Уперед, уперед… Ось тут ще раз оглянутися на одного й на другого: як дихають, як пливуть? Грехем майже нормально, мабуть, має досвід. А Пуол відстає, незграбно перегрібає ногами — з ластами не плавав, видихає частіше, ніж треба було б… Постояв перед ними майже вертикально, перебираючи ластами, — і головою вглиб, ногами вгору. Треба спочатку вразити підводних мандрівників глибиною, показати прірву-тіснину, похмуру й жахливу. Вона ліворуч від пристані. Вода в ній туманно синіє, а потім чорніє. Хай заглянуть туди, відчують, чим дихає безодня… Маршрут так і розрахований, щоб враження нашаровувалися за контрастом.

Тіло вже урівноважилося, ніби зовсім втратило вагу, кожна клітинка відчуває насолоду. Скільки разів таке було, і все до дрібниць знайоме на маршруті, а зовсім байдужим не вдається бути. Радж ніби птах-велетень над лісом, а під ним безліч різнобарвних дрібних птахів, навіть бабок і метеликів, і ці птахн-рибки, бабки й метелики майже не зважають на людей, займаються своїми справами. Щоправда, коли тінь від людини підступає до риб, ті круто повертають убік. І рук бояться: здається, дуже просто погладити котрусь, узяти за хвіст. Ще б пак! За кожним твоїм рухом підводні мешканці стежать пильно.

Про зарості теж не завжди скажеш, рослина це чи тварина. Кущі, деревця, букети, нарости… Стерлися всі прикмети, обриси і форми химерно-фантастичні, у глибині розпливаються у зеленувато-синьому світлі. Оранжеві лілії плавно ворушать мереживними пір'їнками-щупальцями, то кожною окремо, то вигинаються всі разом, ніби піддаючись підводній течії. А он там ритмічно дихає-пульсує щось блакитне, схоже на гриб з віночком щупальців. Актинія… Біля неї розкинулося ніби усохле дерево з тонкими гілочками — чорний корал. Дорога річ…

Кожний виступчик, кожна ямка, камінь-риф чимось або кимось зайняті, заселені, і кожну особину можна розглядати нескінченно. Вибирає Радж найрівнішу площадку, опускається на дно, стає вертикально. Хай і супутники спустяться, намилуються вдосталь… На краю цієї площадки між двома виступами скелі раковина тридакни — уся в коралових наростах, якихось рослинах, зморщена і негарна. Краї раковини в оборках-складках, молюск увесь час то стискує стулки, то відпускає, і тоді між ними висовується щось драглисте, рожево-синє… Гасають за такими черепашками туристи, ця тридакна майже єдина, що залишилась в околиці, і її Радж оберігає, їй ще рости та рости, зараз вона, як невеличкі ночовки-коритце, а може вирости до двох-трьох метрів.

Помилувалися? Заклик-змах рукою, і Радж прямує до скелі-рифу. По дорозі зависає ще над «східним базаром». Тут ніби виставка різнобарвних бочок, мішків з копрою, торбинок і кишеньок, горшків, глечиків, келихів, груш, свічок… У кожного «виробу» різної товщини стінки, різні розміри отворів зверху. Усе це губки. Між «торговельними рядами» губок повільно, випинаючись і підтягуючи колючо-костричні щупальця, повзуть морські зірки.

Риф завжди обгинали з боку пляжу. Вірніше, групку рифів, бо навколо того, що стримів над водою, притулилося ще кілька недоростків. Під водою вони схожі на китайські або японські пагоди-храми з багатоповерховими покрівлями, майданчиками під ними, а також нішами, заповненими всілякою живністю.

На зворотному шляху, зробивши повну петлю навколо облюбованого рифу, ще раз спиняються біля «східного базару», навіть опускаються на дно помилуватися.

Звідти останнє півколо по мілководдю — і на берег. Уся подорож триватиме близько години, години і п'ятнадцяти хвилин.

Радж обгинає рифи повільно. Хай дивляться, хай милуються. Повертає голову туди-сюди весь час, стежить, щоб туристи не розпливалися, не лізли в щілини між рифами. Можна застряти, зачепитися аквалангом, що-небудь порвати-пошкодити або самому поранитись, прищипнути ногу з ластом. Ласт не спаде, не загубиться, ласти пристебнуті ремінцями. Та… чого не буває! Ще раз пригальмував, оглянувся… Ось Грехем, а де Пуол? Грехем підпливає до Раджа, теж оглядається. Радж подає йому знак рукою: «Почекай мене на місці!», а сам повертається за риф, ніби відкручує виток назад. Так і є, прищипнув ласт у розколині… Злегка смикає, потім згинається і щось робить, може, хоче відстебнути. Ну, це даремно, не так легко потім його під водою взути. Видихи в Пуола короткі, часті…

Радж планерує униз, до самої Пуолової ноги, щоб добре роздивитись. Пуол розгинається, показує вниз, на ласт. На якусь мить спина Раджа опинилася нижче пояса Пуола. Радж нічого не встигає розгледіти: майнула на рифі тінь Пуолової руки, відчулося коливання води. Крутнув головою уліво-вгору і відразу ж викинув назустріч напівзігнуту ліву руку. Пуолова рука з крисом ковзнула по ній, відлітаючи вбік. Крис, кремсонувши трохи плече, випав. Краєчком ока побачив: скочується з приступки на приступку рифу, лякаючи рибок і здіймаючи невелику каламуть. Розігнувся, а Пуолові руки із зігнутими пальцями вже коло шиї; цілиться, щоб вирвати загубник або здавити за горло… За скельцем маски — витріщені божевільні очі Пуола. Пірнув під його руки, а права вже у стрімкому русі: контрудар у щелепу. Стрімкість руху відносна, під водою все робиться в уповільненому темпі, щільність води не дає змоги. Пуолова голова смикнулася, відкидаючись назад, з рота випав загубник. А до поверхні цілих п'ять метрів!

Махає безладно руками, відбивається — не підступитись. Приловчився вхопитися ззаду за його балони — скоріше нагору! Із-за рифів на великій швидкості випливає Грехем, доганяє і чіпляється за лікоть Пуола, допомагає. Скоріше, скоріше… Пуол борсається, руки деруть себе «за груди… Та ось і зовсім перестав дриґати руками й ногами, знепритомнів.

Виринули, повернули Пуола обличчям догори і попід руки — до берега.

Менше всього хотілося Раджеві його втопити. Щоправда, коли побачив Пуола в списку, а потім і самого з крисом на поясі, зрозумів, що поєдинку не минути. Сутички з ним під водою не боявся, навіть подумалося, що в критичний момент вирве в нього загубник — зразу втихомириться. А тепер, коли ненавмисно сталося те, що треба, занепокоївся: хоч би добре все закінчилося. Хай би жив, хай би коптив небо, погань…

Назустріч кинулися Янг і Абдула, допомогли стягнути з Пуола акваланг і ласти.

— Радже, у тебе кров капає з плеча! — перелякано вигукнув Янг.

— Нічого, нічого… — Радж, поклавши Пуола грудьми на своє коліно, видавлював з легенів воду.

Довелося и штучне дихання робити Пуолу, оживляти. Коли зрештою очумався, душачись страшенним кашлем, він ще довго був блідий і синій, як мрець.

— Янг… Віддихається — заведеш землячка до душової, — Радж змахував з лоба піт і дивився на Пуола не тільки з огидою, але й з жалістю. — Приймеш від нього акваланг і гідрокостюм. І нехай котиться на всі чотири боки. А ви, Грехем, пробачте мені, що так сталося. Психоз… Під водою і не таке трапляється. Можемо з вами продовжити прогулянку… якщо хочете… — Мабуть, Радж чекав, що той відмовиться. Та ще б пак!

— Ага! Від кожного капіталовкладення мусить бути прибуток, користь або задоволення. — І Грехем перший ступив у воду, на ходу беручи в рот загубник і натягуючи маску.

Радж помахав піднятою рукою. Може, хотів підбадьорити Янга та Абдулу або сказати, що довго не затримається.

— Ну як вони… пляшконоси[12]? Піддаються?

— По різному.

— Посувається справа?

— Повільно. Але посувається.

— Ми могли б і аквалангістів найняти. Але там є глибина до сімдесяти метрів. Ехолотом перевіряли. І темрява одвічна.

— Містере Піт, а дельфінам і не потрібне світло. Вони в цілковитій темряві можуть працювати. Сонар у них, ультразвукова локація… Посилають сигнали, серії сигналів на різних частотах, ловлять їхні відбитки. І повна картина в голові, усе видно, що перед ними робиться, які предмети, навіть з чого зроблені.

— Той самий принцип ехолокації… Я розумію, містере Судзір.

— Вони своїми сонарами і хеморецепторами можуть навіть відрізнити залізо, скажімо, від міді.