— Чого ж ти не втік? Навіщо притягся сюди? — спитав хтось.

— Я не міг... ну ніяк не міг,— простогнав Поттер.— Хотів утекти, а ноги — тільки сюди, і нікуди більше.— і він знову заридав.

За кілька хвилин індіанець Джо так само спокійно повторив своє свідчення слідчому, вже під присягою, і хлопці, бачачи, що громовиці небесні й досі мовчать, остаточно повірили, що він запродався дияволові. Тепер Джо став у їхніх очах найлиховіснішою і найцікавішою людиною на світі, і вони не могли відірвати заворожених поглядів від його обличчя. А в душі обидва постановили собі, як випадатиме нагода, стежити за ним ночами: може, пощастить хоч краєм ока побачити його жахливого володаря.

Індіанець Джо допомагав піднімати тіло вбитого й нести його до фургона, і в натовпі, тремтячи зі страху, зашепотіли, ніби з рани виступила кров. Том і Гек сподівалися, що ця знаменна обставина кине підозру на справжнього вбивцю, але розчаровано почули, як кілька городян зауважили:

— Що ж тут дивного? Його якраз проносили повз Мафа Поттера...

Страшна таємниця й докори сумління не давали Томові спокійно спати не менш як тиждень після того, і одного ранку за сніданком Сід сказав:

— Томе, ти так кидаєшся й говориш уві сні, що я по півночі не можу спати.

Том зблід і опустив очі.

— Це поганий знак,— стривожено мовила тітка Поллі.— Що в тебе на душі, Томе?

— Нічого... Нічого такого я не знаю...— Але рука хлопця так затремтіла, що він розлив каву.

— Та ще й такі дурниці мелеш,— не вгавав Сід.— Минулої ночі все повторював: «Це кров, це кров, ось що це таке!» Як завів те саме... А потім: «Не мучте мене так — я все скажу!» Що? Що ти скажеш?

Перед очима в Тома все попливло. Невідомо, чим би скінчилася та розмова, але, на щастя, з обличчя тітки Поллі збіг стривожений вираз, і вона, сама того не відаючи, прийшла на допомогу Томові.

— Ну зрозуміло! — вигукнула вона.— Все це через оте жахливе вбивство. Мені й самій воно мало не щоночі сниться. А то раз чи два наснилося, ніби я сама і вбила.

Мері докинула, що і її та подія дуже вразила. Сід начебто вгамувався. Том поквапився вислизнути з-за столу під першим-ліпшим приводом і потім цілий тиждень скаржився на зубний біль і підв'язував на ніч щелепу. Він і гадки не мав, що Сід ночами не спить і стежить за ним, а часом зсуває його пов'язку й, спершись на лікоть, довго слухає, що він бурмоче, після чого знов поправляє пов'язку. Мало-помалу душа Томова заспокоїлась, зубний біль йому набрид і був скасований. А Сід, якщо й зробив якісь висновки з братового безладного бурмотіння, то тримав їх при собі.

Томові здавалося, що його шкільні товариші вже ніколи не перестануть розігрувати судові слідства над здохлими котами — ті ігри щоразу будили в ньому страшні спогади. Сід помітив, що Том ні разу не виступав у ролі слідчого, хоч раніше завжди прагнув вести перед у всіх нових розвагах; помітив і те, що Том так само не бере на себе й ролі свідка; все це було досить дивно, а ще від Сіда не сховалося, що Том і взагалі виказує видиму нехіть до таких слідств і, коли може, завжди їх уникає. Сід дивувався, але нічого не казав. Та зрештою і ті слідства вийшли з моди й перестали тривожити Томове сумління.

У той лихий час Том щодня або через день, вибравши слушну хвилину, ходив до заґратованого віконця в'язниці й нишком передавав «убивці» сякі-такі гостинці, що їх випадало десь роздобути. В'язниця була невеличка цегляна будівля на мочарі поза містечком, і варти при ній не тримали; та й сидів там хтось дуже рідко. Ті дарунки чимало полегшували Томові душевні гризоти.

Городяни мали велике бажання обквецяти індіанця Джо дьогтем, викачати в пір'ї і в такому вигляді провезти по містечку: хай би знав, як викрадати трупи,— але його надто боялися, тож ніхто не наважився стати призвідником такого діла і нічого з того не вийшло. Метис був досить обачний і обоє своїх свідчень почав просто з бійки, не зізнавшись у пограбуванні могили, яке їй передувало; тому визнали за розумне поки що не притягати його до суду.

Була й ще одна причина, через яку Томова душа відволіклася від таємних тривог: їх заступив новий поважний клопіт, що цілком поглинув хлопця. Беккі Тетчер перестала ходити до школи. Кілька днів Том переборював гордість і намагався «розвіяти свою журбу за вітром» — та дарма. Вечорами він несамохіть почав тинятися коло дому Беккі, почуваючи себе вкрай нещасним. Вона захворіла! А що, як вона помре?.. Ця думка доводила Тома до розпачу. Його не цікавили більше ні війни, ні піратство. Життя втратило всю свою принадність, лишилася тільки чорна туга. Хлопець закинув навіть свого обруча з поганялкою — тепер і вони не давали йому втіхи.

Тітка Поллі занепокоїлась і почала напихати його всякими ліками. Вона належала до тих людей, що безоглядно вірять в будь-яке патентоване зілля, в усілякі новомодні засоби зміцнення й відновлення здоров'я. Стара була вродженою дослідницею, і, коли в цій галузі з'являлося щось нове, їй не терпілося негайно, зараз же випробувати той засіб — не на собі, бо сама вона ніколи не хворіла, а на першому-ліпшому, хто траплявся під руку. Вона передплачувала всякі «медичні» журналики й шарлатанські брошурки з френології, і пишномовне невігластво, що так і випирало з них, здавалось їй живлющою істиною. Усі ті нісенітниці — як провітрювати помешкання, як лягати спати і як вставати, що їсти, що пити, скільки гуляти, в якому душевному стані себе утримувати і який носити одяг,— були для тітки Поллі ніби священними заповідями, і вона навіть не помічала, що її «медичні журнали», як правило, сьогодні спростовують усе, що радили тільки місяць тому. Вона була щира й довірлива душа і раз у раз ставала їх легкою жертвою. Ретельно збираючи ті шарлатанські приписи й шарлатанські засоби, вона, сказати б образно, їхала на блідому коні, озброєна смертю, а за нею тяглися всі сили пекла. Їй і на думку не спадало, що для своїх стражденних ближніх вона аж ніяк не ангел-зцілитель і не живий образ славленого ханаанського бальзаму.

Тоді ще тільки почали застосовувати водолікування, і Томова меланхолія стала для тітки справжньою знахідкою. Щоранку вона будила хлопця з першим променем сонця, вела до дровника й вивергала на нього справжній холоднющий водоспад, а тоді розтирала його жорстким, як скребачка, рушником, загортала в мокре простирадло й укладала під теплі ковдри, щоб довести до сьомого поту, аж поки в бідолахи, як він сам казав, «уся каламуть з душі боком вилазила».

Та, незважаючи на все те, Том дедалі марнів і ставав усе сумніший і пригніченіший. Тітка додала гарячі ванни, ванни для ніг, душі та занурення. Хлопець лишався похмурий, мов катафалк. Вона почала сполучати водолікування з дієтою, посадивши його на рідку вівсянку, та з витяжними компресами. Обчисливши Томову місткість, наче то був глек, а не хлопець, вона щодня заливала його по вінця якимсь шарлатанським зіллям.

Поступово Том збайдужів до всіх тих тортур. Це здалося тітці тривожним знаком. Треба було за всяку ціну здолати його байдужість. Якраз тоді вона вперше почула про новий засіб, «антибіль», і одразу ж замовила його у великій кількості. Покуштувавши те пійло, стара не знала, як і дякувати богові. То був справжній рідкий вогонь. Вона відмовилася від водолікування та від усього іншого й тепер покладала всі свої сподівання на «антибіль». Дала Томові повну чайну ложку і з глибокою тривогою спостерігала, який буде наслідок. Але тривога її вмить уляглася й душа заспокоїлась: Томову байдужість як вітром здуло. Навіть якби вона розвела під ним вогнище, і то хлопець навряд чи виявив би стільки запалу й жвавості.

Зрештою Том відчув, що час уже йому і справді прокинутись; може, таке життя й було доволі романтичне для його згорьованої душі, але в ньому ставало щодень менше добрих почуттів і більше всіляких неприємних подразників. Хлопець обмірковував різні плани, як позбутися своїх мук, і зрештою прикинувся, що йому страшенно подобається «антибіль». Тепер він сам просив мікстуру, та ще й так часто, що тітці це набридло, і врешті вона сказала, щоб він не морочив їй голову й приймав ліки сам. Якби йшлося про Сіда, до її радості не домішалася б жодна підозра, але це був Том, і вона потай приглядала за пляшкою. Та мікстури там справді швидко меншало, а їй і на думку не могло спасти, що хлопець лікує «антиболем» щілину в підлозі вітальні.