– Його поведінка може не мати ніякого сенсу для нас, – відказав Цукер. – Але має для нього. Досить часто ґвалтівники повертаються і знову нападають на своїх жертв. Так вони проявляють своє право власності. Між ними є хоча й патологічні, але стосунки.

Ріццолі пирхнула.

– Ви називаєте це стосунками?

– Між ґвалтівником і його жертвою. Це видається збоченим, але так воно є. Усе ґрунтується на владі. Спочатку він оскверняє її, перетворює на подобу людини. Вона стає для нього річчю. Він це знає, і, що важливіше, вона це знає. Той факт, що її поранили і осоромили, може примусити його повернутися. Спочатку він мітить її зґвалтуванням. Тоді повертається, щоб пред’явити на неї свої права.

«Зранені жінки», – подумав Мур. Ось що пов’язувало між собою жертв. Раптом він збагнув, що Кетрін теж була зраненою.

– Він ніколи не ґвалтував Кетрін Корделл, – зауважив Мур.

– Але її теж раніше зґвалтували.

– Її ґвалтівник уже два роки як мертвий. Як Хірург визначив, що вона теж була жертвою насильства? Як вона потрапила під його приціл? Вона ніколи не розповідала про зґвалтування, нікому.

– Вона розповідала про це в Інтернеті, хіба ні? У приватному чаті… – Цукер зупинився. – Боже, цілком можливо, що він знаходить своїх жертв в Інтернеті.

– Ми перевірили цю теорію, – сказав Мур. – У Ніни Пейтон немає комп’ютера. А Корделл ніколи не відкривала в чаті свого справжнього імені. Тому ми знову повертаємось до питання: «Чому Хірург зосередився на Корделл»?

– Складається враження, що він одержимий нею, – мовив Цукер. – Він робить усе, щоб подражнити її. Він навіть іде на ризик, щоб надіслати їй фотографію Ніни Пейтон. І це спричинює цілу вервечку подій. Фотографія приводить поліцію до дверей Ніни. Він поспішає втекти і не може завершити вбивство, не може отримати задоволення. Навіть гірше, він залишає нам свідка. Найнеобачніша помилка, якої тільки можна припуститися.

– Це ніяка не помилка, – озвалась Ріццолі. – Він хотів, щоб вона вижила.

Її слова викликали у присутніх скептицизм.

– А як ви поясните такий промах? – продовжила вона. – Фотографія, яку він надіслав Корделл, мала привернути нашу увагу. Він надіслав її і чекав, коли у гру вступить поліція. Чекав, коли ми зателефонуємо до жертви. Він знав, що ми вже виїхали. А тоді поспіхом різонув її по горлу, тому що хотів, аби ми знайшли її живою.

– Ага, так, – пирхнув Кроу. – Це все було частиною його плану.

– Які у нього причини так чинити? – Цукер звернувся до Ріццолі.

– Причина написана на її стегні. Ніна Пейтон була його «подарунком» Корделл. І цей «подарунок» мав налякати її до смерті.

У кімнаті повисла пауза.

– Якщо так, то це йому вдалося, – сказав Мур. – Корделл нажахана.

Цукер трохи нахилився вперед, обмірковуючи теорію Ріццолі.

– Він занадто ризикував, щоб налякати одну жінку. Це може свідчити про манію величі. Це може означати, що він неврівноважений. Щось схоже трапилося з Джеффрі Дамером[41] і Тедом Банді. Вони втратили контроль над своїми фантазіями. Стали необачними. І саме тоді припустилися помилок.

Цукер підвівся і підійшов до схеми, яка висіла на стіні. Там було три імені жертв. Під іменем Ніни Пейтон він дописав четверте ім’я: Кетрін Корделл.

– Вона не є жертвою, поки що. Але він з якоїсь причини зацікавився нею. Чому він обрав її? – Цукер оглянув присутніх. – Ви опитували її колег? Хтось із них викликав бодай найменші підозри?

– Ми виключили Кеннета Кімбалла, лікаря з відділення швидкої допомоги, – відповіла Ріццолі. – Він був на чергуванні тієї ночі, коли напали на Ніну Пейтон. Ми також опитали більшість хірургів-чоловіків та інтернів.

– А як щодо партнера Корделл, доктора Фалько?

– Доктора Фалько ми не виключали.

Тепер увагу Цукера привернула Ріццолі, і він затримав погляд на ній, його очі світилися дивним блиском. Погляд «схибленого психіатра», так називали його між собою копи з відділення розслідування убивств.

– Розкажіть детальніше, – тихенько мовив він.

– Формально доктор Фалько має бездоганну репутацію. Диплом інженера аеронавтики Массачусетського технологічного інституту, диплом Гарвардської медичної школи. Проходив хірургічну інтернатуру в лікарні Пітера Бента Бріґхема. Виховувався матір’ю-одиначкою, працював під час навчання в коледжі та медичній школі. Літає на власному літаку. Та ще й доволі привабливий. Не Мел Гібсон, але може закрутити голову.

Даррен Кроу розсміявся.

– Тільки погляньте, Ріццолі оцінює підозрюваних за їхньою зовнішністю. Жінки-поліцейські завжди так роблять?

Ріццолі кинула йому ворожий погляд.

– Я намагаюся сказати, – продовжила вона, – що цей чоловік міг би звести з розуму не одну жінку. Але, наскільки мені відомо від медсестер, єдина жінка, яка його цікавить, – це Корделл. Ні для кого не секрет, що він постійно запрошує її на побачення. А вона постійно йому відмовляє. Може, це вже почало його дратувати.

– За доктором Фалько варто приглянути, – сказав Цукер. – Але не будемо поспішати з висновками й обмежувати наш перелік підозрюваних. Повернімося до доктора Корделл. Можливо, є ще якісь причини, чому Хірург обрав її своєю жертвою?

Мур підійшов до цього питання з іншого боку:

– А що, як вона не просто наступна в переліку його жертв? А що, як вона завжди була його ціллю? Усі попередні напади були відтворенням того, що зробили з тими жінками в Джорджії. Того, що майже зробили із Корделл. Ми ніколи не думали про те, чому він імітує Ендрю Капру. Ми ніколи не думали про те, чому він націлився на його єдину жертву, яка вижила. – Він вказав на схему. – Ці інші жінки – Стерлінґ, Ортіз і Пейтон – може, вони лише тимчасова забавка? Замінники головної жертви?

– Теорія відплати, – сказав Цукер. – Ви не можете вбити жінку, яку ненавидите, тому що вона занадто сильна для вас. Ви боїтеся її. Тому вбиваєте замінника, жінку, яка уособлює вашу основну мішень.

– Ви хочете сказати, що його справжньою ціллю завжди була Кетрін Кордел? Але він боїться її? – запитав Фрост.

– З тієї ж причини Едмунд Кемпер[42] не міг убити свою матір аж до самого кінця своєї злочинної кар’єри, – відказав Цукер. – Саме вона була його основною мішенню, жінка, яку він зневажав. Та замість неї він зривав свою лють на інших жертвах. З кожним нападом він символічно раз-у-раз убивав свою матір. Він не міг убити її, принаймні не одразу, адже вона мала над ним владу. На якомусь підсвідомому рівні він навіть боявся її. Та з кожним новим убивством він підживлював упевненість у власних силах. Свою владу. І, врешті-решт, він досяг своєї основної мети. Розтрощив матері черепа, обезголовив і зґвалтував її. А як останній акт осквернення, вирвав її гортань і викинув у смітник. Справжня причина його люті померла. Лише після цього він припинив убивати. Лише після цього Едмунд Кемпер здався поліції.

Баррі Фросту, якого зазвичай першим вивертало на сцені злочину, очевидячки стало кепсько від історії про жорстокий фінал Едмунда Кемпера.

– То ви думаєте, що три перші напади, – спитав він, – можуть бути лише репетицією основної події?

Цукер кивнув.

– Убивства Кетрін Корделл.

Мур із болем дивився на усмішку Кетрін Корделл, коли вона вийшла до приймальні, щоб зустріти його. Він добре знав, що питання, з якими він прийшов, зіпсують її гарний настрій. Він дивився на неї і бачив не жертву, а милу і красиву жінку, яка одразу взяла його за руку і, здавалося, не хотіла відпускати.

– Сподіваюся, у вас зараз є час для розмови, – сказав Мур.

– Для вас у мене завжди знайдеться час. – І знову її чарівна усмішка. – Може, хочете чашечку кави?

– Та ні, дякую.

– Тоді пройдімо до мого кабінету.

Кетрін вмостилася за своїм столом і чекала на новини. За останні кілька днів вона навчилася довіряти йому, її погляд був беззастережним. Вразливим. Йому вдалося стати її другом, і тепер він збирався розбити цю дружбу на друзки.