— Я Куаутемок! — вигукнув він. — Беріть мене! Пощадіть тільки моїх людей, що ще залишилися живими.

— Ну ось, дружино, час мій настав, — звернувся я до Отомі, яка сиділа поряд зі мною. — Іспанці мене напевно повісять. Краще померти самому, щоб уникнути цієї ганебної смерті.

— Ні, чоловіче, — сумно відповіла вона. — Я вже казала тобі якось: поки живий, залишається надія, тільки мертвим сподіватися ні на що. Можливо, нам ще вдасться врятуватися! Але, якщо ти гадаєш інакше, я готова померти.

— Ти повинна жити, Отомі!

— Тоді не вбивай себе. Я піду за тобою усюди, куди б ти не пішов.

— Слухай, Отомі! — прошепотів я. — Не кажи нікому, що ти моя дружина. Видай себе за одну з наближених своєї сестри Течуїшпо. Якщо нас розлучать і якщо мені вдасться втекти, я проберуся в Місто Сосен. Там, серед твого народу, ми знайдемо притулок.

— Гаразд, коханий, — промовила вона, сумно усміхаючись. — Тільки не знаю, як зустрінуть мене отомі після загибелі двадцяти тисяч своїх кращих воїнів.

У цю мить ми вже піднялися на палубу бригантини, і відповісти я не встиг.

Іспанці про щось посперечалися, але потім висадили нас на берег і повели до уцілілого будинку, де Кортес поспішно готувався до прийому свого царственого полоненого.

Оточений свитою, іспанський воєначальник зустрів нас, тримаючи капелюх у руці. Поряд з ним стояла Марина. Відтоді, як я бачив її в Табаско, вона стала ще чарівнішою. Наші очі зустрілися, і вона здригнулася, упізнавши мене, хоча впізнати давнього друга теуля в змученому, заюшеному кров’ю обідранцеві, в якого ледве вистачило сил зійти на пласку покрівлю будинку, було далеко не просто. Але ми не обмінялися жодним словом. Усі погляди в цю мить були спрямовані на Кортеса і Куаутемока, на переможця і переможеного.

Куаутемок, схожий на живий скелет, але як і раніше, сповнений гордості і благородства, наблизився до іспанця і заговорив. Марина переклала його слова:

— Я імператор Куаутемок. Усе, що може зробити людина для захисту свого народу, я зробив. Поглянь, що тобі дісталося!

І Куаутемок показав на чорні руїни Теночтітлана, що курілися всюди, наскільки сягало око.

— Але твоя взяла, — продовжував він, — бо самі боги були проти мене. Роби зі мною що хочеш, але краще — убий одразу! Ось це, — Куаутемок торкнувся кинджала Кортеса, — відразу позбавить мене всіх страждань.

— Не бійся, Куаутемоку, — відповів Кортес. — Ти бився, як належить хороброму воїну. Таких людей я поважаю. Зі мною ти в безпеці, бо іспанці цінують чесних супротивників. Ось поїж!

Кортес показав на стіл, де лежало м’ясо, якого ми не бачили вже багато тижнів, і продовжував:

— Хай твої товариші теж підкріпляться, — вам це необхідно. А потім поговоримо.

Ми жадібно накинулися на їжу. Я подумав, що померти з повним шлунком все-таки краще. Поки ми розправлялися з їжею, іспанці стояли навпроти і дивилися на нас майже з жалістю.

Потім до Кортеса підвели Течуїшпо, а з нею Отомі і ще шістьох знатних жінок. Кортес ввічливо привітав їх і наказав теж нагодувати.

Але один з іспанців, придивившись до мене, щось шепнув Кортесу. Той відразу спохмурнів.

— Скажи, — звернувся він до мене іспанською, — ти і є той самий зрадник, що допомагав ацтекам воювати проти нас?

— Я не зрадник, генерале, — сміливо відповів я; вино і їжа поповнили мої сили. — Я англієць, і бився разом з ацтеками, бо у мене є чимало причин ненавидіти вас, іспанців.

— Зараз у тебе їх буде ще більше, зраднику! — несамовито прохрипів Кортес. — Гей, підняти його на щоглу он тієї бригантини!

Я приготувався до смерті, аж раптом Марина щось сказала на вухо Кортесу. Я розчув тільки два слова: “заховане золото”. Якусь мить Кортес вагався, потім наказав:

— Стривайте! Повісити його ми завжди встигнемо. Стережіть цю людину як слід! Завтра я з ним сам розберуся.

За наказом Кортеса двоє іспанців наблизилися до мене, схопили за руки і повели до сходів, що спускалися з покрівлі.

Отомі все чула. Іспанської мови вона не знала, але їй достатньо був поглянути на обличчя Кортеса, щоб зрозуміти, що він наказав відвести мене в темницю або на страту. Коли я порівнявся з нею, вона зробила крок уперед. Страх за мене світився в її очах. Я побачив, що Отомі готова кинутися мені на шию, і, боячись, що цим вона викаже себе і зазнає тієї ж долі, зупинив її застережним поглядом. Потім, зробивши вигляд, що спіткнувся від страху і виснаження, я впав просто до її ніг.

Солдати, які вели мене, грубо розреготалися, і один із них копнув мене своїм чоботом. Але тут Отомі нахилилася і простягла руку, щоб допомогти мені підвестися. Поки я вставав, ми встигли обмінятися кількома нечутними словами.

— Прощавай, кохана! — шепнув я. — Що б не сталося, мовчи!

— Прощавай, — озвалася Отомі. — Якщо тобі доведеться померти, чекай мене біля брами смерті — я знайду тебе.

— Ні, ти повинна жити. Час залікує рани.

— Любий, моє життя — це ти! Без тебе життя не має сенсу.

Мабуть, ніхто не помітив нашої тихої розмови, бо всі дивилися на Кортеса і слухали, як він дає прочухана солдатові, що ударив мене.

— Що я тобі наказав? — сичав Кортес. — Я наказав стерегти полоненого, а не штовхати його чоботом! Ти що мене перед дикунами ганьбиш? Якщо таке повториться, ти мені за це дорого заплатиш! Повчися ввічливості хоча б у цієї жінки. Дивися, вона сама вмирає з голоду, а все-таки кинула їсти, щоб допомогти йому підвестися. А ти?.. Ведіть його до табору, та дивіться, щоб із ним нічого не трапилося! Він мені ще знадобиться.

Невдоволено буркочучи, солдати повели мене вниз, і останнє, що я побачив, було обличчя моєї дружини Отомі, сповнене затамованого болю.

Коли я вже почав спускатися, Куаутемок зловив мою руку і потиснув.

— Прощавай, брате, — промовив він, скорботно усміхаючись. — Дякую тобі за допомогу і за твою мужність.

— Прощавай, Куаутемоку, — відповів я. — Ти програв, але ця поразка зробить твоє ім’я безсмертним.

Я розлучився з Куаутемоком, навіть не підозрюючи, за яких обставин нам незабаром доведеться зустрітися.

Солдати посадили мене в човен, тласкаланці узялися за весла і переправили нас через озеро в іспанський табір. Боячись гніву Кортеса, моя варта більше не давала волі рукам, та зате знущалася і насміхалася наді мною як хотіла.

Іноді мені вдавалося почути через своє вікно табірні новини. Так я дізнався, що Кортес повернувся в табір, а разом з ним — Куаутемок і ще декілька знатних індіанців. Я сам бачив і чув, як солдати, яким набридло грати на гроші, почали розігрувати жінок у карти, записавши їхні прикмети на окремих аркушах паперу. Одна з жінок, судячи з цих прикмет, була вельми схожа на мою дружину Отомі. Її виграв якийсь мерзотник і тут же продав іншому солдату за сто песо. Ці люди не сумнівалися, що тепер їм дістанеться все — і золото, і жінки.

Так я сидів у своїй в’язниці упродовж тривалого часу, і ніхто мене не турбував, за винятком індіанки, що прибирала кімнату і приносила їжу. Отож я тільки те й робив, що їв за трьох та спав, бо ніякі нещастя не могли втамувати мого апетиту або сну. Мені самому не вірилося, але до кінця тижня я не лише оклигав, але знову став сильний, як раніше.

У проміжках між сном і їжею я не відходив від вікна, сподіваючись хоча б здалеку побачити Отомі або Куаутемока. Але все було марно. Зате замість своїх друзів я побачив, нарешті, свого ворога. Якось увечері перед моєю в’язницею зупинився де Гарсіа. Мене він не міг роздивитися, але мені добре було видно на його обличчі диявольську, вовчу посмішку, від якої морозом сипонуло по шкірі. Де Гарсіа простояв так хвилин з десять, чатуючи на моє вікно, немов голодний кіт на клітку із птахом. Я зрозумів, що темниця відкриється скоро.

Це сталося надвечір того дня, коли мене піддали тортурам.

Тим часом я помічав, що настрій солдатів поступово міняється. Вони перестали ставити на кін незліченні скарби, перестали навіть напиватися до нестями, і буйна веселість припинилася. Натомість іспанці весь час гуртувалися тепер невеликими купками, люто про щось сперечаючись. На великому майдані навпроти мого вікна зібрався цілий натовп солдатів. Сам Кортес у парадному одязі виїхав до них на білому коні. Здалеку я бачив, як деякі офіцери гнівно дорікали своєму начальнику, і солдати підтримували їх одностайними вигуками. Кортес щось довго говорив їм у відповідь, і, нарешті, всі мовчки розійшлися.