Нарешті, перед самим досвітком, коли ми вже збиралися лягати спати, вчулися кроки і погук вартового біля воріт нашого краалю. Кроки наблизилися; мабуть, на поклик відповіли, але так тихо, що слів не можна було розчути. Відчинилися двері, і ввійшов Інфадус. За ним ішли шестеро поважних і величних вождів.

— Мої повелителі і ти, Ігнозі, законний король кукуанів, — звернувся він до нас, — я прийшов, як обіцяв, і привів цих людей. — Інфадус указав на воєначальників, що вишикувалися в ряд. — Це видатні люди нашої країни. Кожен з них командує трьома тисячами воїнів, які неухильно виконують їхні накази за вказівкою короля. Я розповів їм, що бачили мої очі і що чули мої вуха. Хай ці люди теж поглянуть на священну змію на твоєму тілі, Ігнозі, і вислухають твою розповідь, щоб вони могли вирішити, чи перейти їм на твій бік і чи виступити їм проти Твали, нашого короля.

Замість відповіді Ігнозі зірвав із себе пов’язку на стегнах, і всі побачили на його тілі знак королівської гідності — змію, витатуйовану навкруги його стегон. Кожен з присутніх по черзі підходив до Ігнозі, розглядав священний знак при тьмяному світлі лампи і, не кажучи ні слова, відходив убік.

Потім Ігнозі знову розповів присутнім історію свого життя.

— Що ви скажете, вожді, після того як самі все почули? — запитав їх Інфадус, щойно Ігнозі закінчив свою розповідь. — Чи будете ви стояти за нього і чи допоможете йому зайняти трон його батька? Країна стогне під ярмом Твали, і кров нашого народу заливає її, як весняна повінь з річок, що виступили з берегів. Ви бачили це сьогодні увечері. Були ще два вожді, з якими я хотів говорити про це, але де вони? Гієни виють над їхніми трупами. Якщо ви не виступите проти Твали, то і вас скоро спіткає та сама доля. Вибирайте ж, брати мої!

Найстарший з шістьох, кремезний, середній на зріст, сивочолий, виступив наперед і промовив:

— Ти правду сказав, Інфадусе: країна стогне і люди ремствують під ярмом Твали. Мій рідний брат був серед тих, хто загинув сьогодні увечері. Ти задумав велику справу, але нам важко повірити в те, що ми зараз почули. А раптом ми піднімемо списи за того, хто обманює? Справа ця украй небезпечна, і ніхто не може сказати, чим вона скінчиться. Проллються річки крові, перш ніж вона скоїться. Багато хто залишиться на боці Твали, бо люди схиляються перед сонцем, яке світить у небі, а не перед тим, яке ще не зійшло. Чаклунство білих жителів зірок велике, і Ігнозі знаходиться під захистом їхніх крил. Якщо він справді законний король нашої країни, то нехай білі люди вчинять яке-небудь чудо, щоб усі наші люди могли його побачити. Тоді народ піде за нами, переконавшись, що чаклунство білих людей — на нашім боці.

— Але ви ж бачили знак змії! — сказав я.

— Повелителю, цього недостатньо. Може, зображення священної змії було накреслено на його тілі набагато пізніше його народження. Здійсни чудо, кажу я, інакше ми не рушимо з місця.

Те ж саме повторила решта вождів. Неабияк розгублений, я витлумачив серу Генрі й Гудові зміст нашої розмови.

— Я знаю, як нам діяти! — вигукнув Гуд, і його обличчя радісно проясніло. — Тільки попрохайте дати нам кілька хвилин на роздуми.

Я сказав про це вождям, і вони вийшли. Гуд негайно ж кинувся до маленької скриньки, де він тримав ліки, відчинив її і вийняв записника, на перших сторінках якого був календар.

— Послухайте, друзі, — запитав він нас, — завтра ж четверте червня?

Ми ретельно рахували дні й, поглянувши на наші записи, підтвердили, що це справді так.

— Чудово! Тоді слухайте:

“ Четвертого червня о восьмій годині п’ятнадцять хвилин вечора за Гринвіцьким часом почнеться повне затемнення Місяця. Його можна буде спостерігати на Тенеріфе, в Південній Африці…” ну, і в інших місцях… Ось вам і чудо! Квотермейне, скажіть вождям, що завтра увечері ми загасимо місяць.

Ідея була чудова, але нас трохи бентежило, що календар Гуда міг виявитися не зовсім точним. Якби ми помилилися в прогнозі, наш престиж був би назавжди підірваний, і тоді всі шанси посадити Ігнозі на престол розсипалися на порох.

— А що коли ваш календар неточний? — запитав сер Генрі Гуда, який в цей час зосереджено робив якісь обчислення на відривному аркушику свого записника.

— Немає ніяких підстав так думати, — заперечив Гуд. — Затемнення завжди відбуваються в точно визначений час: в цьому переконав мене особистий досвід. А в повідомленні, яке я щойно вам прочитав, підкреслюється, що це затемнення можна буде спостерігати в Південній Африці. Зараз я зробив тільки приблизні обчислення, оскільки не знаю нашого точного місцезнаходження. Я вирахував, що воно має початися завтра близько десятої вечора і триватиме до пів на першу, так що упродовж приблизно півтори години тут буде повна темрява.

— Ну що ж, — сказав сер Генрі, — гадаю, ми повинні ризикнути. Я погодився з ним, хоча в глибині душі вагався, чи вдасться наша затія, бо, з моєї точки зору, затемнення — штука непередбачувана і на нього покладатися досить ризиковано. “А раптом, — подумав я, — небо буде затягнуте хмарами, і місяця взагалі не буде видно?” Стурбований цими роздумами, я послав Амбопу за воєначальниками, які негайно ж з’явилися, і я звернувся до них з такою промовою:

— Великі люди Країни Кукуанів і ти, Інфадусе, слухайте! Ми не любимо хвалитися нашою могутністю, бо це значить — втручатися в природний хід речей і занурювати світ у страх і сум’яття. Але оскільки наша справа великої ваги і ми дуже розгнівані на короля за криваву різанину, яку тут бачили, і на ізанузі Гагулу, яка хотіла смерті нашого друга Ігнозі, ми вирішили здійснити чудо і подати вам знамення, яке побачать всі ваші люди. Підійдіть сюди, — сказав я, відчиняючи двері хатини і показуючи вождям на червону кулю місяця, що заходив. — Що ви бачите?

— Ми бачимо вмираючий місяць, — відповів один з них, який був, мабуть, обраний для того, щоб вести з нами переговори.

— Ти маєш рацію. Тепер скажи мені, чи може смертна людина загасити місяць до призначеної години його заходу і накинути покрив чорної ночі на всю Землю?

Вождь тихо засміявся:

— Ні, повелителю, жодна людина не може цього зробити. Місяць сильніший за людину. Людина може тільки дивитися на нього, і ніхто не може порушити його небесний шлях.

— Ти так думаєш? А я кажу тобі, що завтра увечері, за дві години до півночі, ми зробимо так, що місяць зникне з неба і землю окутає глибокий морок, який продовжуватиметься годину і ще півгодини на знак того, що Ігнозі справді є законним королем кукуанів. Якщо ми це зробимо, повірите ви в це?

— Так, мої повелителі, — відповів з посмішкою старий вождь, і вся решта вождів теж посміхнулася. — Якщо ви це вчините, ми повіримо.

— У такому разі, це буде здійснено. Ми троє — Інкубу, Бугван і Макумазан — заявляємо вам, що завтра увечері ми загасимо місяць. Ти чуєш, Інфадусе?

— Чую, мій повелителю. Ти обіцяєш загасити місяць, матір нашого світу, та ще і коли він світить найяскравіше. Але те, що ти говориш, дуже дивне.

— Проте ми це зробимо, Інфадусе.

— Добре, повелителю. Сьогодні, через дві години після заходу сонця, Твала пошле по повелителів, щоб вони були присутні на танку дів. Через годину після початку танку та дівчина, яку Твала визнає найпрекраснішою, буде вбита королівським сином Скраггою. Вона буде принесена в жертву Мовчазним, які вартують ті гори, — і він вказав на три скелясті вершини, де, як ми вже чули, кінчалася Велика Дорога царя Соломона. — Хай мої повелителі загасять місяць і врятують життя дівчини. Тоді наш народ увірує в них.

— Так, — підтвердив старий вождь, все ще злегка усміхаючись, — тоді наші люди вам повірять.

— У двох милях від Луу, — продовжував Інфадус, — знаходиться горб, зігнутий, як молодий місяць. У цьому укріпленому місці знаходиться мій полк і ще три полки, якими командують ці вожді. Вранці ми подумаємо про те, як перекинути туди ще два або три полки. Якщо мої повелителі насправді загасять місяць, я в темряві візьму їх за руку, виведу з Луу і проведу туди. Там вони будуть у безпеці. І звідти ми битимемося проти короля Твали.