Медея підвелася на ноги, неушкоджена. Але дивилася вона не на палаючі тіла Джиммі та Керрі Отто: її погляд був спрямований до лісу.

До Баррі Фроста, який спирався спиною об дерево, стискаючи в руках пістолет.

Звання героя не надто личило Баррі Фросту.

Вигляд він мав радше присоромлений, аніж героїчний, коли сидів на ліжку в благенькій лікарняній сорочці. За два дні до того його перевели до Бостонського медичного центру, і відтоді потік паломників до його палати не вщухав — від комісара поліції до працівників кафетерію. Коли приїхала Джейн, у джунглях букетів та повітряних кульок із написом «ВИДУЖУЙ» сиділо троє відвідувачів. «Фроста всі люблять, від дітлахів до літніх пань», — подумала вона, дивлячись на все це з порога. І було зрозуміло чому. Він був тим бойскаутом, який з радістю почистить вам тротуар від снігу, заведе ваше авто й залізе на дерево, щоб зняти вашу кицьку.

«Він навіть життя вам може врятувати».

Ріццолі зачекала, поки підуть гості, й аж тоді увійшла.

— Ще одного відвідувача стерпиш? — запитала вона.

Напарник мляво усміхнувся.

— Привіт. Я сподівався, що ти зайдеш.

— У тебе тут козирне місце. Довелося побитися з твоїми фанатками, щоб мати змогу увійти.

Права рука Джейн була в гіпсі, тож вона почувалася дуже незграбною, коли тягнула стілець до ліжка, щоб сісти ближче до Фроста.

— Боже, ти глянь на нас обох, — зітхнула вона. — Жалюгідна парочка підбитих вояків.

Фрост засміявся, але від руху одразу ж заболів лапаротомічний розріз. Він зігнувся, скривившись.

— Я покличу медсестру, — запропонувала Джейн.

— Ні, — підняв руку Фрост. — Я впораюся. Годі з мене морфію.

— Припини прикидатися мачо. Я порадила б щось прийняти.

— Не хочу бути обколотим. Сьогодні мені потрібна ясна голова.

— Навіщо?

— До мене прийде Еліс.

Було боляче чути нотку надії в його голосі, тож Ріццолі відвернулася, щоб він не бачив жалю в її очах. Еліс не заслужила такого чоловіка. Він був хорошим, шляхетним, і саме тому йому розбили серце.

— Тоді мені краще піти, — сказала вона.

— Ні, зачекай. Будь ласка. — Він обережно опустився на подушки й повільно видихнув. Намагаючись здаватися життєрадісним, сказав: — Розкажи мені останні новини.

— Усе підтверджено. Деббі Дюк — справді Керрі Отто. Місіс Віллебрандт розповіла, що Керрі з’явилася у музеї в квітні й запропонувала свої волонтерські послуги.

— У квітні? Це скоро після того, як вони найняли Джозефіну.

Джейн кивнула.

— За кілька місяців Керрі стала в музеї незамінною. Певно, це вона вкрала ключі Джозефіни. Можливо, вона й залишила той пакет із волоссям у докторки Айлс на подвір’ї. Через неї Джонні мав вільний доступ до будівлі. Брат із сестрою були командою у найширшому розумінні цього слова.

— Навіщо сестрі підтримувати такого брата, як Джиммі?

— Краєм ока ми це побачили. «Нездорова сестринська прихильність» — так психотерапевт написав у справі Джиммі. Я вчора говорила з доктором Гілцбріхом, і він сказав, що Керрі була не менш патологічна за брата. Вона була готова на все заради нього, можливо, навіть на утримання його тюрми. Криміналісти знайшли у тому підвалі численні зразки волосся та волокон. На матраці були плями крові більше ніж однієї жертви. Сусіди казали, що іноді бачили Джиммі й Керрі одночасно. Вони кілька тижнів проводили у будинку, а тоді на кілька місяців зникали.

— Я чув про команди серійних убивць із чоловіка та дружини. Але брат із сестрою?

— Принцип той самий: слабка особистість та сильна. Джиммі домінував, настільки, що міг повністю контролювати таких людей, як його сестра. І Бредлі Роуз. Поки Бредлі був живий, він допомагав Джиммі в полюванні, консервував жертв і знаходив місця для тіл.

— То він просто йшов за Джиммі?

— Ні, вони обидва отримували щось із цих стосунків. Так вважає доктор Гілцбріх. Джиммі реалізовував свої підліткові фантазії щодо колекціонування мертвих жінок, а Бредлі штовхала до дії одержимість Медеєю Соммер. Їх об’єднувала вона — єдина жертва, яку вони обидва хотіли, але не могли впіймати. Навіть після смерті Бредлі Джиммі не припинив шукати її.

— А натомість знайшов її дочку.

— Він, певно, побачив фото Джозефіни в газеті. Вони з Медеєю практично копії, і вік цілком підходив для її дочки. Вони навіть професію мають однакову. Не треба довго шукати, щоб зрозуміти, що Джозефіна — не та, за кого себе видає. Тож він узявся стежити за нею, чекаючи, чи не з’явиться її мати.

Фрост похитав головою.

— Ця його одержимість Медеєю просто божевільна. Стільки років минуло, можна було й заспокоїтися.

— Пригадуєш Клеопатру? Єлену Троянську? Від них чоловіки так само втрачали голову.

— Єлена Троянська? — він зареготав. — Ого, ця археологія причепилася й до тебе. Говориш як доктор Робінсон.

— Я про те, що чоловіки бувають одержимі. Хлопець може триматися за одну жінку роками, — відповіла Ріццолі й тихо додала: — Навіть якщо ця жінка його не кохає.

Обличчя її напарника почервоніло, він відвернувся.

— Буває, що люди не можуть заспокоїтися й марнують життя, чекаючи на когось, кого не можуть мати.

Вона подумала про Мору Айлс — ще одна людина, яка потребувала того, кого не могла мати, бранка власних бажань та неправильного вибору. Коли Морі був потрібен отець Деніел Брофі, його не було поруч. Натомість про неї подбав Ентоні Сансоне: запросив її до себе, потім зателефонував Джейн, щоб переконатися, що Мора може безпечно повернутися додому. «Іноді людина, яка може зробити тебе щасливою, — та, на яку не звертаєш уваги, яка терпляче чекає збоку».

У двері постукали, і до палати увійшла Еліс. Вбрана в елегантний діловий костюм, білявка вражала своїм виглядом більше, ніж пам’ятала Джейн, однак у її красі не було тепла. Вона несла себе, мов мармурову скульптуру, досконало різьблену, якої не можна було торкатися — лише дивитися. Жінки обмінялися стриманими але ввічливими привітаннями, як суперниці за увагу одного чоловіка. Роками вони ділили Фроста — Джейн була йому напарницею, Еліс — дружиною, але Ріццолі не відчувала жодного зв’язку з цією жінкою.

Вона підвелася, йдучи геть, але біля дверей не втрималася від зауваження:

— Будь із ним лагідною. Він герой.

«Фрост урятував мене, а тепер доведеться мені рятувати його», — подумала Ріццолі, виходячи з лікарні й сідаючи до свого автомобіля. Еліс розіб’є йому серце, так, як розбивають плоть: за допомогою рідкого азоту й різкого удару молотком. Вона бачила це в очах Еліс — похмуру рішучість дружини, яка вже покінчила зі шлюбом і мусила тільки владнати останні деталі.

Сьогодні йому знадобиться друг. Тож вона повернеться пізніше, збирати його докупи.

Джейн завела авто, і тут задзвонив мобільний. Номер був незнайомий.

Так само і чоловічий голос, який пролунав із динаміка:

— Гадаю, ви зробили велику помилку, детективе, — мовив він.

— Перепрошую? З ким я говорю?

— Детектив Потреро, поліція Сан-Дієґо. Я щойно говорив із детективом Кроу і чув, як у вас тут усе пішло. Ви кажете, що підстрелили Джиммі Отто.

— Не я. Мій напарник.

— Ну, хто б то не був, ви стріляли не в Джиммі Отто. Він помер тут, дванадцять років тому. Я керував тим розслідуванням, тож знаю. І мушу допитати жінку, яка його вбила. Її заарештовано?

— Медея Соммер нікуди не подінеться. Вона тут, у Бостоні, якщо захочете з нею поговорити. Запевняю вас: стрілянина у Сан-Дієґо була повністю виправдана. То був самозахист. І застрелений був не Джиммі Отто. Це був хлопець на ім’я Бредлі Роуз.

— Ні. Джиммі впізнала власна сестра.

— Керрі Отто вам збрехала. То був не її брат.

— Ми маємо ДНК на доказ того.

Джейн завагалася.

— Яку ДНК?

— Цього звіту не було в документах, які ми надіслали вам, бо аналіз закінчили за кілька місяців після закриття справи. Бачте, Джиммі підозрювався у вбивстві в іншій юрисдикції. Вони вийшли на зв’язок із нами, бо хотіли бути впевнені в тому, що підозрюваний мертвий. Попросили сестру Джиммі надати зразок ДНК.