Їхнє фінансове становище все більше покращувалося. До другого року війни вони вже придбали лімузин та власного водія, а ще мріяли про затишний літній будиночок на березі затоки Лонг-Айленд. Місяць за місяцем через бухгалтерські книги Дрінквотера й Маккомаса протікав наростальний потік матеріалів, що живили невгасимий вогонь по той бік океану. Штат клерків потроївся, в офісі панувала атмосфера, заряджена енергією та підприємливістю, і навіть Стелла використовувала будь-який привід, щоб заглянути туди в другій половині робочого дня.

Одного разу, на початку 1916 року, вона зайшла туди, дізналася, що містер Маккомас відлучився, і попрямувала вже до порога, але зустріла Теда Дрінквотера, що виходив з ліфта.

— О, Стелло! — вигукнув він. — А я про тебе тільки й згадував вранці.

Дрінквотер і Маккомас були друзями — якщо не найкращими, то все ж досить близькими. Коли б не приятелювання чоловіків, дружини навряд чи здружилися б, втім всі четверо зверталися один до одного на ім’я — Генрі, Тед, Моллі й Стелла, — і ось уже десять років, як щомісяця влаштовували спільні обіди, за якими намагалися підтримувати щиросердні розмови. Після обіду пари бралися до безжального обговорення інших, не вбачаючи, однак, у цих розмовах якоїсь нелояльності.

Вони звикли один до одного, а тому Стелла трохи здивувалася, побачивши, з якою зацікавленістю звернувся до неї Тед Дрінквотер.

— Я хотів з тобою поговорити, — заявив він у своїй звичайній манері, без натяків. — Не буде вільної хвилинки? Не могла б зайти до мого офісу?

— Ну, гаразд.

Коли вони, поміж рядами друкарок, прямували до скляної таблички з написом «ТЕОДОР ДРІНКВОТЕР, ПРЕЗИДЕНТ», Стелла мимоволі подумала, що він більше скидається на бізнесмена, ніж її чоловік. Президент був стрункий, підтягнутий, швидкий у рухах. Його очі пильно оглядали контору, немовби оцінюючи на ходу старання кожного клерка й кожної стенографістки.

— Сідай, Стелло.

Вона забарилася, відчуваючи невиразне занепокоєння.

Дрінквотер насупився.

— Мова йтиме про Генрі.

— Він захворів? — хутко спитала вона.

— Ні. Взагалі не про це, — Тед завагався. — Стелло, я завжди вважав тебе дуже розсудливою жінкою.

Вона чекала.

— Вже понад рік думаю про це. Ми з ним так часто про це сперечалися, що навіть стали гірше ставитися один до одного.

— Справді? — Стелла нервово моргнула.

— Маю на увазі бізнес, — коротко пояснив Дрінквотер. — Прохолодні стосунки з діловим партнером — дуже неприємна справа.

— Про що ти?

— Давня історія, Стелло. Наш бізнес йде в гору, а він тримається за свої посполиті звички. Гадає, що справи чекатимуть. На роботу — об одинадцятій, обідня перерва — півтори години, на кого має зуб — з тим контракт не підпише. Подібними діями за останні пів року зірвав три великі замовлення.

Інстинктивно Стелла почала захищати чоловіка.

— Але ж буває, від його повільності ви тільки виграєте? Та угода з міддю: ти хотів відразу поставити підпис, а Генрі...

— А, це... — Дрінквотер поспішив відмахнутися від цієї теми. — Я жодним чином не заперечую, що Генрі в інших випадках має дивовижну інтуїцію…

— Але мова йде не про дрібниці, — перебила його Стелла. — Та ви б збанкрутували, коли б Генрі не наполіг…

Вона затнулася.

— А, не знаю, — роздратовано кинув Дрінквотер. — Може, і не розорилися б. Хай там як, а ми всі робимо помилки — питання не в цьому. Зараз у нас з’явився шанс перескочити у вищий розряд. Це не жарти. Ще два роки такої клопіткої роботи — і кожен із нас зможе відкласти по мільйону. І, Стелло, що б там не наготувала доля, я свої гроші відкладу точно. Навіть якщо… — на мить він задумався й замовк. — Навіть якщо доведеться розірвати партнерство з Генрі.

— О! Сподіваюся...

— Я теж сподіваюся, що цього не станеться. Тому я й хотів з тобою поговорити. Можеш щось вигадати, Стелло? Він же ж тільки тебе послухає. Настільки впертий, що не розуміє наскільки сповільнює роботу офісу. Підіймай його зранку. Жоден чоловік не пеститься в ліжку до одинадцятої.

— Він встає о пів на десяту.

— Сюди він приходить об одинадцятій. Все інше не має значення. Розворуши його. Скажи, тобі потрібно більше грошей. Для цього потрібно більше замовлень, а вони є тоді, коли щось для цього робиш.

— Подумаю, що можна вигадати, — стурбованим тоном відгукнулася Стелла. — Але не знаю... Генрі важко... він дуже тримається за свої звички.

— Ти що-небудь вигадаєш. Ти могла б... — Дрінквотер вискалився. — Ти могла б підсунути йому додаткові рахунки для оплати. Мені іноді здається, ніщо так не надихає чоловіка, як екстравагантна дружина. Стимули — ось що нам потрібно. А то мені доводиться мізкувати за двох. Повір, Стелло, самостійно це дуже складно.

Стелла покидала контору в паніці. Вся невпевненість, всі страхи її дитинства раптом спливли на поверхню. Перед очима постало, як Тед Дрінквотер кидає Генрі й той без успіху намагається сам вести бізнес. З допомогою своєї безладності! Їхня сім’я скотиться вниз, один за одним звільнять всіх слуг, втратять авто, будинок. Добираючись додому, вона встигла уявити собі злидні, дітей, які заробляють на шматок хліба... голодну смерть. Хіба не пояснив їй тільки що Тед Дрінквотер, що підприємство тримається тільки на ньому? Що Генрі робитиме сам?

Весь тиждень Стелла розмірковувала над цим, тримаючи все під сімома замками, а за обіднім столом міряла Генрі двозначним поглядом, сповненим і роздратування, і співчуття. Затим в голові визрів план. Жінка завітала до агента з продажу нерухомості та як перший внесок за будинок на Лонг-Айленді, про який вони з чоловіком тільки боязко мріяли, вручила агенту всі свої банківські заощадження — дев’ять тисяч доларів.

Тої ночі дружина все розповіла.

— Стелло, ти з глузду з’їхала! — злякано вигукнув Генрі. — Просто збожеволіла. Чому ти мене не запитала?

Йому хотілося взяти її за плечі й добряче струснути.

— Я боялася, Генрі, — це була правда.

Він в розпачі скуйовдив своє жовте волосся.

— Чому саме зараз? Я тільки-но придбав страховий поліс, — надто дорогий для нас, ми ще не заплатили за нову машину, перед будинком спроєктували новий фасад, тиждень тому придбали тобі соболеву шубу. Увечері я збирався підрахувати жалюгідні залишки наших фінансів.

— А ти не можеш… не можеш вилучити частину грошей, вкладених у бізнес, допоки не налагодяться справи? — стривожилася Стелла.

— Ось цього якраз і не можна. Абсолютно ні. Я не можу тобі пояснити, ти ж не знаєш, що у нас твориться в фірмі. Бачиш, ми з Тедом... розходимося в деяких питаннях...

Раптом на Стеллу зійшло осяяння, і її тіло затремтіло. Що, коли, поставивши свого чоловіка в скрутне становище, вона таким чином віддала його в руки партнера? Але хіба не цього вона й хотіла? Може, це необхідно, щоб Генрі перейняв методи Дрінквотера?

— Шістдесят тисяч доларів, — переляканим голосом повторив Генрі, і в Стелли підступили до очей сльози. — Поняття не маю, де взяти гроші, щоб викупити будинок, — він впав у крісло. — Піду завтра й домовлюся з цими твоїми агентами — якимось відсотком від дев’яти тисяч доведеться пожертвувати.

— Схоже, вони не погодяться, — зі застиглим обличчям відгукнулася Стелла. — Вони відчайдушно поспішали продати: господар їде.

Вона пояснила, що діяла зопалу, — вирішила, тепер вони багаті й грошей вистачить. Чоловік виявив таку щедрість, купуючи нову машину, ось їй і здалося, що тепер вони можуть дозволити собі все, чого душа забажає.

Для Маккомаса зазвичай це було характерно — після першої хвилі потрясіння чоловік не витрачав енергії на докори.

Але через два дні він повернувся додому з роботи такий пригнічений, що все стало на свої місця: вони з Тедом Дрінквотером порозумілися, все вийшло так, як Стеллі хотілося. Тієї ночі жінка поринула в сон зі сльозами з сорому й жалю.

Життя Генрі Маккомаса призвичаїлося до нового розпорядку. Вранці Стелла будила його о восьмій, і ще п’ятнадцять хвилин тіло його перебувало в мимовільному трансі, мовби не розуміло відмови від звичок, укорінених за останні десять років. До офісу він діставався так швидко, як і раніше, але не об одинадцятій, а о пів на десяту — першого ранку його поява вкинула старших службовців в стан здивованого заціпеніння — а обід його тривав не більш як годину. У літні дні, з другої до третьої, його більше не помічали, сонного, на диванчику — та й сама канапа розчинилася в колі Лімбу, який затяг у свої тенета довільні години травлення й заповітні надлишки сну. Цими діями він намагався відплатити Дрінквотеру в обмін на вилучення ним достатньої суми для покриття поточних потреб.