Теоретично всі ці адаптації є наслідками каскадного ефекту і можуть, попри різноманітність безпосередніх причин, бути простежені до парацентричної інверсійної мутації блоку Xq21.3 на Х-хромосомі[113]. Це викликало функціональні зміни в генах, які кодують протокадерини (білки, що відіграють критично важливу роль у розвитку мозку й центральної нервової системи). І хоча це спровокувало радикальні неврологічні й поведінкові зміни, суттєві фізіологічні зміни були обмежені м’якими тканинами й мікроструктурами, що не кам’яніють. Саме це, а також надзвичайно низька кількість вампірів навіть на піку популяції (у зв’язку з перебуванням на вершині трофічної піраміди) пояснює їхню відсутність у палеонтологічному літописі.

Цей каскад також спричинив суттєві побічні ефекти. Наприклад, вампіри втратили здатність кодувати ε-протокадерин Y, гени якого лишилися тільки в Y-хромосомі гомінідів[114]. Нездатні самостійно синтезувати життєво важливий білок, вампіри були змушені отримувати його з їжі. Таким чином, люди становили основу їхнього раціону. Але людська популяція поповнювалася вкрай повільно (унікальна ситуація, адже зазвичай здобичі в десятки разів більше, ніж хижаків). За звичайних умов така динаміка видавалася б надзвичайно марнотратною: вампіри виїли б усіх людей, а тоді вимерли б самі через брак необхідних поживних речовин.

Тривалі періоди сну, як у дводишної риби[115] (так званий «немертвий стан»), і подальше різке скорочення енергетичних потреб вампірів розвинулися як спроба врівноважити цей дисбаланс. Для цього організм вампірів виробляв підвищений рівень ендогенного D-Ala-лейенкефаліну (пептиду, що викликає сплячку в ссавців[116], й добутаміну, що зміцнює серцевий м’яз у період бездіяльності[117]).

Іншим побічним ефектом був так званий «хрестовий глюк» — переплетення зазвичай розділених масивів рецепторів у зоровій корі головного мозку[118], яке провокує напади, схожі на епілепсію, щойно масиви, які обробляють вертикальні й горизонтальні стимули, спрацьовують водночас на доволі розлогій ділянці поля зору. Оскільки в природі прямих кутів практично не існує, природний відбір не викорчував цього глюку. Та коли Homo sapiens розвинув евклідову геометрію, ця риса закріпилася у Homo sapiens vampiris через генетичний дрейф. Враз позбавлений доступу до здобичі, увесь підвид вимер ще на світанку історії.

Ви, певно, помітили, що Юкка Сарасті, як і всі реконструйовані вампіри, часом, замислившись, клацав язиком. Імовірно, така особливість походить з прамови, що трансформувалася у специфічний тип мовлення понад 50 000 р. до н. е. Засноване на клацанні мовлення надзвичайно зручне для хижаків, що вистежують здобич у луках і савані. Клацання імітує шелестіння трави, дозволяючи спілкуватися, не сполохавши жертву[119]. Серед людських мов найближчою до старовампірської є хадза[120].

Сенсорику людини надзвичайно просто хакнути: нашу зорову систему в кращому разі описували як набір фокусів[121]. Органи чуттів отримують настільки недосконалі й фрагментарні вхідні дані, що мозок радше змушений інтерпретувати їх згідно з правилами ймовірності, а не спиратися на безпосереднє сприйняття[122]. Він не стільки бачить світ, скільки висуває обґрунтовані припущення щодо нього. Як наслідок, «неправдоподібні» стимули часто просто не аналізуються свідомістю, й байдуже, наскільки потужними вони є. Ми схильні ігнорувати візуальні образи та звуки, що не вписуються в нашу картину світу.

Сарасті мав рацію: «Роршах» не зробить з вами нічого такого, на що б ви самі не були здатні.

Наприклад, фокус з невидимістю юного тупуватого шифратора — того, що узгоджував свої рухи з прогалинами в людському зорі, — спав мені на думку, коли я читав про феномен під назвою перцептивна сліпота. Один росіянин на прізвище Ярбус першим виявив сакадичні рухи людських очей ще в тисяча дев’ятсот шістдесятих[123]. Відтоді чимало дослідників змушували предмети непомітно з’являтися в полі людського зору і зникати, вели розмови з бідолашними суб’єктами, що так і не збагнули, що їхній співрозмовник змінився посеред бесіди, і загалом довели, що людський мозок не помічає купи всього, що відбувається навколо[124]^,[125]^,[126]. Прогляньте демонстраційні відео на сайті лабораторії візуального сприйняття Університету Іллінойса[127] — і ви побачите, що я маю на увазі. Люди, це насправді виносить мозок. Просто поміж нас могли б вештатися саєнтологи, і якби вони рухалися правильно, то ми б навіть не помітили їх.

Більшість згаданих у книжці психозів, синдромів та галюцинацій існують насправді й детально описані Метцінґером[128], Веґнером[129] і/або Саксом[130] (дивіться також розділ «Свідомість/Інтелект»). Інші (наприклад, «сірий синдром») ще не вторували свого шляху до довідника з діагностики й статистики психічних порушень[131] — щиро кажучи, я вигадав кілька, — але вони все одно спираються на експериментальні свідчення. Залежно від ваших переконань, обережний вплив магнітних полів на мозок може спровокувати будь-що: від релігійного екстазу[132] до відчуття, буцімто вас викрали прибульці[133]. Транскраніальна магнітна стимуляція може змінити настрій, спровокувати сліпоту[134] або ж вразити мовленнєві центри (наприклад, позбавити людину здатності вимовляти дієслова, не зачепивши при цьому іменники)[135]. Пам'ять і здібності до навчання можна поліпшити (або погіршити), і уряд Сполучених Штатів наразі фінансує дослідження портативних пристроїв ТКМС для — здогадалися, правда? — військових цілей[136].

Часом електростимуляція мозку викликає «синдром чужої руки» — мимовільний рух супроти волі «особистості», яка начебто контролює тіло[137]. А іноді вона зумовлює такі самі мимовільні рухи, от тільки людина вперто наполягає, буцімто вона виконувала ці дії свідомо, хоча емпіричні докази свідчать про протилежне[138]. Поєднайте все це з фактом, що тіло починає діяти ще до того, як мозок «вирішує» ворухнутися[139] (але зважте на[140]^,[141]). І тоді вся концепція «свободи волі» — попри незаперечне суб’єктивне відчуття її реальності — починає видаватися трішки дурнуватою, навіть без впливу іншопланетних артефактів.