Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Славін подивився на годинник: пів на третю ранку; обережно наближався світанок; згадав Валеру Куплевахського, познайомився з ним у Степанова, вони разом були у В'єтнамі під час війни; молоденький інженер-капітан (це було ще в шістдесят восьмому), схиливши голову до деки гітари, співав свої пісні: «Над Москвой-рекой, тополиный пух, тополиный пух, над Семеновской, ты одна идешь, по Москве плывешь, по рассветной, пустынной Москве»… А іще він присвятив пісню Степанову, коли той літав на Північний полюс: «Последний самолет уходит завтра в рейс»; гарна пісня, тільки сумна дуже: «Уходит навсегда, совсем, совсем, совсем, последний раз пилот махнет тебе крылом, ах, красный самолет, унес последний сон…»

Славін підійшов до вікна, світанок був ще темно-синій; тополиного пуху не було, а може, подумав він, я його просто не бачу в цій густій синяві, в якій бринить ранок; бідолашний Блюм, які чудові були в нього вірші: «Друг протянул мосты, уснули берега»; скоро розвидниться і стане близьким білий тополиний травневий снігопад, лагідний і довірливий, мов кошеня…

«Ну й що ти їй відповіси? — спитав себе Славін. — Що тебе кожної хвилини можуть «ізолювати», «нейтралізувати», влаштувати автокатастрофу? Жінці таке не доведеш: «Цього не може бути, бо цього не може бути ніколи». Повторити — в котрий уже раз, — що я набагато старший за неї, фізіологія вона є фізіологія, чим я стану через два-три роки при моїх перевантаженнях, що ж тоді буде з нами? Як ми житимемо?!»

Славін зняв телефонну трубку, набрав дві цифри — міжміський телеграф; чекати доведеться хвилин п'ять, а потім ще дівчата кинуть трубку — наш сервіс…

Але на диво відповіли дуже швидко, після семи гудків:

— Дванадцять сорок два, що ви хочете?

— Щастя, — посміхнувся Славін і зразу ж злякався, що телефоністка кине трубку, але та не зрозуміла його й перепитала:

— Що?!

— Мені б телеграму послати. В Піцунду.

— Залиште свій телефон, передзвонимо.

Вранці передзвонять, сумно подумав він, коли я буду в чека; ох, Дмитре, Дмитре, таки твоя правда: відсутність сервісу — непоправна витрата часу, а немає нічого ціннішого від цього позаматеріального продукту, який усе-таки цілком належить матеріальному суспільству…

Однак подзвонили через півгодини.

Славін продиктував адресу в Піцунді, прізвище Ірини, потім зітхнув, немов набирав повітря, щоб пірнути за мідіями, в Ялті вони надзвичайно смачні, і зовсім недалеко від берега, відкашлявся навіщось і сказав:

— Текст буде дуже короткий… Лише одне слово… «Дурепа». І знак оклику.

— Я такої телеграми не прийму, — сухо відповіла телефоністка. — Це хуліганство — отаке жінці посилати.

— Навіть коли її дуже любиш? — спитав Славін.

— Ну то й скажіть по-людськи, мовляв, люблю тебе, рідна дурепо. Нехай уже так…

— Тоді, може, напишемо: «Як знаєш?»

— Теж погано. Що це таке: «як знаєш?» Загадка якась. Ви конкретніше напишіть, і швидше, будь ласка, в мене роботи багато…

— Гаразд, валяйте…

Телефоністка образилась:

— Я не «валяю», а працюю!

— Пробачте, сонечко…

— Ніяке я вам не «сонечко»…

— А хто ж ви?

— Я сімнадцять-двадцять один, — відповіла телефоністка. — Диктуйте.

— Добре… Текст такий: «І все-таки я тебе дуже й дуже люблю, золота ти моя дурепо».

— Підпис який?

— Звичайний… «Старик».

О сьомій ранку Славін прокинувся від різкого дзвінка; накинув халат, побіг у передпокій; молодий хлопець приніс термінову телеграму з повідомленням про вручення; з цього повідомлення Славін одразу зрозумів, що від Ірини; так і було: «Коханий, якщо ти ще не одержав мого листа, спали, як прийде. Хай мене зустріне Михайло Аверін чи Кирсанов, коли ти будеш зайнятий. Я дуже щаслива, що ти живеш на землі. Бережи себе. Цілую. Здогадайся хто»…

Робота — VI

Сергієнко побавився олівцями, затиснутими в міцній долоні, взяв у рот сигару, але не розкурив, а лише пихнув уявним димом, глянув спочатку на Груздева й Коновалова, потім на Гречаєва (позавчора вручив йому майорські погони), а вже тоді спинив свій погляд на Славіну.

— Які, Віталію Всеволодовичу, ваші міркування?

— Оскільки Голуб під тотальним спостереженням, оскільки тепер ми знаємо, хто агент, я не поспішав би з арештом, — відповів Славін. — Проведені заходи дають нам змогу заново придивитися до Ленглі, — звичайно, після того, як прочитаємо все, що вони йому пишуть, і ознайомимося з тим, що він їм відповідає… З цього приводу я хотів би пофантазувати, якщо дозволите, товаришу генерал…

— Навіть якщо я не дозволю, — Сергієнко всміхнувся, — ви, думаю, не відмовитеся від свого наміру… Хтось непогано сказав: «Характер — це така даність, яку можна зламати, але змінити не можна».

— Саме так, — кивнув Славін. — Тим більше, що це, як мені здається, написав Степанов, а в зв'язку з потоком кореспонденцій із Женеви мені й хочеться висловити одну ідею… Я звернув увагу на рядок в одній датській газеті: мовляв, американська делегація чекає якогось важливого повідомлення з Вашінгтона, котре може багато в чому визначити наслідки переговорів… Оскільки Кульков працює в сфері ракетобудування, оскільки розвідцентр ЦРУ особливо активізувався за кілька днів до початку переговорів у Женеві й за місяць до майбутнього слухання в конгресі питання про асигнування на космічну програму й на традиційне стратегічне літакобудування, я й подумав, чи не пов'язано все це в один вузол?

— Можливо, й пов'язано, — погодився Сергієнко.

— А коли так, то чи не є нинішня словесна еквілібристика в Женевському Палаці Націй певною даниною якійсь операції Центрального розвідувального управління? Тобто, чи не працює Кульков безпосередньо на переговори, які відбуваються тепер? Точніше кажучи, на їхній зрив? А це не може не позначитися на продовженні діалогу двох лідерів, що почався в листопаді. Сергієнко не стримався, розкурив сигару:

— Кажуть, що подружжя, яке прожило разом багато років, розуміє одне одного без слів. По-моєму, це можна сказати і про співробітників. Справа в тому, Віталію Всеволодовичу, що, продивившись усі кореспонденції з Швейцарії і вашого друга Степанова також, я попросив підібрати досьє на Сема Піма, який очолює космічний проект… Містер Кузані мав рацію: до ради спостереження його корпорації входить містер Макгоні, брат якого, Чарльз, є співробітником ЦРУ, а нині він радник американської делегації в Женеві; не випадково там і містер Дауелл, який працював під началом ЗДРО[8]… Отже, зв'язки Піма з Ленглі дуже надійні. Ви добре фантазуєте, Віталію Всеволодовичу.

— Ми працюємо на женевських переговорах з відкритими картами, — сказав Славін. — Практично ми там поклали на стіл усі дані про наші ракети…

— Все це так, — погодився Коновалов, — але я не можу через себе переступити, — він зітхнув. — Стара школа…

Сергієнко недавно ще раз перечитав стенограму переговорів, які провів нарком оборони Ворошилов з англійцями й французами в серпні тридцять дев'ятого; за вказівкою Політбюро, не дуже охоче, маршал був змушений відкрити Лондону й Парижу стратегічний план Генштабу про розгортання всіх армій, що стояли на західних кордонах; вирішувалося майбутнє світу; остання спроба Москви створити єдиний антигітлерівський блок; англійці й французи, ознайомившись з надзвичайно секретними документами, поїхали, так і не прийнявши рішення; пропозиція Кремля зависла; оборона країни перестала бути найвищою таємницею; Берлін запропонував пакт про ненапад; кого ж звинувачувати в тому, що пакт підписали? Москву? Чи Лондон з Парижем?

Сергієнко подивився на Гречаєва:

— Ви впевнені, що Кульков не відірветься від ваших людей?

— Упевнений, товаришу генерал.

— Своїх сил вистачить? Кажіть зразу, потім може бути пізно..

вернуться

8

ЗДРО — завідуючий директоратом ЦРУ США.

29
{"b":"252108","o":1}