Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Груздєв похитав головою:

— Елегантно, товаришу генерал, та коли ми зв'язуємо Кулькова з тим, що зараз відбувається в Женеві, я насамперед зацікавився б тими питаннями, які вони йому ставлять…

— Не про комбінати ж побутового обслуговування, — зітхнув Славін. — І не про наш ненав'язливий сервіс. Про ракети питають, ясна річ…

— Кожне запитання таїть у собі тенденцію, — зауважив Сергієнко, — Груздєв правильно сказав… Що ж, брати його зараз?

— Ні, — твердо відповів Славін. — Тільки після того, як ми прочитаємо його відповідь Ленглі та їхній черговий запит.

Дружину Кулькова, Лідію Василівну, запросила подруга; сам розважався в танцівниці Насті; на прийомі в англійців ні з ким у контакт не вступав.

А шифротаблиця зберігалася в тайнику, який він зробив у своєму кабінеті за плінтусом; крім інструкцій про постійний зв'язок і час радіопередач, у запитальнику наполягали: «Нам здається, що ви ознайомили нас тільки з тими ракетними установками, які знаходяться на території західних районів СРСР. Наші експерти вважають: ви поки що не змогли дістати вичерпної інформації про всі ракетні комплекси, які, на нашу думку, значно перевищують ту кількість, що ви назвали у вашому попередньому донесенні. Були б дуже вдячні вам, якби ви зробили все можливе, аби виявити стартові площадки не тільки побудовані, а й ті, котрі будуються. Справа, як ви розумієте, зовсім не терпить зволікання, бо ситуація, що склалася нині в Женеві, передбачає прийняття кардинальних рішень в ім'я торжества справи миру й демократії. Просили б також повідомити прізвища, військові й наукові звання тих людей, з якими мають бути зустрічі найближчими днями, це надасть інформації ще більшої достовірності й об'єктивності. Ваш друг «Л».

— Ну що ж, — сказав Сергієнко, — все начебто стає на свої місця. До речі, слідчі готові до роботи з Голубом?

— Дозвольте мені попрацювати з Кульковим, товаришу генерал, — сказав Славін. — Якщо ми хочемо вдарити Ленглі, то краще це зробити, поки Голуб на волі. Думаю, за ним, за кожним його кроком, як свого часу за Лісником — Тріаноном — Дубовим, стежать люди ЦРУ, можемо сполошити… А час у Женеві цокає, ми не маємо привілею на помилку. Якщо він мовчатиме на допитах, ми упустимо темп, цього нам не простять… Треба, щоб Кульков побув на волі, але працювати він повинен не на ЦРУ, а на нас… Думаю, версія двійника, як це ми зробили в операції проти Луїсбурга, зараз не пройде, люди Ленглі — здібні учні, вони вміють робити висновки…

— Ми повинні зайвий раз продемонструвати громадській думці світу, як ЦРУ, виконуючи вказівки воєнно-промислового комплексу, протистоїть будь-якому діалогові між Москвою і Вашінгтоном. Так? Вся преса, контрольована ВПК, — коли не буде завершального акту, який засвідчимо не тільки ми, — ошельмує всю справу, оббреше її або ж взагалі замовчить. Отже, Славін, як завжди, передбачливий: ми не маємо привілею на помилку. Готуйте прикидку гри, доповідатиму нагорі.

«Запитальник, або ж який гіркий хліб зради»

1

Взагалі ж, Кузані належав до того типу письменників, які любили обкатувати свої нові сценарії на слухачах (на анімальному майданчику, а втім, він нікого з друзів і колег не підпускав; «з актором треба працювати віч-на-віч, а ще краще взагалі не працювати, — вважав він, — Коли художник, якщо він художник, нав'язує свою волю іншому художникові, звичайно, якщо мова йде також про художника, а не про ремісника, тоді не вийде чуда, тобто мистецтва»).

Він читав сценарій у номері Степанова, забравшись з ногами на широке ліжко (в американців це природна річ: те, що росіянину може здатися образливим, для американця цілком природно: просто так зручніше розкладати сторінки, курити, підігнувши під себе коліна, побіжно робити правки на полях; столики в готелях крихітні, хіба на них розвернешся?! Прагматизм, насамперед прагматизм, тобто надійна вигідність справи).

Степанов умів і любив слухати, бувало, годинами просиджував з Межировим, Наталією Кончаловською, Поженяном, Юрієм Козаковим, з Висоцьким, який тоді ще тільки починав; Шим чудово читав свої оповідання про теслярів, гіркі й розумні; здається, й досі їх не опублікував; випало Степанову слухати й Федора Панфьорова, й сумовито-осяйного Михайла Свєтлова; одного разу, коли ще старий був живий і Степанов гостював у нього в селі, прийшов Симонов; читав свої фронтові вірші до півночі: «Я много жил в провинции, слезал на дальних станциях, что впереди раскинется, то позади останется», — чудові рядки; іноді в одній фразі закладено сюжет роману; от прислів'я Даля «життя прожита — не поле перейти» і у «Війні і мирі» можна простежити, і в «Гамлеті», і в повісті «Старий і море», і в «Климі Самгіні». А як дивовижно розповідав про свою майбутню книжку академік Олександр Олександрович Микулін?! З поголеною головою, схожий на римського патриція, він тоді ще жив у Коктебелі, сидів на величезній веранді свого маленького будинку і створював концепцію вічного здоров'я людського тіла.

Скільки ж мені ще треба написати, думав Степанов, дивлячись, як Кузані акуратно розкладає сторінки на ліжку; треба кидати все, втікати в село і йти по зустрічах; не можна забирати з собою інформацію; навіть короткі записи знадобляться нащадкам, бо життя зводило — спасибі йому за це — з такими людьми, які ввійшли у світову історію… Невеличкий, прудкий, мов ртуть, Жак Дюкло… Куньял у перші дні після квітневої революції в Лісабоні. Коменданте сандіністів Томас Борхс… Хо Ші Мін у роки американської агресії… А нещасна Ульріка Майнхоф, керівник «Червоної Армії дії»? Ідейний ворог за своєю суттю, а людина найніжнішої душі; хворобливо ненавиділа обивателів стомленого й одряхлілого світу… А Руді Дучке? Непоказний, поривчастий, бентежний, — останній раз Степанов зустрівся з ним у Бонні, за кілька днів до його дивної смерті, — а в кінці шістдесятих років його ім'я було відоме всій молоді Заходу, — бунтар проти міщанства й холодного жаху буржуазного істеблішменту… А Едвард Кеннеді? Жаклін? А сусід у селі Коля Дацун: «Послухай, Дмитре, допоможи, ради бога, налагодити листування з моїм родичем у Японії». — «Та хто ж у тебе там, Миколо? У полон хтось попав?» — «А бог його знає, тільки там паша рідня: недаремно ж японці свій автомобіль назвали «Дацун»; на честь нашого прізвища, чийого ж іще?» А принц Суфапононг, у вогкій печері під Самнеа в дні американських бомбардувань? Як чудово він говорив про поезію Жана Рішара Блока на своїй витонченій, журливій французькій?! А Марк Шагал?! Дивився на Степанова своїми трикутними, скорботними очима й тихо питав: «Хлопчику мій, ну то розкажи, як там у нас дома?! Я дуже хочу поїхати до себе у Вітебськ! Тільки от треба закінчити роботу»; ти ніколи не поїдеш у Вітебськ, з жахом подумав тоді Степанов, бо ніколи не зможеш закінчити роботу в цьому своєму невеликому будинку біля Канн, ти прикутий до самого себе, добрий Марку, як ти можеш розірвати себе; нікому цього не дано, художникові — тим паче…

— Ну, я готовий, — сказав Кузані. — Можеш слухати чи в тебе своє в голові?

— Слухаю, — відповів Степанов.

… Початок сценарію Кузані прочитав йому ще позавчора; в нових епізодах розповідалося, як сер Пітер Джонс обговорює зі своїми друзями з Пентагону думку Вайнбергера про доктрину «прихильного ставлення росіян до американського десанту, — в разі регіонального конфлікту, якщо космічні ударні сили буде обмежено, а то й зовсім заморожено; в університетах над цією темою працюють три групи професорів, концепція може виявитись переконливою, мене знайомили з прикидками, я замовив це дослідження і вкрай правим радянологам, і центристам, які дотримуються об'єктивних даних, і тим, хто симпатизує росіянам; з трьох позицій можна буде звести цілком пристойний документ; треба реанімувати наші відносини з Москвою й поступово привчати росіян до того, що ми — такі ж люди, як і вони, і не хочемо нічого, крім добра й свободи; воюють не народи, а уряди»; у стик Кузані поставив епізод, як цю позицію сера Пітера досліджують Дейвід Лі, штаб його ракетної корпорації і друзі з Центрального розвідувального управління: «Ідея старого — зовсім непогана, і вона матиме своїх прибічників; що ж, не тільки гордіїв вузол, а взагалі будь-який, заплутаний, треба рубати; дешевше купити новий канат, ніж витрачати час на розв'язування старих вузлів: дані про загрозливий ракетний потенціал росіян — ось що нам зараз конче необхідно; це гарантія перемоги над стариком; він тоді хопить облизня зі своїми бомбардувальниками».

31
{"b":"252108","o":1}