Литмир - Электронная Библиотека
A
A

А за склом стіни вирувала шалена веселість. У різних позах між столами мляво рухалися парочки, не стільки танцювали, скільки виламувалися. Повно парочок було і на арені, де вже закінчилася вистава. Один здоровило з офіціанточкою на руках виліз у прожекторне коло, і Радж помітив, як кокетливо мадамочка обнімала партнера за шию, як грайливо злегка дриґала ніжками у білих черевичках з ковзанами-роликами. І нікому не було діла до того, що говорилося в цій скляній кабіні-кімнаті, наплювати їм було на те, що під їхній безумний світ готується вже міна уповільненої дії.

4

Настав Янгів день народження — виповнилося дванадцять років. Радж упросив містера Крафта дати і йому і Янгу відгул хоч на один день. Півмісяця Радж без вихідних, та і Янгові, хоч і нещодавно поступив на роботу, не зашкодить відпочинок. А в дельфінарії можна зробити день профілактики: хай Абрахамс увімкне пересувну асенізаційну помпу і хоч трохи висмокче з дна бруд, а потім повністю поновить воду.

Крафт хоч і позітхав чимало — кожний день простою завдавав витрат, змушений був погодитись. Чистити басейн треба, а то можуть захворіти дельфіни.

Раджеві потрібен був відгул ще й тому, що на душі весь час було неспокійно. Урна з прахом предків десь у Гірському в Натачі або її батьків, і не можна, щоб таке довго тривало. Нехай уже ниє вічна незагоєна рана — не знає, де спочиває прах матері, прах батька, так ще й урну з прахом предків трохи не згубили. А це ж великий гріх! І добре було б роздобути хоч жменьку землі з Біргусу. Острів же теж тепер небіжчик, і хотілося б мати хоч що-небудь з нього.

У порт з Гірського щодня припливали рибалки. Острів Рай був ласим, ненажерним черевом, і цей шлунок щодня вимагав багато риби. І не тільки риби. Свіжих омарів, лангустів і крабів, устриць, креветок, голотурій, каракатиць, кальмарів, акулових хвостів, плавців та печінки молодих мантів, черепах, ікри морських їжаків… Важко перелічити все, що могло наверзтися на думку товстосумам. І господарі ресторанів із шкури вилазили, щоб задовольнити, ублажити, догодити. Коли чогось раптом не було, то відвідувачам-завсідникам обіцяли приготувати страву на завтра. Аби прийшли, аби не відцуралися їхнього стола! Коли Амара розказував про все це Раджеві, то тільки підсміювався з дивацтв буржуїв. А Радж слухав і трохи не скреготав зубами: обжираються, божеволіють, а інші не мають і шматка сушеного тунця, якого можна цілий день жувати, розмочуючи слиною, і не розжуєш.

Радж одразу попрямував з Янгом у порт, до причалів. Там щодня продавали морську живність просто з човнів. Їм пощастило: побачили земляка — дядька Джипу, батька Пуола. Може, і не впізнали б його, давно неголеного, у самій пов'язці на стегнах — вішці, — зігнутого між ящиками з рибою на дні великої моторки. Але він сам перший окликнув їх.

І зраділи землякові, і засмутилися. Доведеться розказувати про Пуола. А як розказати, і чи про все розказувати?

— Може, чули щось про мого лайдака? — якраз про Пуола і запитав Джива… — Пішов з дому, і ніякої звісточки… Мати місця собі не знаходить… Я вже казав їй: дідько його не візьме, заспокойся! Може, десь уже роботу добру знайшов. А вона: ой, чує моє серце, ой ниє-горить серце!

Янг швиденько прошепотів Раджеві: «Пуол обікрав батька, усі викупні долари забрав. А Джива прокляв його». І Радж шепнув йому: «Нічого не знаємо про Пуола, зрозумів?» На це Янг тільки очима блиснув: ні, такого не зрозуміти. Як можна змовчати про Пуола, коли він устиг так допекти до кісток і йому, і Раджеві? Та й бачили ж його! Бачили під водою, роз'їденого крабами!

— Не чули, дядьку. Казав, правда, хтось, ніби бачив його на Головному острові. Вдягнутий кумедно, як панок, паличкою махає… — Радж це казав і ховав очі: не вмів він брехати.

— Ей? Дай оте, боже… Можливо, як заживе добре, то й нас коли-небудь згадає, підкине якийсь цент. А я ось у рибалки записався на старості.

— Це ваша посудина? — поцікавився Радж.

— Ні, найняв мене добрий чоловік. Його помічник загинув… Ногу акула відкусила, поки привезли на берег, то й кров'ю зійшов… Може, молодшого взяти, при доброму здоров'ї.

— А ми вже хотіли проситися, щоб підкинули до Гірського, — Радж подивився на інші човни і на людей біля кожного.

— З хазяїном поговоріть, він пішов покупця шукати. Не прийшов наш оптовий покупець сьогодні… Але ж і їхати вам нема до кого — ні батька, ні матері. Була сім'я — і нема сім'ї…

— Ми походимо трохи, а через кілька хвилин підійдемо, — Радж поштовхав у плечі Янга, бо той усе збирався щось сказати.

Хотілося сховатися в затінок, бо сонце піднімалося швидко й починало пекти немилосердно.

— Про Натачу з батьком треба було одразу розпитати, — нагадав Янг. — Може, їх немає на Гірському, а ми даремно поїдемо.

— Розумник… Я й сам про це розпитав би, якби хтось інший нагодився, а не Джива. Він мені всю голову заморочив… Ох-ха, не витримати просто. Таке відчуття, ніби я чимось завинив перед ним. А в чому моя… наша провина? Хай би не сунув голову в зашморг. — Радж виправив себе: — Не ліз, куди не треба.

Поки ходили-штовхалися між людьми, Радж кілька разів несподівано й різко озирався, ніби хотів зненацька виявити якогось переслідувача.

— Ти чого? — щоразу питав Янг, і Радж відповідав: «Нічого, нічого…» Але Янг бачив, що це не так собі, Радж чогось остерігається.

І справді, Радж усі дні, після того як знайшли труп Пуола, відчував неспокій. Часом йому здавалося, що за ним стежать чиїсь погані очі, що хтось лічить кожний його крок. Розумів, що коли Пуол мав завдання прикінчити його, але цього зробити не вдалося, то тріада не може так легко відступитись. Завдання перейшло до когось іншого. Хто він, цей інший? Коли почне полювання, п якому образі з'явиться? А може, вже з'явився?

Вернулись до моторки. Джива закінчував вивантажувати на причал ящики з рибою. Робив це, вичерпуючи останні сили, худий живіт від напруження аж провалювався. Хазяїн човна, жилавий японець у шортах і розпашонці (на лобі біла косинка з крислатим ієрогліфом), обережно витрушував з одного ящика рибу в глибоку миску чи казан, підвішений на ланцюжках до коромисла. На другому кінці важеля така сама миска з гирями. Перекупщик, такий самий японець чи китаєць, але без пов'язки і в довгих штанах, гидливо стискував губи: «Ну й дрібнота! І де ви таке назбирали? І що — у всіх ящиках така?» — «Ні, ні, там більша, і ящики ті більші…» — Та які вони більші? Не будемо усі переважувати, решту так прикинемо. А то протухне, поки будемо церемонитись…» — «Так ті ж у півтора рази більші! По два долари мінімум, треба за ті додати». — «Висипай назад… І зв'язався я тут з вами. А в риби вже от… зябра побіліли…» — «Де побіліли? Де?! Рожеві, на світанку зловлена!» Нарешті безкінечний торг був закінчений, вся риба пересипана в ящики, що стояли на електрокарах. Хазяїн з покупцем плеснули долоня об долоню, японець з пов'язкою швиденько перелічив гроші й показав Раджеві і Янгу сідати в човен. Мабуть, Джива вже говорив йому про пасажирів.

Радж охоче схопився за мокрий, у рибній лусці ящик, щоб допомогти Дживі перенести їх у човен. Але той лякливо запротестував.

— Я сам, я сам… Забруднишся! Ти став такою великою людиною, Радже, тобі вже не можна братися за таку чорну роботу! Отут сідайте, на лавку, я чистий мішок вам підстелю… Спасибі Вішну, і мій Пуол у люди вийшов… Хазяїне, ви чуєте? Вони мені таку добру новину сьогодні сказали! Мого Пуола бачили в дорогому костюмі, з краваткою… З блискучої машини вилазив, у руках портфель тримав і ціпок позолочений.

— Уга. тепер у нього ціпком носа не дістанеш, — підсміюючись, пробурмотів японець і почав заводити мотор. — Знаємо таких вискочок, знаємо… У самого такий. Батьків потім і пізнавати не хочуть, соромляться.

Мотор сильно затріщав, і більше не можна було почути, що іще говорив японець. А те, що повторював, усміхаючись, Пуолів батько, розбирали чи здогадувалися по губах:

— Ні, мій не такий… Мій — ого! Він ще малий був, а я вже казав дружині: «О, цей вирвикишка далеко піде!» І бачите — правда. Дасть бог, та ще ожениться на багатій…

57
{"b":"549272","o":1}