Дівчина настільки потонула у своїх словах, що нічого не помічала навколо.

— Я вийду за тебе хоч завтра! — повторила вона. — Ти подобаєшся мені більше за всіх на світі, і я думаю, що з часом полюблю тебе так, як ти хочеш, — вона схлипнула. — Але... Хіба я могла подумати, що це коли-небудь трапиться... А зараз, будь ласка, дай мені спокій!

Заснути Джейкоб не зміг. Допізна з бару «Ембассадор» лунала музика, а біля в’їзних воріт юрбилася зграйка повій, котрі чекали виходу кавалерів. За дверима в коридорі чоловік з жінкою затіяли нескінченну сварку, перемістившись в сусідній номер, і звідти через суміжні двері ще довго лунало приглушене бурмотіння двох голосів. Десь о третій ночі він підійшов до вікна й втупився в ясну пишність каліфорнійської ночі. Її краса спочивала на траві, на вогких, перламутрових дахах одноповерхових будиночків, і ніч, мов мелодію, розносила красу повсюди. Краса лежала в готельному номері, на білій подушці; шелестіла, мов примара, у фіранках. Його бажання малювало її образ доти, доки не втратив всі риси — і колишньої Дженні, і навіть тієї дівчини, що зустріла його сьогодні вранці на вокзалі. Мовчки, поки не скінчилася ніч, він заповнював нею, мов глиною, свою форму любові — ту саму форму, що зберігається навіки, поки не зникне сама любов, а може, і довше — і не згине, поки він сам собі не скаже: «Я ніколи її насправді не кохав». Він повільно створював образ, додаючи до нього ілюзії своєї юності, тужливі муки з минулого, допоки перед ним не постала вона — і з нею, справжньою, її зв’язувало одне лиш ім’я.

Опісля, коли ним заволодів кількагодинний сон, створений образ так і залишився стояти поруч, не в змозі покинути кімнату, з’єднавшись у містичному шлюбі з його серцем.

— Якщо ти мене не любиш, я не одружуся з тобою, — сказав він, коли вони поверталися зі студії; вона мовчала, спокійно склавши руки на колінах. — Дженні, ти ж не думаєш, що я буду щасливим, коли ти відчуватимеш горе чи байдужість — знаючи, що ти мене ніколи не кохала?

— Я кохаю тебе! Але не так!

— Як «так»?

Вона задумалася; її очі, здавалося, дивилися кудись у далечінь.

— Ти… не бентежиш моє серце, Джейку. Не знаю… я зустрічалася з чоловіками, які бентежили моє серце, коли торкалися мене, танцювали зі мною чи ще щось. Я знаю, це божевілля, але…

— Раффіно тебе бентежить?

— Щось на кшталт, але не так.

— А я взагалі не бентежу?

— З тобою мені затишно й добре.

Він мав би сказати, що саме це — найкраще відчуття, але не міг змусити себе це вимовити — чи була то вічна правда, чи вічна брехня...

— Неважливо; я ж сказала, що вийду за тебе. Можливо, пізніше моє серце й навчиться бентежитися.

Джейк розсміявся, затим різко зупинився:

— Коли я тебе, як ти кажеш, не «бентежу», то чому ж ти, здається, так сильно хвилювалася минулого літа?

— Не знаю. Гадаю, що тоді була інфантильною. Хіба можна пояснити, чому ти колись щось відчув, га?

Вона стала для нього загадкою, а така загадковість завжди надає прихованого значення найменш значущим фразам. А він, за допомогою незграбних інструментів — ревнощів та жадання, намагався створити ефірне й ніжне закляття, мов пилок на крилах метелика.

— Слухай, Джейку, — раптом сказала вона. — Сьогодні вдень на студію заходив адвокат моєї сестри, Шарнхорст.

— З твоєю сестрою все в порядку, — неуважно сказав він, і додав: — Значить, багато чоловіків змушують бентежити твоє серце?

— Ну, коли я бентежилася з багатьма чоловіками, то хіба це якось пов’язано зі справжнім коханням? — з надією в голосі мовила Дженні.

— Але ж ти переконана, що без цього любові не існує?

— Я ні в чому не переконана! Я просто сказала тобі, що я відчуваю. У тебе досвіду більше.

— Я взагалі нічого не знаю.

На першому поверсі в будинку, якому вона орендувала квартиру, в очікуванні стояв якийсь чоловік. Увійшовши, Дженні з ним заговорила; потім, обернувшись до Джейка, тихо сказала:

— Це Шарнхорст! Мені потрібно з ним поговорити; почекай, будь ласка, внизу! Він каже, що це на пів години, не більше.

В очікуванні Джейкоб випалив незліченну кількість цигарок. Минуло десять хвилин. Потім його кивком покликала до себе телефоністка.

— Швидше! — сказала вона. — Вас викликає міс Принс!

Голос Дженні звучав напружено й злякано.

— Затримай Шарнхорста! — сказала вона. — Він спускається вниз по сходах, може, їде ліфтом. Приведи його назад до мене!

Джейкоб повісив слухавку саме тоді, коли прибув ліфт.

Він став перед ліфтом, загородивши чоловікові вихід із кабіни.

— Ви — містер Шарнхорст?

— Так, — на обличчі малювалася напруга й підозрілість.

— Чи не могли б ви ще раз піднятися до апартаментів міс Прінс? Вона забула вам дещо сказати.

— Я з нею побачуся ще якось.

Він спробував відштовхнути Джейкоба. Схопивши його за плечі, Джейкоб заштовхав чоловіка назад у кабіну ліфта, зачинив двері й натиснув кнопку восьмого поверху.

— Вас за це арештують! — сказав Шарнхорст. — Вас посадять за напад!

Джейкоб міцно тримав його за руки. Нагорі біля відчинених дверей стояла Дженні, і в погляді в неї читалася паніка.

Попри опір, адвоката вдалося заштовхати у квартиру.

— Що сталося? — запитав Джейкоб.

— Ну ж бо, скажи йому! — випалила Дженні. — Ох, Джейку, він хоче двадцять тисяч доларів!

— За що?

— Щоб переглянути справу моєї сестри!

— Але у неї немає ні найменшого шансу! — вигукнув Джейкоб; він повернувся до Шарнхорста. — Ви ж знаєте, що в неї немає жодних шансів!

— Є деякі процесуальні моменти, — трохи зніяковіло сказав адвокат. — Розібратися в них може тільки юрист. Там тій жінці дуже складно, а її сестра — така багата й успішна. Місіс Чойнскі вважає, що заслуговує на ще один шанс.

— А ви там, либонь, всіляко її переконуєте?

— Вона сама мене запросила!

— Але шантаж — ваша ідея. Мабуть, якщо міс Прінс не погодиться витратити двадцять тисяч доларів на послуги вашої фірми, то на світло випливе той факт, що вона — сестра знаменитої вбивці?

Дженні кивнула.

— Саме так він і говорив!

— Хвилинку! — Джейкоб пішов до телефону. — «Вестерн Юніон», будь ласка! «Вестерн Юніон»? Прийміть, будь ласка, телеграму, — він назвав ім’я та адресу однієї високопоставленої особи з політичних кіл Нью-Йорка. — Записуйте текст:

ЗАСУДЖЕНА ЧОЙНСКІ ПОГРОЖУЄ СВОЇЙ СЕСТРІ кома АКТРИСІ кома ВИКРИТТЯМ СІМЕЙНИХ СТОСУНКІВ крапка ПРОШУ ДОМОВИТИСЯ З НАЧАЛЬНИКОМ В’ЯЗНИЦІ кома АБИ ВІН НЕ ДОПУСКАВ ДО НЕЇ ВІДВІДУВАЧІВ ПОКИ НЕ ПРИЇДУ НА СХІД І НЕ ПОЯСНЮ СИТУАЦІЮ крапка ТАКОЖ ПОВІДОМТЕ ТЕЛЕГРАМОЮ ЧИ ДОСТАТНЬО ДВОХ СВІДКІВ кома ЩОБ ДОВЕСТИ СПРОБУ ШАНТАЖУ І ВІДСТОРОНИТИ ВІД ПРАКТИКИ ОДНОГО АДВОКАТА З НЬЮ-ЙОРКА кома ЯКЩО ЗВИНУВАЧЕННЯ ПІДТРИМАЮТЬ ТАКІ ОСОБИ кома ЯК «РІД кома ВАН ТАЙН кома БІГЗ І КОМПАНІЯ» АБО Ж МІЙ ДЯДЬКО кома СУДДЯ У СПРАВАХ ПРО СПАДЩИНУ Й ОПІКУ крапка ВІДПОВІДАЙТЕ НА АДРЕСУ ГОТЕЛЬ «АМБАССАДОР» кома ЛОС-АНДЖЕЛЕС крапка ДЖЕЙКОБ С крапка К крапка БУТ

Джейк чекав, поки клерк повторював послання.

— Так ось, містере Шарнхорст, мистецтву не мають заважати подібні тривожні стани й переживання. Міс Прінс, розумієте, дуже засмучена. Завтра це відіб’ється на її роботі, і мільйони прихильників розчаруються. Тож не будемо її просити щось вирішувати. Власне, сьогодні ж увечері ми з вами на одному й тому ж потязі залишаємо Лос-Анджелес.

Літо минуло. Джейкоб мирився зі своїм марним існуванням, знаючи, що Дженні восени приїде на Схід. До осені, думав він, вона встигне поспілкуватися з безліччю Раффінів і виявить, що їхні бентежні руки, очі й… губи — приблизно одноманітні. Ті хлопці — рівнозначні, в іншому світі інтрижок на студентських домашніх вечірках, вони нагадували студентів-вступників, що вперше з’явилися там якогось літа. І, коли її почуття до нього все ще не надто скидаються на любовні, він все одно поведе її за собою, бо ж почуття проясніють згодом: кажуть, так бувало з багатьма дружинами.