, у кутках під віконцем лежать якісь волоцюги у лахмітті. Один з них трохи підняв кудлату голову і знову опустив, підклавши під вухо лікоть.