Містерові Шайтані страшенно подобалася його вечірка.
– П’ять бубн. Гейм і робер[14], – оголосив полковник Рейс. – Ви молодець, партнере, – звернувся він до Пуаро. – Я й не думав, що вам це вдасться. Пощастило, що вони не розіграли піки.
– Гадаю, це нічого не змінило б, – втрутився суперінтендант Баттл, людина справжньої великодушності.
Він таки заявив піку, і його партнерка місіс Олівер мала піку, але «щось підказало їй» покласти трефу, а це призвело до поразки.
Полковник Рейс подивився на свій годинник.
– Десять по півночі. Зіграємо ще одну партію?
– Даруйте, – мовив суперінтендант, – але я маю звичку рано лягати спати.
– І я теж, – озвався Еркюль Пуаро.
– Тоді підіб’ємо підсумок.
В результаті п’яти розіграних роберів цього вечора з великим відривом виграли чоловіки. Місіс Олівер програла трьом іншим гравцям три фунти і сім шилінгів. Полковник Рейс виграв найбільшу суму.
Хоч у бридж місіс Олівер грати не дуже вміла, проте вміла гідно програвати. Вона заплатила свій борг, не втрачаючи веселості.
– У мене сьогодні все пішло не так, – сказала вона. – Іноді так буває. От учора в мене були прекрасні карти. Я мала сто п’ятдесят додаткових очок три рази поспіль.
Вона підвелася й узяла в руки свою вишиту вечірню сумочку, вже було піднесла руку до чола, щоб прибрати з нього волосся, але в останню мить зупинилася.
– Гадаю, наш господар у сусідній кімнаті, – сказала вона.
Жінка пройшла крізь двері, що з’єднували дві кімнати, а решта гостей пішли слідом за нею.
Містер Шайтана і далі сидів у своєму кріслі біля каміна. Люди за столом з головою поринули в свою гру.
– Контра п’ять треф, – проказала місіс Лоррімер холодним, різким тоном.
– П’ять без козиря.
– Контра п’ять без козиря.
Місіс Олівер підійшла до столу. Здавалося, що цей розіграш має бути дуже цікавий.
Суперінтендант Баттл підійшов разом із нею.
Полковник Рейс попрямував до містера Шайтани, а Пуаро рушив слідом за ним.
– Ми вже будемо йти, містере Шайтана, – сказав Рейс.
Шайтана нічого не відповів. Його голова була закинута вперед, а сам він мав такий вигляд, наче спав. Рейс умить кинув на Пуаро якийсь дивний погляд і підійшов трохи ближче до чоловіка, що спав. Раптом із вуст полковника зірвався якийсь приглушений вигук, і він аж схилився над Шайтаною. Бельгієць моментально опинився поруч із Рейсом і дивився туди, куди показував чоловік, – на щось, що можна було б прийняти за особливо рясно прикрашену шпильку для краватки – але це була не шпилька…
Пуаро нахилився, підняв руку містера Шайтани, відпустив її, і та безвольно впала вниз. Він зустрівся поглядом із Рейсом, в очах якого прочитувалося одне-єдине запитання, і кивнув у відповідь.
– Суперінтенданте Баттл, можна вас на хвильку? – голосно покликав полковник.
Баттл підійшов до чоловіків. Місіс Олівер продовжувала спостерігати за грою, в якій розігрувався контракт «П’ять без козиря. Оголошена контра».
Попри свою зовнішню емоційну відстороненість, суперінтендант Баттл був чоловіком зі спритним розумом. Підійшовши до них, він здійняв брови і сказав низьким голосом:
– Щось не так?
Полковник Рейс кивнув і показав рукою на безмовну постать у кріслі.
Коли Баттл схилився над нею, Пуаро зміг ретельно роздивитися обличчя містера Шайтани. Тепер вираз цього обличчя здавався дещо комічним: рот був розтуленим, а на лиці не залишилося ні грама від звичного таємничо-демонічного образу…
Еркюль Пуаро похитав головою.
Суперінтендант виструнчився. Не торкаючись руками, він оглянув річ, що була схожа на додаткову шпильку для краватки на сорочці містера Шайтани, яка, проте, зовсім не була шпилькою. Він підняв знерухомлену руку і прослідкував, як вона безсило впала назад.
Тоді він підвівся на ноги. Живе втілення професійної відстороненості й військового вишколу, він приготувався взяти на себе контроль над ситуацією.
– Попрошу хвилинку вашої уваги, – сказав поліціянт.
Його підвищений голос прозвучав украй офіційно, і це було настільки незвично для такого зібрання, що всі враз відірвалися від гри в бридж і прикипіли поглядом до суперінтенданта, а рука Енн Мередіт так і застигла в повітрі над піковим тузом.
– Із сумом повідомляю вам, – прорік він, – що наш господар, містер Шайтана, мертвий.
Місіс Лоррімер та доктор Робертс скочили на ноги. Деспард утупився в одну точку й насупив обличчя. Енн Мередіт тихенько зойкнула.
– Друже, ви впевнені в цьому?
Доктор Робертс, у якого одразу ж загострилися професійні інстинкти, стрімко перетнув кімнату, рухаючись швидким енергійним кроком, що так притаманний лікарям, коли ті мають засвідчити щось важливе.
Якось випадково на його шляху опинилася масивна постать суперінтенданта Баттла.
– Хвилиночку, докторе Робертс. Чи можете ви мені спершу сказати, хто заходив і виходив із цієї кімнати протягом вечора?
Робертс витріщився на поліціянта.
– Заходив і виходив? Я вас не розумію. Ніхто сюди не заходив і не виходив звідси.
Суперінтендант відвів погляд від лікаря.
– Це справді так, місіс Лоррімер?
– Абсолютно.
– Ані дворецький, ані інші слуги?
– Ні. Дворецький приніс тацю, коли ми взялися до гри. А потім він сюди не заходив.
Суперінтендант Баттл поглянув на Деспарда.
Той кивнув на знак згоди.
Енн також заторочила, майже задихаючись:
– Так, так, це правда.
– До чого все це, друже? – нетерпляче промовив Робертс. – Дайте мені його оглянути. Може, він просто знепритомнів.
– Він не знепритомнів, і даруйте, але я не дозволю нікому торкнутися його до приходу лікаря з поліційного відділку. Леді та джентльмени, містера Шайтану вбили.
– Вбили? – пролунав нажаханий голос Енн, яка не могла повірити в значення цього слова.
Деспард лише продовжував упиватися відсутнім поглядом кудись поперед себе.
– Як це вбили? – різко прокричала місіс Лоррімер.
– Святий Боже! – тільки й видобув із себе доктор Робертс.
Суперінтендант Баттл повільно кивнув головою. Цієї миті він скидався на порцелянову статуетку. Його обличчя зовсім не виражало емоцій.
– Закололи, – промовив він. – Ось як його вбили. Закололи.
А тоді раптово ошелешив усіх запитанням:
– Хтось із вас уставав з-за столу під час гри?
Він побачив, як вирази чотирьох облич навпроти нього враз змінилися. Там були страх, розуміння, обурення, сум’яття, жах, але нічого з того, що могло б хоч якось допомогти.
– То як?
Запала мовчанка, а тоді майор Деспард (він підвівся з-за столу і тепер стояв, як солдат на параді, повернувшись своїм вузьким розумним обличчям до Баттла) тихенько промовив:
– Гадаю, кожен із нас у той чи інший час уставав з-за столу – чи то взяти собі щось випити, чи то підкинути дров у вогонь. Я особисто робив і те, і те. Коли я підійшов до каміна, Шайтана спав у своєму кріслі.
– Спав?
– Ну, так мені тоді здалося, що спав.
– Можливо, так воно й було, – промовив Баттл. – Або ж він уже був мертвий. З цим ми зараз і будемо розбиратися. Я попрошу вас пройти до сусідньої кімнати. – Суперінтендант звернувся до Рейса, що безмовно стояв поруч із ним: – Полковнику Рейс, може, підете з ними?
Той одразу кивнув на знак згоди й розуміння.
– Безперечно, суперінтенданте.
Четверо гравців бриджу повільно пройшли до іншої кімнати.
Місіс Олівер сіла в крісло у дальньому кінці вітальні й почала тихенько плакати.
Баттл підняв телефонну слухавку й комусь зателефонував. Потім він оголосив:
– Місцева поліція буде тут з хвилини на хвилину. Начальство розпорядилося, щоб я очолив це розслідування. Поліційний лікар теж прибуде негайно. Мсьє Пуаро, на вашу думку, скільки часу пройшло з моменту смерті? Я сказав би, точно понад годину.
– Погоджуюся. На жаль, ніхто не зможе дати нам точнішої інформації. Ніхто не зможе сказати: «Цей чоловік уже мертвий одну годину, двадцять п’ять хвилин і сорок секунд».
