Окрім гормонів, жовток містить також каротиноїди — речовини, важливі для росту майбутнього зародка, які й надають жовтку, власне, жовтого кольору, а також вітаміни А і Е.

Друга вкрай важлива частина яйця — білок. Він забезпечує всю воду, потрібну ембріону, та його механічний захист, а також біохімічний — проти хвороботворних мікроорганізмів. На цей момент у білку яєць знайдено більше сотні різних антимікробних протеїнів. Цікаво, що багато із цих антимікробних ферментів найефективніші саме за тієї температури, яка підтримується під час насиджування.

Тук-тук! — Хто прийшов?

Після того як жовток дозріває до потрібного рівня та дбайливо завантажується різними необхідними речовинами, яйцеклітина стає готовою до виходу з яєчників та власне до запліднення. З яєчника вона потрапляє у верхню частину яйцеводу, де на неї вже чатують сотні сперматозоїдів.

Багато великих морських птахів чимало часу проводять далеко одне від одного, при цьому зберігаючи вірність партнеру. У таких видів самкам дуже важливо вміти накопичувати та зберігати сім’я. Зазвичай ця чоловіча братія — спермато­зоїди — сумлінно чекає в нижній частині яйцеводів недалеко від клоаки. У курки, наприклад, до 30 днів, в інших видів — набагато менше. Але коли наближається вихід королеви і до появи яйцеклітини залишаються лічені дні чи години, сперматозоїди опиняються просто «під ґанком» у майбутнього яйця.

Цікаво, що аби живчик-­щасливчик з яйцеклітиною злились у нормальне здорове яйце, герою потрібна допомога друзів. У ссавців загалом та в людини зокрема діє правило «Має лишитися тільки один»: з яйцеклітиною започаткує нове життя один-єдиний сперматозоїд. Проникнення в яйцеклітину кількох хвостатих залицяльників спричинить у неї патологічний стан — поліспермію, і тому в організмі жінки існує купа різних механізмів, які скорочують популяцію сперматозоїдів до одного-­єдиного.

У птахів ситуація абсолютно не така. Справді, генетичний матеріал передасть хтось один. Але для нормального розвитку яйця на ранніх ста­діях украй необхідно, аби з яйцеклітиною злилося декілька сперматозоїдів. Для домашньої курки, наприклад, їх має бути шість. А якщо з якихось причин сімені не вистачить, це призведе до загибелі ембріона на ранніх стадіях розвитку. Ось чому в самок птахів, на відміну від жінок, розвинулися різні механізми, які, навпаки, допомагають якомога більшій кількості сперматозоїдів потрапити до «зали очікування»126.

Уже після запліднення яйцеклітина з жовтком починає свою неквапливу 24-годинну подорож яйцеводом. Вона оточується шаром білка, потім укривається м’якою оболонкою яйця, яка формує мішечок, що утримує разом жовток і білок. На останніх етапах білок усередині накопичує воду, а ще формується тверда кальцієва оболонка — шкаралупа. Вона просякнута маленькими порами, що забезпечують майбутньому пташеняті можливість дихати. Адже безпосередньо під шкаралупою яйця буде багато кровоносних судин ембріона, що забирають з пор кисень і виділяють вуглекислий газ та метаболічну воду. І врешті-решт, під час останніх декількох годин перед тим як побачити світло, яйце розфарбовується і вкривається воскоподібним захисним протеїновим шаром.

Яйценосність і Пташеняшність

Дослідження засвідчили, що самки багатьох видів здатні гнучко регулювати розмір і кількість яєць залежно від типу сім’ї. У видів, де про пташенят дбають двоє, самка може збільшити кількість яєць, якщо перебуває в парі з особливо «якісним» самцем, який, вочевидь, буде гарним батьком. А от у видів, де мати-одиначка приречена на самостійне опікування дітьми, відповідно до генетичної «якості» самця вона радше регулюватиме не кількість яєць, а їхні розміри127. Як мати-одиначка, я абсолютно розумію таких самок, бо можу дозволити собі лише одну дитину. Але в неї вкладу все, що тільки зможу.

Тримайте дитину в холоді, а ноги — у теплі

Залежно від виду, відкладання яйця займає деякий час: від кількох годин до секунд, як ми побачимо на прикладі зозулі звичайної (Cuculus canorus). Загалом же в багатьох видів це займає декілька хвилин.

Ембріон у яйці може жити й розвиватись у досить вузькому діапазоні температур, здебільшого це 36–38 °С. Отже, для багатьох видів постає питання правильного обігріву та підтримання навколо яйця сталої температури. Великоноги-­самці (Megapodius sp.) для інкубації будують величезні купи із землі й сміття, забезпечуючи обігрів кладки всередині завдяки гниттю рослинних залишків і підтримуючи постійну температуру в 33 °С.

У більшості видів нагрів певною мірою забезпечує гніздо. Але головне — це насиджування, тобто контакт кладки з тілом батьків. Для ефективного насиджування в більшості видів на грудях формується спеціальна насідна пляма — гола ділянка шкіри без пір’я, з великою кількістю кровоносних судин, які щедро віддають тепло.

Якщо вам колись доведеться прогулятися у Львові старовинним Личаківським цвинтарем, то на деяких надгробках можна побачити незвичайні рельєфи: пелікана, що годує малих пташенят. У давнину існувала легенда, що цей птах вигодовує дітей шматками власного тіла, які видирає з грудей, тому зображення пелікана з дітьми символізує самопожертву. На мій погляд, насідна пляма на грудях птахів — якоюсь мірою символ такої батьківської відданості, от тільки проблема в тому, що саме в пеліканів насідної плями і нема. Немає її також і в бакланів та їхніх родичів, олуш (Sula sp.). Зате в усіх цих птахів на лапах є чудова перетинка. На відміну від більшості водоплавних птахів, вона розташована не між трьома пальцями, а між чотирма. Дослідження показали, що під час насиджування олуші, пелікани та інші види обережно вкладають перетинчасті лапи просто поверх яєць і таким чином обігрівають їх.

Перетинки містять дуже багату й розгалужену мережу кровоносних судин. У самок, які насиджували, кровообіг у перетинках був набагато інтенсивніший, ніж у бездітних і самців128. Варто згадати також і прекрасних батьків пінгвінів, яким без ніг з насиджуванням яєць в умовах лютих морозів ніяк не впоратися. Тім Біркхед у своїй книжці також наводить неймовірне дослідження німецької орнітологині Еллен Талер, яка з’ясувала, що крихітна пташка золотомушка (Regulus sp.), яка мусить обігрівати величезну порівняно зі своїми скромними розмірами кладку, усередині гнізда підвищує температуру своїх крихітних ніжок з 36 до 41 градуса — усе заради дітей. Отже, ноги — це надзвичайно важливо. Плед, вовняні шкарпетки, кохана людина — усе згодиться, аби взимку тримати їх у теплі, вони вам знадобляться не менше, ніж золотомушці.

Хоча охолодження небажане, яйця багатьох птахів непогано його зносять. Деякі здатні витримувати кілька діб, і навіть тиждень. Набагато небезпечніше перегріти яйця. Багато видів птахів, що гніздяться в пустелях і напівпустелях, коли повіт­ря навкруги досягає тих самих потрібних 36–37 градусів, просто стоять над гніздом, своєю тінню прикриваючи їх від сонця. Але якщо температура підвищується, сідають на кладку, але вже з метою її охолодження.

Схоже, пташині матусі читали поради доктора Комаровського щодо повітря в кімнаті малюка ще до того, як їх було написано: волога навколо яєць дуже важлива, адже це допомагає тримати баланс води безпосередньо в яйці. На жаль, прямо регулювати вологу, на відміну від температури, птахи не можуть, усе залежить від правильно обраного місця гніздування й гнізда.

А от що вони можуть і роблять — то це постійно перегортають яйця. Перегортання допомагає ембріону всередині розвинути правильну сітку кровоносних судин, таку необхідну для живлення й дихання.

Цікаво, що коли пташеняті настане час вилуп­люватися, воно має вирішити ті самі проблеми, що й людське немовля при народженні: перекрити живлення й дихання через плаценту, тобто у випадку пташеняти — через сітку зовнішніх судин під шкаралупою яйця, і зробити перший подих, ковтнувши атмосферного повітря. Пташеня переспрямовує весь кровотік усередину тіла, а також втягує туди залишки жовтка: він знадобиться під час вилуплення та в перші години після. Але якщо легені людського немовляти наповнюються й розправляються безпосередньо під дією атмосферного повітря, то пташеня робить свій перший вдих завдяки повітрю в спеціальній повітряній камері всередині яйця. Цей проміжний вдих перед вилуп­ленням необхідний для того, аби набратися сил перед останнім ривком — проколюванням шкаралупи та виходом з яйця у великий світ.