— А Кейсі? — спитав Енді Ворвік.

— А так, звісно, Кейсі також, — миттю погодився Ґарднер, і Джек подумав: «Він тікає від вас, тупі кретини. Він тікає, це ж очевидно, це можна написати на білборді, поставленому на Сансет-стрит, а ваші криві мізки цього не розуміють. Ви сидітимете тут і чекатимете на клаксон десять років, якщо тільки їжа і туалетний папір не закінчаться раніше».

Ґарднер підвівся. Сонні Сінґер — обличчя його почервоніло від гордощів — сів за стіл і спрямував зброю на Джека.

— Якщо його відсталий друг з’явиться, — сказав Ґарднер, — застрель його.

— Як він може з’явитися? — здивувався Сонні. — Він же в Ящику.

— Не має значення, — відповів Ґарднер. — Він злий, вони злі, це не обговорюється, це аксіома. Якщо з’явиться кретин, застрель обох.

Він покопирсався в ключах, що висіли на кільці, і вибрав потрібний.

— Коли почуєте клаксон, — сказав він, відчинив двері і вийшов.

Джек нашорошив вуха, вслухаючись у сирени, але нічого не почув. Двері зачинилися за Сонячним Ґарднером.

Час розтягувався. Хвилина здавалася двома, дві — десятьма, чотири — цілою годиною. Троє Ґарднерових «помічників» нагадували хлопчаків у грі «На місці стій». Сонні аж застиг за столом — він жадав цього місця, снив ним. Револьвер було спрямовано Джекові в обличчя. Ворвік стояв біля дверей у коридор. Кейсі сидів у яскраво освітленій буді з навушниками на голові й тупо витріщався на іншу скляну панель, що відмежовувала студію від темної каплички. Він нічого не бачив, тільки слухав.

— Ви, певно, знаєте, що він вас із собою не забере, — порушив гнітючу тишу Джек.

Його здивував власний голос. Упевнений, без страху.

— Заткайся, плюгавчику.

— Не затримуй дихання, поки не почуєш, як гуде клаксон, — відповів Джек, — а то станеш синім-синім.

— Скаже ще хоч слово — Енді, зламай йому ніс, — буркнув Сонні.

— Правильно, — відповів Джек, — зламай мені ніс, Енді, застрель мене, Сонні. Копи вже їдуть. Ґарднер зник, і вони знайдуть вас трьох над трупом у гамівній сорочці. — Він замовк, а тоді додав: — Над трупом у гамівній сорочці зі зламаним носом.

— Удар його, Енді, — сказав Сонні.

Енді Ворвік від дверей підійшов до Джека, що сидів на стільці зі спущеними штанами і трусами та ще й у гамівній сорочці.

Джек повернув обличчя до Ворвіка.

— Правильно, Енді! — сказав він: — Удар мене. Я й не поворухнуся. Чудова мішень.

Енді Ворвік стиснув кулак, замахнувся… і завагався. У його очах відбилася невпевненість. На столі Ґарднера стояв електронний годинник. Очі Джека ковзнули по ньому і повернулися до Ворвіка.

— Минуло чотири хвилини, Енді. Скільки часу треба, щоб вивести машину з гаража? Особливо, коли він поспішає?

Сонні Сінґер підскочив із крісла Сонячного Ґарднера, обійшов стіл і кинувся до Джека. Його вузьке обличчя палало від люті. Пальці стиснулися в кулаки. Ворвік, значно сильніший за Сонні, спинив його. На обличчі Ворвіка відбилася тривога — сильна тривога.

— Зажди.

— Я не хочу цього чути! Я не…

— Чому б тобі не спитати в Кейсі, як далеко сирени? — спитав Джек, і Ворвік ще більше насупився. — Вас надурили, ви хіба цього не знали? Окреслити Вам проблему? Тут дуже паршиво. Він знає це — вже унюхав. Він скинув усе на вас. Зважаючи на звуки зверху…

Сінґер вирвався із рук Ворвіка і ляснув Джека по щоці. Його голова смикнулася вбік і повернулася на місце.

— Усе дуже й дуже погано.

— Замовкни, інакше я тебе вб’ю, — зашипів Сонні.

Цифри на електронному годиннику змінилися.

— Уже п’ять хвилин.

— Сонні… — У Ворвіка на мить перехопило подих. — Давай знімемо з нього цю штуку.

— Ні! — крик Сонні був ображеним, лютим… і вкрай наляканим.

— Ти знаєш, що казав Превелебний, — швидко сказав Ворвік. — Раніше. Коли приїхали люди з телебачення. Ніхто не має бачити гамівних сорочок. Вони не зрозуміють. Вони…

Клац. Увімкнувся інтерком:

— Сонні! Енді! — Голос Кейсі повнився переляком. — Вони близько. Сирени! Що нам робити?

— Розв’яжімо його зараз! — обличчя Ворвіка зблідло, і лише на вилицях горів рум’янець.

— Ще Превелебний Ґарднер сказав…

— Мене не їбе, що там казав Превелебний Ґарднер! — Голос Ворвіка стишився до шепоту. Тепер він озвучував найбільший дитячий страх: — Вони нас упіймають, Сонні! Вони нас упіймають!

І Джек подумав, що чує сирени, хоча, можливо, це була тільки його уява.

Погляд Сонні нерішуче пройшовся по Джеку. Він підняв револьвер, і на мить Джек повірив, що Сонні й справді збирається його застрелити.

Минуло вже шість хвилин, а Ґарднер досі не натискав на клаксон, повідомляючи, що deus ex machina[204] готовий довезти їх до Мансі.

— Ти розв’язуй його, — насупившись, буркнув Сонні Енді Ворвіку. — Я не хочу торкатися до нього. Він грішник. І педик.

Сонні повернувся за стіл, а Енді Ворвік заходився розв’язувати гамівну сорочку.

— Краще мовчи, — важко дихав Енді. — Краще мовчи. Інакше я сам тебе вб’ю.

Права рука вільна. Ліва рука вільна. Руки безсило впали на коліна. Голки та шпильки повернулися.

Ворвік зняв із нього жахливу сірувато-коричневу гамівну сорочку з парусини із сирицевими зав’язками. Глянув на нього і скривився. Швидко перетнув кімнату і взявся засовувати сорочку в сейф Сонячного Ґарднера.

— Підтягни штани, — гаркнув Сонні. — Гадаєш, я хочу витріщатися на твоє хазяйство?

Джек підтягнув труси, узявся за пояс штанів, упустив його, а тоді нарешті зміг одягнутися.

Клац! Інтерком:

— Сонні! Енді! — Кейсі бився в паніці. — Я щось чую!

— Вони наближаються? — Сонні мало не кричав. Ворвік удвічі швидше заходився засовувати сорочку в сейф. — Вони вже повертають до централь…

— Ні! В каплиці! Я нічого не бачу, але чую щось у…

Дзвін розбитого скла. Ворвік стрибнув з пітьми каплиці в студію.

Динаміки страшно підсилили крики Кейсі, коли він відкотився на своєму кріслі від пульта.

Студію затопив шторм скла. Вовк усіма чотирма лапами приземлився на похилу контрольну панель і чи то зістрибнув, чи то сповз із неї; очі його сяяли червоним вогнем. Довгими кігтями він повертав тумблери, довільно вмикав перемикачі. Магнітофон Сонні з великими котушками увімкнувся.

— …КОМУНІСТИ! — завив голос Сонячного Ґарднера. Увімкнений на повну, він глушив і крики Кейсі, і горлання Ворвіка: «Пристрель його, Сонні, пристрель його, пристрель». Голос Ґарднера був не єдиним. На фоні, наче музика з пекла, тріщали впіймані зовнішніми мікрофонами Кейсі сирени каравану патрульних машин, що заповнювали під’їзну доріжку «Дому Сонця».

— О, ВОНИ СКАЖУТЬ ВАМ, ЩО ЦЕ ДОБРЕ — ДИВИТИСЯ ТІ БРУДНІ КНИЖКИ! ВОНИ СКАЖУТЬ, ЩО ЗАКОН, ЯКИЙ ЗАБОРОНЯЄ МОЛИТВУ В ГРОМАДСЬКИХ ШКОЛАХ — НЕ БІДА! ВОНИ СКАЖУТЬ НЕ ПЕРЕЙМАТИСЯ, ЩО ШІСТНАДЦЯТЬ КОНГРЕСМЕНІВ І ДВА ГУБЕРНАТОРИ ВИЗНАЛИ СВОЮ ГОМОСЕКСУАЛЬНІСТЬ! ВОНИ СКАЖУТЬ…

Стілець Кейсі відкотився до скляної стіни між студією та кабінетом Сонячного Ґарднера. Хлопець повернув голову — і на мить вони побачили його агонізуючі вирячені очі. Тоді Вовк зістрибнув із контрольної панелі. Нахилив голову до живота Кейсі, вгризся в нього. Його щелепи заходилися розтулятися і затулятися зі швидкістю машини для розрізання цукрової тростини. Кров ударила вгору і залила вікно, коли Кейсі забився в судомах.

— Застрель його, Сонні! Застрель цю блядську істоту! — кричав Ворвік.

— Гадаю, я краще застрелю його, — сказав Сонні, дивлячись на Джека.

Він говорив зі впевненістю людини, що прийняла дуже важливе рішення. Він кивнув і ощирився.

— …ДЕНЬ ГРЯДЕ, ХЛОПЧИКИ! О ТАК, ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ, КОЛИ ВСІ КОМУНІСТИ, ГУМАНІСТИ, ПРИРЕЧЕНІ НА ПЕКЛО АТЕЇСТИ ВИЯВЛЯТЬ, ЩО СКЕЛЯ НЕ ЗАХИСТИТЬ ЇХ, МЕРТВЕ ДЕРЕВО НЕ СТАНЕ ЇХНІМ ПРИТУЛКОМ! ВОНИ ЗБАГНУТЬ. СКАЖІТЬ АЛІЛУЯ! ВОНИ ЗРОЗУМІЮТЬ…